Постанова 4801 № 132/3834/20

Справа № 132/3834/20 Провадження № 22-ц/801/1405/2021 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Павленко І. В. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2021 рокуСправа № 132/3834/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Медвецького С. К., суддів: Денишенко Т. О., Оніщука В. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця», розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу № 132/3834/20 за апеляційною скаргою адвоката Таргонія В. М. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Павленка І. В. у залі суду, повний текст якого складено 12 квітня 2021 року, встановив: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця») про відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника. Позовна заява мотивована тим, що 17 листопада 2017 року на залізничному перегоні поблизу с. Сосонка Вінницького району Вінницької області локомотив пасажирського потягу № 147 сполученням «Київ-Тернопіль» здійснив наїзд на ОСОБА_2 , який з велосипедом перебував на колії. Унаслідок отриманих травм ОСОБА_2 загинув на місці пригоди. Причиною смерті ОСОБА_2 є сполучна травма тіла (залізнична травма). Указувала, що є дочкою ОСОБА_2 . У зв`язку зі смертю батька вона понесла витрати на спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 34 010 грн. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь 34 010 грн - відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника та 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 01 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 3 000 грн витрат на спорудження надгробного пам`ятника. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави 74,15 грн судових витрат по сплаті судового збору. Решта судових витрат по сплаті судового збору віднесена за рахунок держави. Відмовлено у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду мотивоване тим, що відповідно постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 жовтня 2008 року № 45 «Про витрати на поховання та пов`язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» сума граничних витрат на виготовлення та встановлення пам`ятника, огорожі, виготовлення фотографій та табличок для Вінницької області становить 3 000 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У травні 2021 року адвокат Таргоній В. М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Денишенко Т. О., Копаничук С. Г. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою та надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2021 року справу призначено до розгляду на 01 липня 2021 року в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 30 червня 2021 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Денишенко Т. О., Оніщук В. В. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що суд першої інстанції помилково керувався постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 жовтня 2008 року № 45 «Про витрати на поховання та пов`язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання». Указував, що ця постанова підлягає застосуванню лише для управлінь виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та не може бути застосована судом до спірних правовідносин у цій справі. Також суд не врахував висновків, які були викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року по справі № 607/3451/16-ц. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» указує, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що 17 листопада 2017 року на залізничному перегоні поблизу с. Сосонка Вінницького району Вінницької області локомотив пасажирського потягу № 147 сполученням «Київ-Тернопіль» здійснив наїзд на ОСОБА_2 , який з велосипедом перебував на колії. Унаслідок отриманих травм ОСОБА_2 загинув на місці пригоди. Причиною смерті ОСОБА_2 є сполучна травма тіла (залізнична травма). Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 997 від 15 грудня 2017 року ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми; відкритої травми органів шиї та грудної клітки; закритої травми живота; відкритих багато-скалкових переломів лівої верхньої кінцівки і обох нижніх кінцівок; переломів хребта. Всі вказані тілесні ушкодження у ОСОБА_2 вписуються в картину сполучної травми тіла, яка виникла від дії тупих твердих предметів внаслідок, вірогідно, при обставинах залізничної травми (травмування потягом). Між смертю ОСОБА_2 та сполучною травмою тіла є прямий причинно-наслідковий зв`язок. За фактом смертельного травмування ОСОБА_2 локомотивом пасажирського потягу № 147 сполученням «Київ-Тернопіль» під керуванням машиніста ОСОБА_3 за частиною третьою статті 276 КК України внесені відомості до ЄРДР за № 12017020000000509. Постановою слідчого відділу СУ ГУНП у Вінницькій області від 21 грудня 2017 кримінальне провадження № 12017020000000509 закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України. Позивачка є дочкою ОСОБА_2 . Витрати на спорудження надгробного пам`ятника складають 34 010 грн. Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов наступних висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Намогильні споруди - пам`ятні споруди, що встановлюються на могилах та увічнюють пам`ять про померлих (абзац шостий статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу»). Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечить законодавству. У статті 1201 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується. Тлумачення вказаних норм свідчить, що в цивільному законодавстві містяться правила відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника. За загальним правилом, у разі понесення таких витрат на спорудження надгробного пам`ятника, боржником у зобов`язанні щодо їх відшкодування є особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, а кредитором - особа, яка здійснила такі витрати. При цьому, у статті 1201 ЦК України не встановлено межі по відшкодуванню витрат на спорудження. Разом з тим, суд першої інстанції розглядаючи справу помилково застосував до спірних правовідносин постанову правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 жовтня 2008 року № 45 «Про витрати на поховання та пов`язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання». За змістом преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхуваннявизначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я. Частиною третьою статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності, страхова виплата у разі переведення потерпілого на легшу нижчеоплачувану роботу, відшкодування вартості поховання потерпілого та пов`язаних з цим ритуальних послуг надаються в порядку, встановленому правлінням Фонду. Згідно з ч. 7 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України. Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 жовтня 2008 року № 45 «Про витрати на поховання та пов`язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання», яка прийнята відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин, та постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року «Про затвердження Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, передбачено розмір витрат на поховання залежно від регіону України. З правого аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що вони не мають цивільно-правового характеру, не регулюють цивільно-правові відносини, а тому їх застосування для визначення витрат на спорудження надгробного пам`ятника не допускається. Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року по справі № 607/3451/16-ц. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У справі, яка переглядається, особа загинула внаслідок залізничної травми, яка не є нещасним випадком на виробництві в розумінні Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Отже до спірних правовідносин не застосовуються положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та постанови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 жовтня 2008 року № 45 «Про витрати на поховання та пов`язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання», якими передбачено розмір витрат на поховання залежно від регіону України, встановлено на випадки смерті від нещасного випадку на виробництво та при професійному захворюванні та на виниклі в даній справі правовідносини не поширюються. У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року N 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» встановлено, що у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов`язані відшкодувати витрати на поховання тій особі, яка понесла ці витрати. Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними. При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18). Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Жодних доказів на спростування вартості витрат понесених ОСОБА_4 на спорудження намогильної споруди відповідач не надав. Доводи відповідача про те, що розмір понесених позивачкою витрат не відповідає критерію розумності є безпідставними, оскільки документально не підтверджені. Апеляційний суд установивши, що ОСОБА_1 були понесені витрати на спорудження намогильної споруди, їх розмір підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не спростований відповідачем, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 34 010 грн витрат на спорудження намогильної споруди. Доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення АТ «Українська залізниця» від відповідальності за шкоду, завдану смертю потерпілого у зв`язку із умислом потерпілого, є безпідставними, оскільки, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність умислу потерпілого. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки при вирішенні справи суд допустився порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на спорудження намогильної споруди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог. Щодо судових витрат Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Як слідує з матеріалів справи, позивач звільнена від сплати судового збору. Позовна заява підлягала оплаті судовим збором у розмірі 1 відсоток ціни позову 34 010 грн, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, тобто 840,8 грн. Апеляційна скарга підлягала оплаті судовим збором у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, тобто 1 261,2 грн (840,8?150%). Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, то з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2 102 грн (840,8 +1261,2). Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів виходить з наступного. Європейський суд з прав людини у рішеннях від 10.01.2010 № 33210/07 і 41866/08 та "Гуриненко проти України" від 18.02.2010 № 37246/04 зазначав, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі і під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим. Як слідує з матеріалів справи, фактичні витрати позивача на професійну правничу допомогу не підтвердженні доказами, зокрема відповідними квитанціями чи будь-якими іншими платіжними документами. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення судом питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу. За цих обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні судових витрат з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 за надання професійної правничої допомоги слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення витрат на спорудження намогильної споруди скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 34 010 грн витрат на спорудження намогильної споруди. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 2 102 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. У частині вирішення питання про стягнення витрат на відшкодування професійної правничої допомоги рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815 Суддя-доповідач С. К. Медвецький судді: Т. О. Денишенко В. В. Оніщук