Постанова Черкаський апеляційний суд № 712/8911/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/833/21Головуючий по 1 інстанції Справа №712/8911/19 Категорія: 301030000 Романенко В. А. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії: суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М., Бондаренка С.І. за участю секретаря Любченко Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Сучило Артема Олеговича, ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 лютого 2021 року (повний текст складено 05.03.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання прибудови самовільно збудованою, припинення спільної часткової власності та виділ майна в натурі, - в с т а н о в и в: У липні 2019 року ОСОБА_6 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання прибудови самовільно збудованою, припинення спільної часткової власності та виділ майна в натурі, посилаючись на те, що прибудова була збудована ОСОБА_7 з порушенням будівельних норм, а тому є самовільно збудованою. На даний час рішення народного суду в місті Черкаси від 17 квітня 1972 та 17 липня 1972 року чинні, тому саме відповідно до цих рішень самовільно прибудований будинок «А штрих 1» не ввійшов в розрахунок часток. Оскільки самовільно збудований будинок «А штрих 1» не відповідає дозвільним документам (рішенню № 310 виконкому Черкаської міської Ради депутатів трудящих від 21 квітня 1971 року) рішенням народного суду в місті Черкаси від 17 квітня 1972 та 17 липня 1972 року та вимогам п. 3.36, п. 3.37 чинних на той час (1971 р.) СНиП ІІ-Л.1-71 «Жилые здания. Нормы проектрирования», входити до складу домоволодіння площею 696 кв.м., а сааме будинку «А-1» по АДРЕСА_1 не може. На даний час співвласниками цілого житлового будинку «А-1» 1950 року побудови з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . ОСОБА_8 є власницею 7/50 частини житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі договору дарування № 2815 від 19.08.1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Малою Н.А. Відповідно до договору дарування частини житлового будинку від 01.12.2018 року ОСОБА_3 є співвласником 23/100 частин та ОСОБА_1 є власником 23/100 частин житлового будинку «А-1» з відповідною частино. надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до договору дарування частини житлового будинку від 01.12.2018 року ОСОБА_1 є співвласником 12/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Так, у володінні ОСОБА_3 знаходяться приміщення (відповідно до технічного плану будинку): 1-1 площею 1,9 кв.м., 1-2 площею 2,4 кв.м., 1-3 площею 12,5 кв.м., 1-7 площею 9,7 кв.м. У володінні ОСОБА_2 знаходяться приміщення: 3-1 площею 9,3 кв.м., 3-2 площею 4,1 кв.м., 3-3 площею 11,3 кв.м., 3-4 площею 6,2 кв.м., погріб літ. Д. У володінні ОСОБА_1 знаходяться приміщення: 1-4 площею 7,0 кв.м., 1-5 площею 17,7 кв.м, 1-6 площею 10,2 кв.м., огорожа 1-3, 5, замощення І. Тому позивачі вважають, що вони, як співвласники, мають права на виділ у натурі частки із спільного майна, а саме: приміщень у будинку АДРЕСА_2 , які належать їм на праві спільної часткової власності. Також зазначають, що за наявності однієї адреси, між сторонами виникають деякі складнощі в оформленні юридичних документів. На підставі викладеного з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачі просили суд визнати прибудову «А штрих 1» за адресою: АДРЕСА_1 самовільно збудованою. Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_2 та виділити в натурі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 : приміщення 1-1 площею 1,9 кв.м.; приміщення 1-2 площею 2,4 кв.м.; приміщення 1-3 площею 12,5 кв.м.; приміщення 1-4 площею 7,0 кв.м.; приміщення 1-5 площею 17,7 кв.м.; приміщення 1-6 площею 10,2 кв.м.; приміщення 1-7 площею 9,7 кв.м.; приміщення 3-1 площею 9,3 кв.м.; приміщення 3-2 площею 4,1 кв.м.; приміщення 3-3 площею 11,3 кв.м., приміщення 3-4 площею 6,2 кв.м.; погріб літ. Д; огорожа 1-3, 5; приміщення І, загальною площею 92,3 кв.м., житловою площею 48,9 кв.м., що становить будинок літ. «А-1» 1950 року побудови, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з залишенням йому юридичної адреси. Стягнути з відповідачів на користь позивачів суму сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу, сума яких буде долучена до матеріалів справи після їх вирахування. Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 лютого 2021року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання прибудови самовільно збудованою, припиненн спільної часткової власності та виділ майна в натурі в частині позовної вимоги про визнання прибудови «А штрих-1» за адресою: АДРЕСА_1 самовільно забудованою залишено без розгляду. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення спільної часткової власності та виділ майна в натурі залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в судовому засіданні встановлено, що частки співвласників домоволодіння не узгоджуються між собою та не складають 1, а тому реальний поділ домоволодіння відповідно до часток співвласників є неможливим. Як в позовній заяві так і в судовому засіданні позивачі посилалися на висновок будівельно-технічної експертизи № 8/11 від 02.04.2012 року та висновок додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 32/12 від 30.07.2013 року, однак вказані експертизи проведені під час розгляду справи № 2-975/11 за позовом ОСОБА_9 , ОСОБА_2 до ОСОБА_10 , Черкаської міської ради, Державного комунального підприємства «Черкаського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації», треті особи: Черкаський міжрегіональний відділ Черкаської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» Державного комітету України по земельних ресурсах, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про встановлення меж. Судом першої інстанції відхилено, як докази зазначені висновки експертиз, оскільки вони вчинені при розгляді іншої справи, а також пройшов великий проміжок часу та змінилися частки співвласників. Разом з тим, в судовому засіданні без проведення експертизи не можливо встановити чи зазначені позивачами приміщення ізольовані від приміщень інших співвласників, чи мають окремий вихід, чи нездійсненні перепланування, чи підключені системи водопостачання, водовідведення, опалення, тощо, тобто чи складають окремий об`єкт нерухомого майна, чи необхідне переобладнання будинку. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Сучило А.О. та Кравчук Л.Ф., вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним дослідженням судом матеріалів справи, просили його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд при винесенні рішення підсумував частки права власності та зазначає, що частки співвласників домоволодіння не узгоджуються між собою та не складають 1, а тому реальний поділ домоволодіння відповідно до часток співвласників є неможливим. Однак, суд сумує частки, які є легалізованими, тобто такими, на які зареєстровано право власності та ті, що необхідно привести у відповідність (на які зареєстровано право власності). Тому, частки не можуть дорівнювати

1. Вказують, що житловий будинок вже поділено та виділено частки в натурі ще в 1972 року. Також зазначають, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.08.2005 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 отримали від покійного ОСОБА_11 у спадок, самовільно збудований попереднім власником будинок «А штрих 1». Зазначення в свідоцтвах про спадщину спадкового майна на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , як Ѕ частини права власності на жилий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який належав померлому на підставі договору дарування (жилий будинок дерев`яний, обкладений цеглою) не відповідає дійсності, є протиправним та порушує права позивачів, оскільки фактично успадковане є самовільною прибудовою «А штрих 1». Згідно із записом №23693982 за ОСОБА_9 зареєстровано право приватної власності на 46/100 частин будинку, а за записом №23694025 за ОСОБА_2 на 24/100 частин будинку. Дане рішення про реєстрацію права власності відповідачами по справі оскаржено не було. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги доходить наступних висновків. Згідно до вимог частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 01 липня 2016 року встановлено, що відповідно до рішення народного суду м. Черкаси по цивільній справі № 2-14/1972 року від 17.04.1972 року шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_7 було розірвано. Визнано за ОСОБА_12 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 . Рішенням народного суду м. Черкаси по цивільній справі № 2-1021/72 року від 17.07.1972 року було виділено ОСОБА_12 1/2 частина будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1 в натурі приміщення 1-3 пл.7,5 м2, 1-5 пл.17,7 м2, веранду а2 приміщення 1-2 пл. 4,6 м2, 62% сарая «Б» площею 3,27х3,05м., ворота №1-50%, огорожа №2 50%, огорожа №3 50%, замощення 1 50%. Виділено ОСОБА_7 1/2 частину будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1 в натурі приміщення 1-6 пл. 11,6 м2, 1-7 пл. 6,2 м2, приміщення 10-4 пл. 3,8 м2, сіни а-100%, сіни а1- 100%, крильце 10,0, погріб Д 100%, ворота №1-50%, огорожа №2 50%, огорожа №3 50%, замощення 1 50% і 38% сарая «Б» розміром 2х3,05 м, водоколонку, вбиральню і двір залишити в спільному користуванні. Земельна ділянка пл. 210 м. розділена між сторонами навпіл, виділивши кожному по 105 м2. ОСОБА_12 продала, а ОСОБА_9 придбала 1/2 частину будинку з належною частиною надвірних будівель в АДРЕСА_1 , що підтверджується договором від 04.11.1972 року, який був посвідчений старшим нотаріусом першої Черкаської державної нотаріальної контори Дрюченко В.Г. ОСОБА_7 , якому на підставі рішення народного суду м. Черкаси від 17.04.1972 року належала 1/2 частина домоволодіння по АДРЕСА_1 , зробив прибудову до своєї частини домоволодіння. Дозвіл на прибудову наданий рішенням міськвиконкому № 310 від 21.04.1971 року. Рішенням виконкому Черкаської міської ради депутатів трудящих від 17.05.1973 року було вирішено прийняти в експлуатацію, визнати право власності на прибудови та затвердити ідеальні долі між співвласниками по їх згоді в домоволодіннях: АДРЕСА_1 за ОСОБА_9 6/25 та ОСОБА_7 19/25. Рішення виконкому Черкаської міської ради депутатів трудящих від 17.05.1973 року № 363 (15) не було оскаржене та скасоване, а тому не припиняло свою чинність. На підставі вказаного рішення виконкому ОСОБА_9 та ОСОБА_7 були видані свідоцтва на право особистої власності, зокрема, ОСОБА_9 30.08.1973 року було видано свідоцтво № 142 на право особистої власності на 6/25 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 - № 143 на право власності на 19/25 вказаного домоволодіння. У подальшому, ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_13 купила 13/50 частин будинку з належною частиною надвірних споруд в АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим нотаріусом першої Черкаської державної нотаріальної контори Лубенською В.І. 31.01.1975 року. Після смерті ОСОБА_13 вказану частину будинковолодіння успадкувала ОСОБА_14 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 09.06.1987 року. ОСОБА_14 продала, а ОСОБА_9 купила 13/50 частин будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 та розташовані на земельній ділянці розміром 696 м2. На вказаній земельній ділянці розташований один одноповерховий будинок дерев`яний, обкладений цеглою, загальна житлова площа якого 53,7 м2 , чотири сараї під літ «Б», «б», «В», «Е», льох «Д», огорожа, відмостка, договір посвідчений старшим нотаріусом першої Черкаської державної нотаріальної контори Лубенською В.І. 30.06.1987 року. ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_3 13/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташовано: житловий будинок А-1 пластовий, обкладений цеглою, житловою площею 60,1 м2, сараї Б,В,Е, погріб Д, вбиральня Г,Ж, огорожа №1-4, відмостка І, сарай б, житлова прибудова А1-1, житлова прибудова А2-1, ця частина житлового будинку з надвірними спорудами належала держателю ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Черкаським МЖУ від 30.08.73 року за №142, договору купівлі-продажу посвідченого першої держнотконторою від 30.06.1987 року та зареєстрованого в Черкаському інвентарбюро за р.№188, що підтверджується договором дарування від 06.08.1997 року, посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук В.Я. та зареєстрованого в реєстрі № 4605. ОСОБА_3 подарував ОСОБА_15 13/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , і розташований на земельній ділянці площею 696 м2, житловий будинок А-1 пластовий, обкладений цеглою, житловою площею 60,1 м2, надвірні споруди: сараї Б,В,Е, погріб Д, вбиральня Г,Ж, огорожа №1-4, відмостка І, сарай б, житлова прибудова А1-1, житлова прибудова А2-1, що підтверджується договором від 19.08.1997 року. ОСОБА_4 (свідоцтво про право на спадщину від 01.08.2005 року серії ВСІ №168400) та ОСОБА_5 (свідоцтво про право на спадщину від 01.08.2005 року серії ВСІ №168399), стали спадкоємцями ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та успадкували по 1/2 житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 . Житловий будинок з прибудовами, дерев`яний, обкладений цеглою, жилою площею 59,8 кв.м. та надвірні споруди: сарай під літ. «В,Е», вбиральня під літ. «Г,Ж» погріб під літ. «Д,З», огорожа під №1-5, замощення І, розташовані на земельній ділянці загальною площею 696 кв.м. Будинок, який розміщений в АДРЕСА_1 зареєстрований на праві приватної власності за: ОСОБА_5 (частка 1/4), ОСОБА_4 (частка 1/4), ОСОБА_9 (частка 6/25), ОСОБА_2 (частка 13/50), що підтверджується довідкою виданою КП ЧООБТІ від 01.11.2010 року. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02.06.2010 року встановлено порядок користування частиною земельної ділянки під городом по АДРЕСА_1 , площею 105 кв.м, що була виділена ОСОБА_7 , розташованою ближче до житлового будинку і знаходиться в контурі між точками тт. 2-т.4 т.5- т. 1 між позивачами ОСОБА_5 і ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 відповідно до схеми порядку користування частиною земельної ділянки, що є додатком до висновку №101/371-БТ судової будівельно-технічної експертизи від 12.06.2009 року. Виділено ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у користування частину земельної ділянки розташованої біля їх частини будинку в контурі між точками: т.1- т. 2- т. 3 т. 6 т. 1, пропорційно у їх частках домоволодінні площею 67,44 кв.м. Виділено ОСОБА_2 у користування частину вказаної земельної ділянки у контурі між точками: т. 6 т.3 т.4 т.5 т. 6 пропорційно у частці у домоволодінні площею 35,06 кв.м. Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_9 не чинити перешкод ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у користуванні земельною ділянкою під городом площею 67,44 кв.м. та під двором площею 486 кв.м. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29.12.2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та представника ОСОБА_9 ОСОБА_3 відхилено та рішення від 02.06.2010 року залишено без змін. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2019 року позов ОСОБА_5 до Приватного підприємства «Будівельна фірма «Макаренко та Партнери», виконавчого комітету Будищенської сільської ради, державного реєстратора Мацепи Олександра Сергійовича, треті особи ОСОБА_9 , ОСОБА_2 про визнання розрахунку часток недійсним та визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 38475286 від 01.12.2017 року прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області Мацепою Олександром Сергійовичем. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Зазначеним рішенням встановлено, що 29.11.2018 року ОСОБА_9 та ОСОБА_2 звернулись із заявою про державну реєстрацію права власності на будинок по АДРЕСА_2 . До заяви додано свідоцтво про право власності від 17.05.1973 року, договір дарування частини житлового будинку, розрахунок ідеальних часток зазначеного будинку, розроблений ПП «Будівельна фірма «Макаренко та партнери», технічний паспорт. На підставі вказаних документів державним реєстратором виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області Мацепою О.С, прийнято рішення від 01.12.2017 року № 38475266 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано за: - ОСОБА_9 46/100 частин права власності на будинок по АДРЕСА_2 . - ОСОБА_2 46/100 частин права власності на будинок по АДРЕСА_2 . Постановою Черкаського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Сучила Артема Олеговича залишено без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2019 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_6 , задоволено. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 червня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_5 до приватного підприємства «Будівельна фірма «Макаренко та Партнери», виконавчого комітету Будищенської сільської ради, державного реєстратора Мацепи Олександра Сергійовича, треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 38475266 від 01 грудня 2017 року, прийнятого державним реєстратором виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області скасовано. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до приватного підприємства «Будівельна фірма «Макаренко та Партнери», виконавчого комітету Будищенської сільської ради, державного реєстратора Мацепи Олександра Сергійовича, треті особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 38475266 від 01 грудня 2017 року, прийнятого державним реєстратором виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області відмовлено. Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. У частинах першій, третій статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13 зроблено висновок, що «у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється зі спільної власності, у разі поділу спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників (стаття 367 ЦК України). Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку зі самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин, поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників». У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що «виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно». У постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 зазначено, що «частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні»; «…норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146). При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Таким чином, за змістом статей 357, 376, розділу 3.4. Методичних рекомендацій № 146, пункту 3 ДБН власник може самостійно здійснювати такі переобладнання об`єкта нерухомого майна, які не підпадають під ознаки реконструкції або перебудови, не суперечать закону, не порушують прав та охоронюваних інтересів інших осіб». З такими висновками погодилась Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 березня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 14-43цс20). Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них». Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією. Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси. Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України. Зазначений правовий висновок висловлено в постановах Верховного Суду України: від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15. У частині другій статті 367 ЦК України визначено, що у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи зі змісту цієї норми, поділ є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом, що виключає можливість залишення у спільному користуванні співвласників будь-яких приміщень будинку. Водночас у матеріалах справи відсутній висновок щодо технічної можливості поділу (виділу) будинку з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси. Позивачами не ставилось питання про проведення будівельно-технічної експертизи для визначення технічних можливостей для реального поділу будинку. Щодо часток у праві спільної часткової власності сторін у даній справі, то колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належить по ј вказаного будинку (по 25/100 кожній), при цьому у ОСОБА_3 у власності знаходиться 23/100 частини будинку, у ОСОБА_2 - 26/100, а у ОСОБА_1 23/100 частини. Тобто, здійснивши підрахунок часток усіх співвласників домоволодіння вбачається, що їх частки складають 120/100, що свідчить про наявність помилки при їх визначенні. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що без проведення експертизи, призначення якої не було заявлено стороною позивачів, неможливо здійснити реальний поділ будинковолодіння, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення. Доводи апеляційної скарги даних висновків суду не спростовують. Крім того, щодо тверджень апелянтів про те, що судом безпідставно зазначено у рішенні про те, що був заслуханий представник КП «ЧООБТІ», оскільки він жодного разу не був присутнім у судовому засіданні, то колегія суддів, дослідивши протокол судового засідання звертає увагу, що представник КП «ЧООБТІ» Бузько І.П. була присутня у судовому засіданні 24.02.2020 року та представником позивача їй ставились питання (т. 2 а.с.121). В матеріалах справи не міститься письмових зауважень на зміст протоколу, поданих у порядку передбаченому статтею 249 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвоката Сучило Артема Олеговича, ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 липня 2021 року. Судді: