Ухвала КЦС ВС № 145/559/16-ц

Ухвала 29 червня 2021 року місто Київ справа № 145/559/16-ц провадження № 61-10322ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Гніванська міська рада Тиврівського району Вінницької області, про відновлення становища, яке існувало раніше, ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_3 у березні 2016 року звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов`язати ОСОБА_4 відновити межу між земельними ділянками, розташованими на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які існували до порушення, згідно з земельно-кадастровою документацією та державним актом на право власності на земельну ділянку. Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушила межу між їх земельними ділянками, відступивши в бік земельної ділянки позивача на 0, 54 м . Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 24 травня 2016 року замінено неналежного відповідача ОСОБА_4 на ОСОБА_1 ; залучено до участі в справі третю особу - Гніванську міську раду Тиврівського району Вінницької області. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 09 серпня 2018 року, позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 відновити межу між земельними ділянками, розташованими на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які існували до порушення, згідно з земельно-кадастровою документацією та державним актом на право власності на земельну ділянку від 27 грудня 2011 року. Здійснено розподіл судових витрат. Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 09 серпня 2018 року, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. ОСОБА_1 у січні 2019 року звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року. Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 вересня 2019 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 . Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 січня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами та скасовано рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 березня 2017 року. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 березня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено. Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 березня 2021 року скасовано, позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 відновити межу між земельними ділянками, розташованими на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які існували до порушення, згідно з земельно-кадастровою документацією та державним актом про право власності на земельну ділянку від 27 грудня 2011 року, серії ЯК №086731. Здійснено розподіл судових витрат. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов врахував, що відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи відповідач ОСОБА_1 користується частиною земельної ділянки, площею 0, 0008 га, яка належить на праві власності позивачу. ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_1 16 червня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року, залишити без змін рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 березня 2021 року. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судове рішення, ухвалене у справі незначної складності, тобто яке не підлягає касаційному оскарженню. Щодо оцінки судового рішення, яке оскаржується учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову у цій справі є немайнові вимоги про зобов`язання відновити межу між земельними ділянками. Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Урахувавши предмет позову, судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Щодо наявності винятків для допуску оскарження судового рішення у малозначній справі Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. ОСОБА_1 у касаційній скарзі, посилаючись на положення підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, наводить визначення фундаментального значення питання права для формування єдиної правозастосовчої практики, однак заявником не зазначено, у якому саме питанні існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, такі доводи викладено заявником формально без належного обґрунтування. Вочевидь, непогодження заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані. При цьому, Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, за результатами чого не встановив наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у тому числі касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Отже, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом. Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточним і подальшому оскарженню не підлягає. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, § 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), § 32, № 29182/03, від 02 листопада 2006 року; «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року, № 18499/08). Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. CROATIA), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07; та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08). При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54). Також ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року, № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості. Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у справі незначної складності, а отже, не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Гніванська міська рада Тиврівського району Вінницької області, про відновлення становища, яке існувало раніше, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання судом та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний А. С. Олійник В. В. Яремко