Постанова 4822 № 761/23713/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2021 року м. Чернівці справа № 761/23713/20 провадження №22-ц/822/481/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіна Н. Ю. суддів: Владичана А.І., Кулянда М.І. учасники справи: позивач Моторне (транспортне) страхове бюро України відповідач ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 1 лютого 2021 року, головуючий у першій інстанції Семенко О.В. ВСТАНОВИВ Описова частина Короткий зміст позовних вимог Моторне (транспортне) страхове бюро України у серпні 2020 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу. Зазначало, що 25 травня 2017 року о 17 год. 00 хв. на перехресті віл.Миру та вул.Будівельників м.Чернівці відбулось зіткнення транспортного засобу марки «Daewoo» з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 з транспортним засобом марки «Toyota» з номерним знаком НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 чим спричинено пошкодження транспортних засобів. Постановою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 20 липня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. ОСОБА_1 звернувся з заявою про виплату страхового відшкодування. Вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу «Daewoo» з номерним знаком НОМЕР_1 становить 15679 грн. 49 коп. Після чого постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 28 листопада 2017 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Посилалося на безпідставне отримання ОСОБА_1 страхового відшкодування в сумі 7654 грн. 75 коп., оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася з вини обох учасників. Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України шкоду в порядку регресу в сумі 7654 грн. 75 коп. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 1 лютого 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України шкоду в сумі 7654 грн. 75 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 1 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу в сумі 7654 грн. 75 коп. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Зазначає про неправильне застосування до спірних правовідносин приписів ч.1 ст.993 ЦК України, яка регулює право страховика на перехід права вимоги до винної особи, та ч.1 ст.1191 ЦК України, яка регулює право особи на регресс, не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/9320/15-ц. Вказує, що підпунктом 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивліьно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право Моторного (транспортного) страхового бюро України після сплати страхового відшкодування подати регресний позов до власника транспортного засобу ОСОБА_2 , яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду, за фактом настання якої Моторним (транспортним) страховим бюро України сплачено ОСОБА_1 регламентну виплату в сумі 15309 грн. 49 коп., яка не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність. ОСОБА_1 свою цивільно-правову відповідальністю застрахував відповідно полісу Приватного акціонерного товариства «Страхова компаній «Уніка» №АК/1032930 від 3 лютого 2017 року. Посилається на те, що правовідносини між Моторним (транспортним) страховим бюро України та ОСОБА_1 мають договірний характер, урегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що виключає можливість застосування положень ч.1 ст.1212 ЦКУкраїни. Відсутні докази скасування або нечинності наказу Моторного (транспортного) страхового бюро України від 11 жовтня 2018 року №9452, який є вмотивованим рішенням про виплату ОСОБА_1 регламентної виплати в сумі 15309 грн. 49 коп. Вважає недоведеним співвідношення вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та розмір стягнення з ОСОБА_1 регламентованої виплати в сумі 7654 грн. 75 коп. Вказує на порушення норм процесуального права, подання Моторним (транспортним) страховим бюро України разом з відповіддю на відзив доказів рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2019 року по справі №723/4431/19 та висновку експертного дослідження з визначення вартості відновлювального ремонту автомобіля від 12 липня 2017 року №54/17 без обґрунтування неможливості їх подання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, прийняття їх судом першої інстанції. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві Моторне (транспортне) страхове бюро України просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.993, ч.1 ст.1166, ч.2 ст.1187, ч.1 ст.1188, ч.1 ст.1191, ч.1 ст.1192 ЦК України, п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та дійшов висновку про наявність підстав для захисту права Моторного (транспортного) страхового бюро України, стягнення з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України шкоди в порядку регресу. На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив про встановлення постановою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 20 липня 2017 року та постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 28 листопада 2017 року вини обох учасників дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника транспортному засобу «Daewoo» з номерним знаком НОМЕР_1 ОСОБА_1 застрахована відповідно полісу Приватного акціонерного товариства «Страхова компаній «Уніка» №АК/1032930 від 3 лютого 2017 року, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «Toyota» з номерним знаком НОМЕР_2 ОСОБА_2 не застрахована. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення в частині, що оскаржується, наведеним нормам не відповідає. Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції Встановлено, що 25 травня 2017 року о 17 год. 00 хв. на перехресті віл.Миру та вул.Будівельників м.Чернівці відбулось зіткнення транспортного засобу марки «Daewoo» з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 з транспортним засобом марки «Toyota» з номерним знаком НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 чим спричинено пошкодження транспортних засобів. Постановою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 20 липня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. ОСОБА_1 6 червня 2017 року звернувся до Моторного (транспортного) бюро України з повідомленням про настання дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу від 13 листопада 2018 року №53367 оцінювача ОСОБА_3 вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу «Daewoo» з номерним знаком НОМЕР_1 становить 15679 грн. 49 коп. Згідно наказу Моторного (транспортного) бюро України від 11 жовтня 2018 року №9452 здійснено виплату ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в сумі 15309 грн. 49 коп. На підставі платіжного доручення № 993864 від 12 жовтня 2018 року ОСОБА_1 перераховано 15309 грн. 49 коп. Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 28 листопада 2017 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність власника транспортному засобу «Daewoo» з номерним знаком НОМЕР_1 ОСОБА_1 застрахована відповідно полісу Приватного акціонерного товариства «Страхова компаній «Уніка» №АК/1032930 від 3 лютого 2017 року. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «Toyota» з номерним знаком НОМЕР_2 ОСОБА_2 не застрахована. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови Відповідно до правила, встановленого ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із вимогами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову. При цьому згідно з п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17). Відповідно до правил, встановлених п. 3 ч.2 ст.197 ЦПК України, суд заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них. За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Предметом позову Моторного (транспортного) бюро України, тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останнє просило ухвалити судове рішення, є стягнення з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) бюро України шкоди в порядку регресу. Обставинами, якими Моторне (транспортне) страхове бюро України обгрунтовувало позовні вимоги, зазначало безпідставне отримання ОСОБА_1 страхового відшкодувнаня в сумі 7654 грн. 75 коп., оскільки після здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 28 листопада 2017 року встановлено вину обох учасників дорожньо-транспортної пригоди, п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі» розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Отже, Моторним (транспортним) бюро України пов`язувався захист своїх прав із правовідносинами між Моторним (транспортним) бюро України та ОСОБА_1 у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, яка обгрунтовувалася порушенням приписів п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі». Правовою підставою заявлених вимог Моторним (транспортним) бюро України визначено положення п. 36.3 ст. 36, пп. «а» п.41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі», п.1 ч .3 ст.1188, п.1, 2 ч.1, 2 ст.1212 ЦК України. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції одночасно положенням ч.1 ст.933 ЦК України та ч.1 ст.1191 ЦК України. Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України "Про страхування" страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Пунктом 2.1. статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), потерпілі (стаття 4 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до частини шістнадцятої статті 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина перша статті 25 Закону України "Про страхування"). Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою. Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Стаття 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"передбачає право страховика, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ, подати після виплати страхового відшкодування регресний позов (у випадку страховика до страхувальника або водія транспортного засобу, особи, яка заподіяла шкоду навмисно, підприємства, установи, організації, що відповідають за стан дороги (пункт 38.1 статті), тоді як у разі МТСБУ - до власника, водія транспортного засобу, страховика, підприємства, установи, організації, що відповідають за стан дороги, а також особи, визначеної у пункті 13.1 статті 13 цього Закону, яка причетна до ДТП (пункт 38.2. статті)). Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Отже стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (аналогічний висновок викладено у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц). Тому не слід ототожнювати правовідносини регресу, регулювання яких здійснюється статтею 1191 ЦК України та статтею 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") з правовідносинами суброгації, які регулюються статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування". Суброгація (від лат. "subrogare" - заміщення, обрання взамін) є одним із видів уступки права, який полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов`язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц). Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого. Водночас регресом (з лат. "regressus" - зворотній рух) є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. При регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою (див. пункти 44-46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17). Під час регресу право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання. Відповідно до пункту 1.2. статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування"; Правовий статус МТСБУ у свою чергу визначено в Законі України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Так, за пунктом 39.1. статті 39 цього Закону МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту. Згідно з абзацом 2 пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Виключний перелік регламентних виплат, що здійснюються МТСБУ передбачено статтями 41 та 42 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". У вказаних нормах визначено, що МТСБУ відшкодовує шкоду на умовах, передбачених цим Законом. Відповідно до пункту 38.2. статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону (підпункт 38.2.1.); до водія транспортного засобу, який заволодів транспортним засобом за допомогою протиправних дій (підпункт 38.2.2.); до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом (підпункт 38.2.3.); до підприємства, установи, організації, що відповідають за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини (підпункт 38.2.4.); до особи, визначеної у пункті 13.1 статті 13 цього Закону, яка причетна до дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона керувала транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також якщо вона відмовилася від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та/або вжила алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), та/або вона керувала транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії, та/або самовільно залишила місце пригоди (підпункт 38.2.5.). Отже, зазначена стаття передбачає наявність у МТСБУ права на пред`явлення регресного позову за наявності однієї з умов, що вказані у підпунктах 38.2.1. - 38.2.5. пункту 38.2. цієї статті. Наведений у цій статті Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" перелік умов виникнення у МТСБУ права на подання регресного позову до суду є вичерпним. Однак зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц). Тому під час оцінки заявлених вимог суд виходить з природи (характеру, змісту) обставин, яким він обґрунтовує такі вимоги, яким в цьому разі є пункт 36.3 статті 36, підпункт «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". За змістом пункту 36.3 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Відповідно до підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди (стаття 28 цього Закону). Аналіз наведених норм свідчить, що Моторним (транспортним) бюро України помилково визначено в якості правової підстави заявлених вимог про стягнення з ОСОБА_1 в порядку регресу 7654 грн. 75 коп. норми пункту 36.3 статті 36, підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки ними передбачено обмеження обов`язку МТСБУ відшкодувати за рахунок коштів фонду спричинену потерпілому транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону. Наведені Моторним (транспортним) бюро України обставини в якості підстав заявлених вимог не підпадають також під умови вміщених у підпунктах 38.2.1. - 38.2.5. пункту 38.2. статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з наявністю яких пов`язане виникнення у МТСБУ права на пред`явлення регресного позову. Одночасно МТСБУ здійснено відшкодування регламентної виплати ОСОБА_1 , спричинену потерпілому транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Постановою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 20 липня 2017 року та постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 28 листопада 2017 року встановлено вину обох учасників дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Так, згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 . Моторним (транспортним) страховим бюро України видано наказ від 11 жовтня 2018 року №9452 про відшкодування ОСОБА_1 шкоди з фонду захисту потерпілих у розмірі 15309 грн. 49 коп. Моторне (транспортне) страхове бюро України відповідно до вимог Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є суб`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Оскільки спірні правовідносини між сторонами виникають із страхування, яке є зобов`язанням, то виплачені позивачем кошти не є коштами, які можуть бути стягнені на його користь на підставі статті 1212 ЦК України. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій В разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Згідно із пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулося. Така ж правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17. Враховуючи, що Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлені підстави для здійснення ОСОБА_1 регламентної виплати, матеріали справи не містять відомостей про скасування наказу Моторно (транспортного) страхового бюро України від 11 жовтня 2018 року про відшкодування ОСОБА_1 шкоди з фонду захисту потерпілих у розмірі 15309 грн 49 коп. чи визнання його недійсним (нечинним) відсутні підстави для захисту права Моторно (транспортного) страхового бюро України у спосіб стягнення з ОСОБА_1 безпідставно набутого майна. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на наведене рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 1 лютого 2021 року підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України. Розподіл судових витрат Відповідно до ч.1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно частин 1статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У позові Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про від шкодування шкоди в порядку регресу відмовлено. ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3153 грн. відповідно квитанції Акціонерного товариства «Ощадбанк» від 10 березня 2021 року №64095. Отже, з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 3153 грн. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») Відповідно до статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. За змістом статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно із частинами третьою, четвертою, п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з пунктами 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (справа "East/West Alliance Limited" проти України") від 23 січня 2014 року). Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19. При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Змістом пункту 1 частини 2 статті 137, частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 цього Кодексу). У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом з тим, у частині п`ятій наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу. При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Частиною восьмою статті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (дивись постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц). ОСОБА_1 на підтвердження витрат на правничу допомогу долучено договір між адвокатом Шкварчук В.Д. та ОСОБА_1 про надання правової (правничої) допомоги від 26 жовтня 2020 року, додаткову угоду між адвокатом Шкварчук В.Д. та ОСОБА_1 від 26 жовтня 2020 року №1 до договору про надання правової допомоги від 26 жовтня 2020 року, акт виконаних робіт від 17 березня 2021 року, складений адвокатом Шкварчук В.Д. та ОСОБА_1 , квитанцію від 17 березня 2021 року №578929 про одержання адвокатом Шкварчук В.Д. від ОСОБА_1 коштів в сумі 9417 грн. 20 коп. На підставі пункту 1 додаткової угоди між адвокатом Шкварчук В.Д. та ОСОБА_1 від 26 жовтня 2020 року №1 до договору про надання правової допомоги від 26 жовтня 2020 року розмір гонорару становить 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб за годину роботи адвоката. За змістом акту виконаних робіт від 17 березня 2021 року, складеного адвокатом Шкварчук В.Д. та ОСОБА_1 , надано послуги з вивчення та правового аналізу матеріалів справи, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань стосовно спірних правовідносин вартістю 439,40 гри.; ознайомлення адвоката Шкварчука В.Д. з матеріалами цивільної справи № 761/23713/20 вартістю 439 грн. 40 коп.; підготовки письмового відзиву на позовну заяву по справі № 761 '23713/20 та направлення його до Шевченківського районного суду м. Чернівці вартістю 2636 грн. 40 коп.; участі адвоката в суді 07 грудня 2020 року по справі № 761/23713/20 вартістю 454 грн.; підготовки письмового заперечення на відповідь на відзив по справі № 761/23713/20 та направлення його до Шевченківського районного суду м.Чернівці вартістю 454 грн.; участі адвоката в суді 01 лютого 2021 року по справі № 761/23713/20 вартістю 454 грн.; підготовки та подання апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01.02.2021 року по справі № 761 /23713/20 вартістю 4 540 грн. Ураховуючи складність справи та виконаних адвокатом Шкварчук В.Д. робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, значення справи для ОСОБА_1 , реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), виходячи з конкретних обставин справи, ураховуючи принципи співмірності, колегія суддів вважає справедливим і співмірним обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для справи, ціни позову, відшкодувати ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн. Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 1 лютого 2021 року скасувати. У позові Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу відмовити. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3153 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 1 липня 2021 року. Головуючий Н.Ю. Половінкіна Судді А.І. Владичан М.І. Кулянда