Постанова 4857 № 500/2419/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/2419/21 пров. № А/857/11641/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Сеника Р.П., Шинкар Т.І. з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління соціальної політики Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, ухвалене суддею Осташ А.В. у м. Тернопіль в порядку письмового провадження у справі № 500/2419/21 за адміністративним позовом Управління соціальної політики Тернопільської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд скасувати постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 24000 грн. в межах виконавчого провадження № 65156792. Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржена постанова є протиправною, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» пов`язує прийняття такої постанови із вчиненням дій щодо примусового виконання виконавчого документа. Натомість, позивач звертає увагу на те, що відповідач не вчиняв виконавчих дій щодо виконання виконавчого листа, оскільки позивач виконав виконавчий лист добровільно, здійснивши нарахування одноразової грошової допомоги до 5 травня 2020 року ще до відкриття виконавчого провадження про що завчасно повідомив відповідача. Позивач вважає, що відповідач безпідставно прийняв постанову про стягнення з позивача виконавчого збору, а тому вважає, що належним захистом порушеного права є скасування цієї постанови. Позиція відповідача зводиться до того, що Закон України «Про виконавче провадження» передбачає стягнення виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження, і не пов`язує із вчинення виконавчих дій. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. Таку позицію позивач пояснює тим, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку нормам матеріального права, внаслідок чого дійшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, та виходить з мотивів, які аналогічні тим, що наведені у позовній заяві. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 року в адміністративній справі № 500/1671/20 визнано протиправними дії Управління соціальної політики Тернопільської міської ради щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком та зобов`язано Управління соціальної політики Тернопільської міської ради перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплачених сум допомоги. На виконання цього рішення 06.04.2021 року Тернопільський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист. 14.04.2021 року відповідач прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 65156792 з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа. 14.04.2021 року відповідач прийняв постанову про стягнення виконавчого збору з Управління соціальної політики Тернопільської міської ради у розмірі 24000,00 грн. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно прийняв постанову про стягнення з позивача виконавчого збору, оскільки така постанова, згідно із Законом України «Про виконавче провадження», приймається одночасно із відкриття виконавчого провадження. Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). За приписами частин 5 та 6 статті 26 вказаного Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом десяти робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Відповідно до частин 14 статті 27 Закону у редакції Закону № 2475-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості зі сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). З аналізу вказаних норм Закону № 1404-VІІІ слідує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку з імовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 28 квітня 2020 року в справі № 480/3452/19. Твердження позивача про те, що рішення виконане в добровільному порядку, є помилковими, оскільки відкриття провадження з примусового виконання рішення (будь-яка дія або сукупність дій) уже свідчить про те, що таке рішення не виконувалося добровільно. Апеляційний суд звертає увагу на те, шо нарахування, однак невиплата допомоги до 5 травня, не свідчить про фактичне виконання рішення і про його добровільне виконання. Враховуючи те, що добровільного виконання рішення не відбулося, державним виконавцем правомірно розпочато примусове виконання виконавчого документа та одночасно стягнуто виконавчий збір. Отже, апеляційний суд вважає, що відповідач правомірно, за наявності підстав, передбачених статтею 27 Закону № 1404-VIII, прийняв оскаржену постанову про стягнення виконавчого збору. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглянувши рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління соціальної політики Тернопільської міської ради залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 500/2419/21- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Р. П. Сеник Т. І. Шинкар Повний текст постанови складений 01.07.2021 року