LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4802164/995/18

від 24.06.2021 ·

Справа № 164/995/18 Головуючий у 1 інстанції: Токарська І. С. Провадження № 22-ц/802/825/21 Категорія: 39 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 червня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Данилюк В. А., суддів Бовчалюк З. А., Шевчук Л. Я., секретаря Галицької І. П., з участю: представника позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 на рішення Маневицького районного суду Волинської області від 16 березня 2021 року, В С Т А Н О В И В: В липні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із даним позовом, який обґрунтовував тим, що його батькові ОСОБА_7 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер, не залишивши заповіту, однак, зважаючи на те, що на момент смерті спадкодавця він проживав разом із ним та вів спільне господарство, доглядав за господарськими будівлями та обробляв городину, фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, а тому вважається таким, що прийняв спадщину. В березні 2018 року вирішив скористатися своїм правом на оформлення за собою спадщини після смерті батька, однак з документів дізнався, що спадковий будинок вже належить ОСОБА_6 .. Також із документів дізнався, що 27 вересня 1988 року на його ім`я було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_7 , посвідчене нотаріусом Маневицької державної нотаріальної контори Ясинською Н.Н. та зареєстроване в реєстрі за № 1001, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 . 29 квітня 1992 року він нібито відчужив вказаний будинок ОСОБА_8 , уклавши при цьому договір купівлі продажу, посвідчений нотаріусом Маневицької державної нотаріальної контори Ясинською Н.Н. та зареєстрований в реєстрі № 498. 1 липня 2009 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_8 , посвідчене державним нотаріусом Любешівської державної нотаріальної контори Волинської області Кухом В.І. та зареєстроване в реєстрі за № 758, а саме на спірний житловий будинок. 10 вересня 2009 року ОСОБА_5 відчужила спірне будинковолодіння ОСОБА_6 згідно договору купівлі продажу, посвідченого нотаріусом Маневицької державної нотаріальної контори Горбачуком І.М. та зареєстрованого в реєстрі за №

90. Стверджує, що свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька, посвідчене нотаріусом Маневицької державної нотаріальної контори Ясинською Н.Н. та зареєстроване в реєстрі за № 1001 він не отримував, заяви про його видачу не підписував і не подавав, а також доручень чи вказівок на здійснення даного правочину від свого імені також не видавав, як і не підписував договір купівлі - продажу від 29 квітня 1992 року. У зв`язку з чим просив позов задовольнити та визнати недійсним свідоцтво про право спадщину за законом. Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 16 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки рішення постановлене з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалите нове рішення, яким позов задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідачів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкове право характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту прав та інтересів судом. Серед таких способів захисту у ст. 1301 ЦК України виокремлено визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Так, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Свідоцтво про право на спадщину це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав. Судом встановлено, що батькові позивача ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві приватної власності за життя належав житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно довідки Колківської селищної ради в смт. Маневичі Волинської області, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння від 28 вересня 1961 року, виданого виконкомом Колківської селищної ради депутатів трудящих. Оскільки ОСОБА_4 був єдиним спадкоємцем першої черги, то прийняв спадщину після смерті батька за законом, так як проживав з ним та вів спільне господарство. На підставі заяви від імені ОСОБА_4 27 серпня 1988 року Маневицькою державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 95/88 після смерті батька ОСОБА_7 на спадкове майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 і нотаріусом Ясинською Н. видано свідоцтво про право на спадщину за законом № 1001. В подальшому спадковий будинок було придбано 29 квітня 1992 року ОСОБА_8 , після смерті якої ІНФОРМАЦІЯ_2 дочка спадкодавця ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Любешівської державної нотаріальної контори Волинської області Кухом В.І. та зареєстровано в реєстрі № 758. 10 вересня 2009 року відповідач ОСОБА_5 відчужила спадковий спірний будинок відповідачу ОСОБА_6 згідно договору купівлі продажу, посвідченого нотаріусом Маневицької державної нотаріальної контори Горбачуком І.М. та зареєстровано в реєстрі за №

90. Дані факти сторонами не оспорюються і не спростовуються. Разом з тим, відповідно до висновку експерта за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи № 922 від 4 червня 2020 року, підпис від імені ОСОБА_4 в заяві до Маневицької державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом із датою складання 27 вересня 1988 року №103, розташований після слова «Подпись», виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою. Представник позивача просив суд, беручи до уваги вищевказаний висновок експерта та вимоги статей 202, 203, 207, 215 ЦК України, визнати недійсним правочин та, відповідно, свідоцтво про право на спадщину. Відмовляючи в задоволенні позову, суд, покликаючись на висновок експерта в сукупності із іншими письмовими доказами, виходив з того, що право позивача було порушене, однак, беручи до уваги показання відповідачів, допитаних в якості свідка, а також те, що позивач прийняв спадщину за законом шляхом проживання зі спадкодавцем в будинку, який був і його оселею, а тому ОСОБА_4 не міг не знати про її відчуження у 1992 році, прийшов до висновку про сплив строків позовної давності, про що зробила заяву інша сторона спору, а тому у задоволенні позову відмовив. Такі висновки суду не відповідають нормам матеріального та процесуального права, виходячи з такого. Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року (справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Тобто, оскільки свідоцтво про право на спадщину не має правочинного характеру, воно не може визнаватися недійсним із посиланням на ст.ст. 203, 215 236 ЦК. Суд першої інстанції, зазначивши про це у рішенні суду і вірно покликаючись на норми права, при цьому дійшов невірного висновку про те, що право позивача є порушеним, але не підлягає захисту через сплив строку позовної давності. За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Згідно з частиною п`ятою ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті батька, а тому наявність свідоцтва про право на спадщину лише підтверджує його право на спадщину і ніяким чином не порушує його прав. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що він не подавав заяву про прийняття спадщини, ОСОБА_4 зазначив, що свідоцтво про право на спадщину в подальшому було використане для відчуження спадкового майна, разом з тим, вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу чи витребування майна з чужого незаконного володіння ним не було заявлено. Не оспорюючи договорів відчуження майна, позивач наголошує на порушенні його права, при цьому отримання свідоцтва про право на спадщину саме по собі не є порушенням права спадкоємця. Лише на підставі висновку судової експертизи щодо підпису позивача на заяві про прийняття спадщини суд дійшов невірного висновку про те, що отримання свідоцтва про право на спадщину порушує права позивача, однак відмовив у задоволенні позовних вимог через пропуск строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Як зазначено у ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок викладено у п.5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження №12-158гс18). Таким чином, відмовляючи в позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності, за відсутності порушення прав чи інтересів позивача ОСОБА_4 , суд першої інстанції порушив вимоги ст. 261 ЦК України, за змістом якої позовна давність застосовується лише за наявності порушення права чи охоронюваного законом інтересу особи. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за безпідставністю. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 16 березня 2021 року в даній справі скасувати. В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 1 липня 2021 року. Головуючий Судді :

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»