Постанова 4855 № 620/3435/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3435/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Лічевецького І.О., Степанюка А.Г. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради, Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо визнати неправомірними дії відповідача щодо виплати йому разової грошової допомоги до 5 травня, яка передбачена статтею 13 Закону України ''Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'', у розмірі 3160,00 грн.; - стягнути відповідача на його користь недоплачену частину щорічної разової допомоги до 5 травня як інваліду війни за 2020 рік, відповідно до статті 13 Закону України ''Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'', у розмірі 8306,00 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено повністю: Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Стягнуто з Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 недоотриману щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 8 306 (вісім тисяч триста шість) грн. 00 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради понесених витрат на правничу допомогу в сумі 1000 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції в оскаржуваній частині рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт наполягає, що правовою допомогою вважаються дії адвоката, які вчинені в межах звернення особи та які спрямовані на відновлення порушених прав особи, а також зазначає, щоКАС України не передбачено обов`язку сторони доводити обґрунтованість ринкової вартості послуг з правової допомоги. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, про що позивачу видано відповідне посвідчення (а.с. 9). Позивач перебуває на обліку в Управлінні. У зв`язку з наведеним, на виконання вимог Закону України «'Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»», відповідачем на картковий рахунок позивача було перераховано щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в сумі 3160,00 грн., що підтверджується довідкою від 14.08.2020 №14/064-2020 (а.с. 10-11). Разом з тим, 27.02.2020 Конституційним Судом України ухвалено рішення №3-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. У зв`язку з наведеним, пунктом 2 вказаного рішення установлено, що неконституційні положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Вважаючи, що Управління протиправно виплатило щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом. Окрім іншого, позивач просив стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради понесені ним судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив повністю та зазначив, що з урахуванням того, що дана справа є типовою, беручи до уваги правову позицію, висловлену Верховним Судом у зразковій справі №440/2722/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/14/20), суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та стягнення з нього недоотриманих позивачем коштів. Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вказав, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 1000,00 грн. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на викладене, колегія суддів переглядає рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з приписами статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Так, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Згідно із частинами першою, третьою, дев`ятою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється судом під час ухвалення відповідного судового рішення, шляхом відображення його у резолютивній частині такого рішення. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати. Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно із частинами першою-п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем у відзиві на позовну заяву були викладені заперечення на вимогу позивача про розподіл витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн. та зазначено, що остання є необґрунтованою, не відповідає обсягу, часу роботи, ступіню складності правових питань, що надало суду першої інстанції право досліджувати розмір таких витрат на предмет їх співмірності відповідно до ч.5, 6 ст.134 КАС України. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. У контексті спірних правовідносин, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, за якими суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно надав оцінку вказаним у відзиві запереченням відповідача та документам, які надані на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу і дійшов висновку про те, що сума відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності. Також суд врахував, що частина вимог заявлена з надання послуг, які не можуть бути віднесені до видів правничої допомоги, які передбачені ст.ст. 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заявлена позивачем до розподілу сума витрат на професійну правничу допомогу на рівні 5000,00 грн не може вважатись співмірною з урахуванням складності справи та ціни позову, що свідчить про завищення розміру гонорару щодо іншої сторони спору. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, беручи до уваги наявність заперечень позивача на вимогу про розподіл витрат на правничу допомогу у сумі 5000 грн., з огляду на обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо неспівмірності заявленої до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань позивача витрат на правничу допомогу на рівні 5000 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами до 1000 грн, яка є співмірною з урахуванням складності справи, ціною позову, виконаних адвокатом послуг. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради, Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення коштів саме у сумі 1000 грн. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Бєлова, Судді І.О. Лічевецький, А.Г. Степанюк