Постанова 4809 № 405/7597/17

ПОСТАНОВА Іменем України 30 червня 2021 року м. Кропивницький справа № 405/7597/17 провадження № 22-ц/4809/80/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Дуковського О.Л., за участю секретаря судового засідання Деменко О.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «УкрСиббанк», розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 липня 2020 року у складі судді Павелко І.Л. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі ПАТ «УкрСиббанк») про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору, в якому просила: визнати недійсним Договір про надання споживчого кредиту №11387867000 від 03 вересня 2008 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . В обґрунтування позову посилалася на те, що 03 вересня 2008 року між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», який відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», змінив назву на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір № 11387867000. Відповідно до умов договору банк надав кредитні кошти в сумі 75000 доларів США, що еквівалентно 363 757,50 грн. В пункті 1.2.2 Договору зазначено, що кредит надається у вигляді одного траншу в розмірі суми кредиту, зазначеному в п.1.2.1 Договору. Пунктом 1.2.4 Договору передбачено, що надання кредиту здійснюється у наступний термін «03» вересня 2008 року. Банк надає позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у Банку. Зазначає, що відповідно до Умов договору між сторонами підписано Графік погашення кредиту в сумі 75 000,00 доларів США, починаючи з 03.09.2008. Однак Банк не виконав належним чином Умови Договору, а саме надав позичальнику кредит двома траншами, а саме 03.09.2008 в сумі 48 000,00 доларів США та 27.10.2008 ще 27 000,00 доларів США. При цьому Банк здійснює нарахування відсотків по кредиту з усієї суми в 75 000,00 доларів США ще з 03.09.2008. Позивач вважає, що банком було допущене істотне порушення її прав як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для неї наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чизамовлення роботи. Тобто були порушені вимоги ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач посилається на постанову правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 за № 541/13808. Згідно з п.п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил, кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. Позивач вказує, що банком інформацію про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту їй, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, не надано. Детальний розпис загальної вартості кредиту відсутній, що призвело до порушення його прав як споживача фінансових послуг, та, відповідно, до введення його в оману. Короткий зміст рішення суду Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 липня 2020 року позов залишено без задоволення. Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсними, оскільки він підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних його умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, умови кредитного договору викладені чітко та з наявністю повної інформації стосовно умов кредитування. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що при вирішенні даної справи судом першої інстанції не застосовано норми законодавства України та міжнародні акти, які регулюють дані правовідносини в сфері валютного законодавства та захисту прав споживачів з обов`язковим застосуванням Цивільного кодексу України та Міжнародного права, порушено основоположні принципи цивільного судочинства. Позивач зазначає, що в мотивувальній частині рішення не зазначено про фактичні обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Судом взято до уваги як доказ сумнівні документи, без дослідження оригіналів доказів, що не відповідають вимогам ЦПК України, на яких обґрунтовуються підстави ПАТ «Укрсиббанк», щодо не задоволення позовних вимог позивача. Вважає, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача. Несправедливими є, зокрема, умови Кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб`єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача, як споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Відповідачем не надана інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту та введено споживача в оману, щодо істотних умов договору, а саме реальної процентної ставки, яка є вищою ніж зазначено в договорі та відповідно сукупної вартості кредиту. В порушення вимог частини 2 п. 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», в договорі відсутній детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Таким чином відсутня істотна умова договору - ціна (ст. 632 ЦК України). Графік платежів був наданий банком і складений у іноземній валюті в ньому не видно, скільки споживач повинен платити у гривнях. Цей графік також не враховує суму страхових платежів, банківських комісій, при придбанні споживачем валюти на погашення кредиту тощо. Тобто, остаточна ціна споживчого кредиту залишається для споживача невідомою та вчинена з обманом з ненаданням правильних розрахунків. Також, позивач наголошує, що при укладенні кредитного договору відповідачем було недодержано вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», бо жодних варіантів кредитування окрім кредиту у доларах США, розрахунків вартості кредиту позивачу не було запропоновано, тому вона не змогла оцінити переваги та недоліки різних схем кредитування, оцінити свої можливості і таким чином, була позбавлена інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору, що свідчить про здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики. Позивач вважає, що судом першої інстанції порушені норми процесуального та матеріального права, як наслідок неповно з`ясуванні обставин справи, а тому просила скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.07.2020 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «УкрСиббанк», не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, зазначив, що із змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 не можливо встановити, в чому саме, на думку апелянта, полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення суду першої інстанції, які обставини, що мають значення для справи були невірно встановлені судом, які докази були не прийняті або неправильно досліджені судом. В цілому доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви, яким суд надав належну оцінку. В той же час, у скарзі не наведено обставин, на підставі яких можна дійти висновку про незаконність оскаржуваного рішення. Натомість, судом правильно встановлено всі обставини справи, надано їм відповідну правову оцінку та обґрунтовано зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що умови кредитного договору є несправедливим по відношенню до позивача. Зокрема, відповідач зазначав, що під час укладення оспорюваного договору сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними. Так, з кредитного договору вбачається, що в ньому зазначені: сума кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати заборгованості тощо. Позивач погодилась на отримання кредиту та була ознайомлена з умовами, що запропоновані банком. Сторони застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про її згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в них зазначені. Також вказує, що у разі незгоди з умовами кредитного договору позичальник могла скористатися своїм правом, визначеним частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого споживач має право протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте, ОСОБА_1 таких дій не вчинила, натомість підписала договір та вносила кошти на погашення боргу, тобто виконувала умови договору. Просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.07.2020 без змін. Суд першої інстанції встановив такі обставини Між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 03 вересня 2008 року укладено споживчий кредит № 11387867000 з Правилами (Договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», на підставі якого банк надав позивачу кредит в іноземній валюті в сумі 75000,00 доларів США. Відповідно до п. 1.2.8 кредитного договору відповідач зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 01.09.2023 року, а відповідно до п. 1.2.9 вказаного договору сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 15% річних. Згідно п. 3.1. Кредитного договору вказано, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що перед укладанням цього договору отримав від банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, ЗУ «Про захист прав споживачів», ознайомлений та погоджується з умовами всіх додатків до цього договору, а саме:додатку №1 до кредитного договору, який містить графік погашення кредиту; додатку №2 до кредитного договору, який містить графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту; додатку №3 до кредитного договору, який містить тарифи банку. У додатку 2 міститься детальний розпис орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту, вказано також реальну процентну ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Позивач та відповідач, які були належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання апеляційного суду не з`явилися. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що 03 вересня 2008 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено споживчий кредит № НОМЕР_2 з Правилами (Договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», на підставі якого банк надав позивачу кредит в іноземній валюті в сумі 75000,00 доларів США. АТ «УкрСиббанк», перед укладенням Кредитного договору, надано ОСОБА_1 всю необхідну інформацію та документи щодо споживчого кредитування, у тому числі інформацію щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У випадках, передбачених законодавством, право сторін визначати умови договору на власний розсуд може бути обмежено. Зокрема, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка була чинною на час укладення між сторонами по справі оспорюваних договорів, було встановлено особливі вимоги щодо умов договору споживчого кредиту та порядку його укладення. На укладений договір поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути спростована в судовому порядку. Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства оцінюється судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей. Згідно з ч. 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Верховний Суд України у постанові від 08 червня 2016 року по справі № 6-330цс16, проаналізувавши норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», дійшов висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін;по-третє, завдають шкоди споживачеві. Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомитиспоживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Порядок реалізації норми ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» регламентовано Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила). У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341 цс 15 Верховний Суд України вказав, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. У рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що положення п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Суд першої інстанції встановив і матеріалами справи підтверджується, що на виконання ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, що перед укладанням спірного договору позичальник отримала від банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів», ознайомлена та погоджується з умовами всіх додатків до цього договору, а саме:додатку №1 до кредитного договору, який містить графік погашення кредиту; додатку №2 до кредитного договору, який містить графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту; додатку №3 до кредитного договору, який містить тарифи банку (п. 3.1. Кредитного договору). Доводи апеляційної скарги про відсутність у справі належних і допустимих доказів надання банком позивачеві такої інформації не ґрунтуються на матеріалах справи. Аналізуючи доводи апеляційної скарги позивача про незаконність умов договору кредиту про валюту кредитування - долари США, та про їх несправедливість через покладення на споживача ризиків знецінення національної валюти, апеляційний суд виходить з такого. Згідно з ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України). Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 визначено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Відповідно до статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належать операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Пунктом 2.3 Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають права здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями. Банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (стаття 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»). Національним банком України на виконання положень ст. 11 цього Декрету, ст. 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з п. 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію, письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» вважається генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). Крім цього, відповідно до порядкового номера 160 списку, який є додатком до листа Національного банку України від 06 лютого 2007 року № 41-216/241-1221 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» (адреса в мережі Інтернет: https://zakon.rada.gov.ua/), АКБ «УкрСиббанк» входить до списку банків, які отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій. Суд першої інстанції, встановивши, що законодавством визначено право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюту як засіб платежу (ст. ст. 192, 524, 533 ЦК України), а також правомірність діяльності АКБ «Укрсоцбанк» на підставі відповідних ліцензій по наданню кредитів в іноземній валюті, наявність у нього належних дозвільних документів (ліцензія та дозвіл НБУ), на момент укладення із позивачем спірного договору споживчого кредиту, а також відсутність станом на той час законодавчої заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у банку права надавати споживчий кредит в іноземній валюті. Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, набрав чинності 16 жовтня 2011 року. За таких обставин колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність та безпідставність заявлених позовних вимог про визнання укладеного між сторонами кредитного договору недійсним із вищевикладених підстав, а також з огляду на те, що сам позивач з умовами кредитування (вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті) погодився. Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, умов кредитування та їх відмінностей, у додатках до кредитного договору «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держав-учасниць, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 30 червня 2021 року. Головуючий суддя А.М. Головань Судді О.Л. Карпенко О.Л. Дуковський