Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/15484/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2021 р. Справа № 520/15484/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2021, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, по справі № 520/15484/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними, стягнення грошової компенсації, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі-відповідач), в якій просив суд: - визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористані у 2018 - 2019 роках 70 днів відпустки; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області грошову компенсацію за невикористані у 2018 - 2019 роках 70 днів відпустки у розмірі 64485 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем допущено протиправні дії в частині невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористані у 2018 - 2019 роках 70 днів відпустки. При цьому, позивачем вказано, що 14.07.2020 року він звернувся до відповідача із відповідною заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, проте відповідач листом повідомив позивача, що компенсації за невикористані відпустки за інші роки, виплата грошової компенсації за невикористану відпустку в іншому році, ніж рік звільнення, діючим законодавством України, що регулює спірні правовідносини, не передбачена. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 по справі №520/15484/2020, прийнятим в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2018 - 2019 роках 70 днів відпустки. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2018 - 2019 роках 70 днів відпустки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позивних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що наявність права на компенсацію за невикористані відпустки за попередні роки, що передують року звільнення, у поліцейських відсутні. Стверджує, що позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, тобто тільки за 2020 рік. Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши обставини справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 26.06.2020 був звільнений з посади полковника поліції, начальника Кегичівського відділення, згідно з Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIІI за п.2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу). При цьому, позивачем вказано, що він має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 04.09.2018 року. Як вказано позивачем, 21 липня 2020 року до Головного управління Національної поліції України було направлено адвокатський запит на інформацію про виплати, які не були нараховані та виплачені, ОСОБА_1 , а саме компенсацію за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку в період з 2018-2019 p.p., надбавки, які передбачені законодавством для осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, нарахування матеріальної допомоги, а також індексація виплат, які нараховані для виплати на час звільнення з посади. Водночас, позивачем вказано, що з огляду на набуття статусу учасника бойових дій позивач мав право на отримання додаткової щорічної відпустки 14 днів як учасник бойових дій, яку під час служби в поліції не отримував, а отже при звільненні зі служби, йому повинна була бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки та невикористані дні щорічної відпустки, проте цього зроблено не було, не вважаючи на те, що стягнення сум компенсації за невикористану щорічну, додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю, а також на час відпустки за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), а такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки. Листом Управління кадрового забезпечення ГУНП в Харківській області №П-1078/119-12/01-2020 від 05.10.2020 позивача було повідомлено про те, що ним не використано за 2018 рік 14 календарних днів та 2019 рік 14 календарних днів, щорічну чергову оплачувану та додаткову відпустки за 2019 рік не використано, що складає 45 діб, а щорічну чергову оплачувану чергову відпустку за 2018 рік використано частково - не використано частину основної відпустки - 10 діб та додаткової відпустки - 15 діб. Позивачем вказано, що він 14.07.2020 року звернувся до відповідача із відповідною заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2018 - 2019 роки та провести відповідний розрахунок з ним. Листом від 07.09.2020 року № П-329/119/05/29-2020 відповідачем було надано роз`яснення, що виплата грошової компенсації за невикористану відпустку в іншому році, ніж рік звільнення, діючим законодавством України, що регулює спірні правовідносини, не передбачена. Вважаючи зазначені дії відповідача протиправними та такими, що порушують права, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх прав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що поліцейським надано право використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Відтак, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Таким чином, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України від 02.07.2015 №580-VIII Про Національну поліцію (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII). Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Положення Порядку та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. З аналізу вищевказаних норм слідує, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Таким чином, аналізуючи наведені норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Наведене вище узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 19.01.2021 року у справі № 160/10875/19. Крім того, згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до статті 16-2 цього Закону, серед інших, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. З огляду на наведені норми, колегія суддів зазначає, що позивач, як учасник бойових дій, мав право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати з набуттям статусу учасника бойових дій та з урахуванням доповнення Закону України "Про відпустки" статтею 16-2 згідно із Законом № 426-VIII від 14.05.2015, та відповідно набув право на компенсацію за невикористані додаткові відпустки по 14 днів щорічно. Обов`язок обліку таких відпусток та дотримання пов`язаних із ними гарантій покладається на роботодавця. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19), які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин норм спеціального законодавства, а не трудового, виходячи з наступного. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР. Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Вказаний висновок відповідає висновку Великої палати Верховного суду щодо застосування норм права, викладеному в постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції. Доводи апелянта про те, що позивач повинен керуватися виключно положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 зареєстрованому в Міністерстві юстиції України від 29.04.2016 №669/28799 у вирішені питання про компенсацію невикористаних днів своєї відпустки, колегія суддів вважає недоречними, оскільки в Конституції України та в Законі України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський реалізує гарантоване право на відпочинок, в тому числі шляхом використання чергової щорічної оплачуваної відпустки. Особу не може бути позбавлено такого права. Законом визначається лише підстави, порядок та умови надання, тривалість відпустки. Посилання апелянта на правову позицію, яка викладена у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 06.02.2020 року у справі №818/1276/17, від 31.03.2020 року від №808/2122/18 колегія суддів вважає безпідставним, оскільки суд у своєму рішенні посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 19.01.2021 року у справі № 160/10875/19. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що під час вирішення спору суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального та матеріального права, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення, тому ухвалене у справі рішення підлягає залишенню без змін. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 по справі №520/15484/2020 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 по справі № 520/15484/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва З.О. Кононенко