Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/2335/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2335/20 пров. № А/857/5292/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Кухтея Р. В., Шевчук С. М., за участю секретаря судового засідання Чопко Ю. Т.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 380/2335/20 (головуючий суддя Кузан Р. І., м. Львів) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною та нечинною ухвали в частині,- ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, в якому просить визнати протиправними та нечинними підпункт 5.2 пункту 5, в частині «Рекомендувати не здійснювати реалізацію алкогольних та слабоалкогольних напоїв у тимчасових спорудах…», «…Виявлення тимчасових споруд, основною діяльністю яких є торгівля алкогольними напоями… є підставою для підготовки управлінням архітектури та урбаністики департаменту містобудування проекту ухвали про вилучення таких тимчасових споруд з Комплексної схеми» та підпункт 7.8 пункту 7 ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова». В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав, що ухвала Львівської міської ради № 6107 від 26.12.2019, в частині ухвалення підпункту 5.2 пункту 5 та підпункту 7.8 пункту 7 є незаконною, протиправною, прийнятою всупереч чинному законодавству про захист економічної конкуренції та права власності, оскільки вважає, що до повноважень органів місцевого самоврядування належить виключно встановлення режиму роботи суб`єктів господарювання, відтак при прийнятті на пленарному засіданні оскаржуваних пунктів ухвали № 6107 від 26.12.2019 Львівська міська рада вчинила дію, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання створено дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами - супермаркетами та стаціонарними магазинами, в яких реалізація алкогольних та слабоалкогольних напоїв цією ухвалою не врегульована та не заборонена. Вважає, що правові підстави для вилучення тимчасової споруди з Комплексної схеми з підстав реалізації у такій алкогольних та слабоалкогольних напоїв відсутні, а попередньою редакцією додатку 1 до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4526 "Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові" в пунктах 7.3 - 7.8 чітко та з дотриманням вимог закону було визначено процедуру та механізм демонтажу тимчасових споруд, яка здійснюється виключно за результатами судового розгляду справ про демонтаж таких. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та нечинними підпункт 5.2 пункту 5 в частині «Рекомендувати не здійснювати реалізацію алкогольних та слабоалкогольних напоїв у тимчасових спорудах…», «…Виявлення тимчасових споруд, основною діяльністю яких є торгівля алкогольними напоями… є підставою для підготовки управлінням архітектури та урбаністики департаменту містобудування проекту ухвали про вилучення таких тимчасових споруд з Комплексної схеми» та підпункт 7.8 пункту 7 ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м.Львова». Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем Львівською міською радою, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права. Також вказано, що ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» встановлено вичерпний перелік місць, де забороняється продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Вважає, що право на визначення додаткових місць, у яких забороняється роздрібна торгівля алкогольними напоями, чітко визначено чинними нормативно-правовими актами України, і лише в разі відсутності встановленої органами місцевого самоврядування заборони на реалізацію алкогольних напоїв, обмежень щодо реалізації алкогольних напоїв у дрібнороздрібній мережі, заборони щодо реалізації алкогольних напоїв на законодавчому рівні немає. Вважає, що оскаржувана ухвала є актом індивідуальної дії, відтак Львівська міська рада виступає у спірних правовідносинах як власник конструктивного елемента благоустрою, я не як регуляторний орган. У судовому засіданні, представник позивача, вимоги апеляційної скарги заперечила та просить відмовити в задоволенні такої в повному обсязі та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Представник відповідача, у судовому засідання, вимоги апеляційної скарги підтримала та просить таку задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Встановлено, що Львівською міською радою 26.12.2019 року прийнято ухвалу «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» за №6107 (далі - ухвала №6107, оскаржувана ухвала), пунктами 5 та 7 якої ухвалено: «

5. Суб`єктам підприємницької діяльності: 5.1. До 01.06.2020 укласти договори на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою для розміщення тимчасових споруд, зазначених у додатку до цієї ухвали, привести всю необхідну документацію на розміщення тимчасових споруд відповідно до законодавства України та отримати паспорти прив`язки тимчасових споруд. За наявності обгрунтованих підстав даний термін може бути продовжено управлінням архітектури та урбаністики департаменту містобудування, але не пізніше 31.12.2020. 5.2. Рекомендувати не здійснювати реалізацію алкогольних та слабоалкогольних напоїв у тимчасових спорудах, а також розміщувати у тимчасових спорудах заклади для проведення лотерей та заклади, що надають ломбардні послуги. Виявлення тимчасових споруд, основною діяльністю яких є торгівля алкогольними напоями, проведення лотерей або надання ломбардних послуг, є підставою для підготовки управлінням архітектури та урбаністики департаменту містобудування проекту ухвали про вилучення таких тимчасових споруд з Комплексної схеми.

7. Внести зміни у додаток 1 до ухвали міської ради від 23.04.2015 № 4526 "Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові": 7.1. Замінити у тексті слова "управління регулювання забудови" словами "управління архітектури та урбаністики" у відповідних відмінках. 7.2. Викласти пункт 2.14 у новій редакції: "2.14. У разі коли тимчасова споруда перешкоджає проведенню реконструкції або ремонту інженерних мереж, вулиці, дороги, будинків і споруд, тимчасова споруда переноситься в інше місце без припинення рішення про її розміщення або, за відсутності погодженого нового місця встановлення, демонтується на час реконструкції (ремонту). Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування надсилає не пізніше ніж за 1 місяць до запланованого перенесення (демонтажу) тимчасової споруди повідомлення з визначенням її нового місця або з інформацією про відсутність можливості перенести тимчасову споруду. Таке повідомлення є підставою для перенесення або демонтажу суб`єктом господарювання тимчасової споруди у зв`язку із проведенням реконструкції або ремонту". 7.3. Замінити у підпункті 3.7.2.2 та підпункті 3.9.2 слова "у масштабі М1:50" словами "у масштабі М1:200". 7.4. Доповнити пункт 3.7 підпунктами 3.7.5, 3.7.6 у такій редакції: "3.7.5. Попередній паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, термін дії якого закінчився. 3.7.6. Заява про виконання вимог попереднього виданого паспорта прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності". 7.5. Доповнити пункт 3.9 підпунктом 3.9.4 у такій редакції: "3.9.4. Схему обмежень для розміщення тимчасових споруд". 7.6. Доповнити підпункт 5.6.1 після слів "незалежно від факту встановлення ТС" словами "крім періоду демонтажу ТС у зв`язку з проведенням реконструкції або ремонту відповідно до пункту 2.14 цього Положення". 7.7. Доповнити пунктом 5.11. у такій редакції: "5.11. Зміна прізвища (у зв`язку з одруженням або розлученням) суб`єктом підприємницької діяльності, який користується окремими конструктивними елементами благоустрою для розміщення ТС, є підставою для внесення змін у Договір оренди окремих конструктивних елементів благоустрою для розміщення тимчасових споруд способом укладення відповідної додаткової угоди. Для укладення додаткової угоди суб`єкт підприємницької діяльності подає у Центр надання адміністративних послуг м. Львова відповідну заяву та копію документу, що підтверджує зміну прізвища (свідоцтво про шлюб, про розірвання шлюбу)". 7.8. Замінити пункти 7.3 - 7.8 пунктами 7.3 - 7.7 та викласти їх у такій редакції: "7.3. При виявленні ТС, зазначених у підпунктах 7.1.1 - 7.1.4, уповноважена особа районної адміністрації, на території якої розташована ТС, за участю представників комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління", власника ТС, у разі наявності відомостей щодо такої особи, складають акт про дотримання вимог законодавства при розміщенні тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (надалі - акт про дотримання вимог) у чотирьох примірниках та протокол про адміністративне правопорушення. Уповноважена особа районної адміністрації на підставі оформленого акта про дотримання вимог надає особисто (або надсилає цінним листом) власнику (користувачу) ТС, у разі наявності відомостей щодо такої особи, вимогу про демонтаж незаконно встановленої ТС у 10-денний термін разом з примірником акта про дотримання вимог. Один примірник акта та вимоги про демонтаж із зазначенням наслідків її невиконання наклеюється на ТС та здійснюється фотофіксація ТС. На фотографії має бути чітко і розбірливо видно інформацію про номер і дату складання вимоги про демонтаж та акта про дотримання вимог. Вимога про демонтаж та матеріали фотофіксації оприлюднюються на сайті Львівської міської ради. 7.4. Якщо власника не встановлено, або якщо власник (користувач) відмовився добровільно демонтувати ТС, районна адміністрація скеровує примірник акта, вимоги про демонтаж, матеріали фотофіксації в управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування для підготовки рішення виконавчого комітету про демонтаж. 7.5. У рішенні виконавчого комітету визначається: 7.5.1. Уповноважена особа на виконання демонтажу ТС. 7.5.2. Терміни демонтажу ТС та місце зберігання демонтованої ТС. 7.5.3. Призначення відповідальних осіб за відновлення благоустрою з визначенням термінів виконання робіт з відновлення благоустрою. 7.6. Проведення робіт з демонтажу ТС здійснюється у такому порядку: 7.6.1. До початку здійснення робіт з демонтажу уповноважена особа для відключення ТС від інженерних мереж доводить до відома відповідні експлуатуючі організації вищезазначене рішення виконавчого комітету про демонтаж. 7.6.2. Демонтаж ТС уповноважена особа здійснює у присутності представників районної адміністрації. У разі необхідності уповноважена особа залучає представників державних органів, міських служб та організацій, Львівського комунального підприємства "Львівсвітло", Львівського комунального підприємства "Муніципальна варта", правоохоронних органів тощо. 7.6.3. Під час демонтажу ТС складаються такі документи: 7.6.3.1. Акт проведення демонтажу, де зазначаються дата, час, підстава демонтажу, присутні під час демонтажу особи, відмітка про присутність власника/користувача ТС під час процедури демонтажу, а також опис ТС, що демонтується (зноситься): геометричні розміри, матеріал, наявність підключення до мереж електро- та водопостачання і перелік візуально виявлених недоліків, пошкоджень. 7.6.3.2. Фото місця розташування ТС до та після проведення демонтажу з прив`язкою до місцевості. 7.6.3.3. Акт опису майна, що знаходиться у ТС на момент демонтажу або акт про відсутність такого майна. Акт проведення демонтажу та акт опису майна складається у 3-х примірниках та підписується особами, які брали участь у демонтажу. 7.6.4. Якщо розмір, вага, конфігурація тощо тимчасових споруд не дозволяє провести демонтаж та евакуацію у цілісному стані, уповноважена на виконання демонтажу особа проводить розділення тимчасової споруди на конструктивні елементи, про що зазначається в акті проведення демонтажу. 7.6.5. Один примірник акта проведення демонтажу залишається в уповноваженої особи, другий примірник уповноважена особа надсилає в управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування. Третій примірник - вручається власнику ТС (у разі його встановлення) або надсилається йому поштою цінним листом. 7.6.6. Після складання акта проведення демонтажу, ТС демонтується і перевозиться на майданчик тимчасового зберігання та передається відповідальній особі під розписку. 7.7. Власник ТС має право повернути ТС та майно, що знаходилось в ній на момент демонтажу. Для цього він повинен надати такі документи: 7.7.1. Заяву про повернення ТС з описом майна, що було в ній на момент демонтажу. 7.7.2. Квитанцію про сплату вартості проведених робіт з демонтажу, витрат, пов`язаних зі зберіганням ТС та майна, що перебувало в ній на момент демонтажу, а також витрат з відновлення об`єкта благоустрою". Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. В межах цієї справи суд надає оцінку лише оскаржуваній частині ухвали відповідача, а саме п.5.2 та 7.8. Так, п.5.2 оскаржуваної ухвали, зокрема, рекомендовано суб`єктам підприємницької діяльності не здійснювати реалізацію алкогольних та слабоалкогольних напоїв у тимчасових спорудах та визначено наслідки виявлення тимчасових споруд, основною діяльністю яких є торгівля алкогольними напоями. При цьому, у разі недотримання таких рекомендацій та виявлення тимчасових споруд, основною діяльністю яких є торгівля алкогольними напоями, це є підставою для підготовки управлінням архітектури та урбаністики департаменту містобудування проекту ухвали про вилучення таких тимчасових споруд з Комплексної схеми. Пунктом 7.8 ухвали №6107 внесено зміни до Порядку розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 4526 від 23.04.2015, та викладено в новій редакції окремі положення розділу 7 (порядок демонтажу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності), якими передбачено можливість демонтажу структурними підрозділами міської ради тимчасових споруд без відповідного рішення суду. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне. Частина перша ст.8 Господарського кодексу України визначає статус органів місцевого самоврядування вказуючи на те, що вони не є суб`єктами господарювання (не є особами приватного права). Стаття 23 ГК України регулює відносини суб`єктів господарювання з органами місцевого самоврядування. Такі відносини, в розрізі даного спору, базуються зокрема на таких правилах: - органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб`єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб`єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.; - правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов`язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.; - незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб`єктів господарювання забороняється. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Крім того, у відповідності до положень ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР, з наступними змінами та доповненнями, місцеве самоврядування в Україні здійснюється в тому числі на принципі законності. Частиною першою ст.10 цього ж Закону передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Як передбачено ч.1 ст.59 згаданого Закону, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Як передбачено положеннями п.44-1 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення заборони продажу пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових суб`єктами господарювання (крім закладів ресторанного господарства) у визначений час доби в межах території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. У відповідності до положень ч.1 ст.15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів: особами, які не досягли 18 років; особам, які не досягли 18 років; у приміщеннях та на території навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, крім ресторанів, що знаходяться на території санаторіїв; у приміщеннях спеціалізованих торговельних організацій, що здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту або спортивними товарами, а також у відповідних відділах (секціях) універсальних торговельних організацій; у закритих спортивних спорудах (крім пива у пластиковій тарі); з торгових автоматів; на полицях самообслуговування (крім тютюнових виробів у блоках та алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових, пива); поштучно (для тютюнових виробів, крім сигар); у споживчих упаковках, що містять менш як 20 сигарет; з рук; у невизначених для цього місцях торгівлі. Частиною 9 ст.15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» визначено, що сільські, селищні та міські ради в межах території відповідної адміністративно-територіальної одиниці можуть встановлювати заборону продажу пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) (крім закладів ресторанного господарства) у визначений рішенням таких органів час доби. Наведені норми вказують на те, що повноваження органу місцевого самоврядування обмежуються встановленням заборони: продажу пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових суб`єктами господарювання (крім закладів ресторанного господарства) у визначений час доби; на час проведення масових заходів. Отже, відповідно до досліджених норм законодавства, орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями забороняти реалізацію алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива у тимчасових спорудах. Тому, встановлення такої заборони свідчить про порушення відповідачем положень ст.19 Конституції України та інших перелічених вище Законів України, та як наслідок вказує на незаконність і невідповідність спірного пункту ухвали правовим актам вищої юридичної сили. Згідно ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду та визнаються незаконними в судовому порядку. Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Відповідно до статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, об`єкти самочинного будівництва підлягають знесенню виключно за рішенням суду. Вказана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові по справі №705/6569/16-а від 07.10.2019р. Згідно з ч.12 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», який визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, визначено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти; розробник проекту регуляторного акта - регуляторний орган або інший орган, установа, організація, особа чи група осіб, що уповноважені розроблювати або організовувати, спрямовувати та координувати діяльність з розроблення проекту регуляторного акта. Статтею 4 наведеного Закону передбачено, що принципами державної регуляторної політики є: доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив; ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб`єктів господарювання, громадян та держави; збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави; передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. Відтак, законодавством України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо затвердження порядків, положень чи будь-яких інших документів, які регламентують проведення демонтажу встановлених споруд. Зі змісту п.7.8 ухвали №6107 суд встановив, що відповідачем визначений порядок демонтажу тимчасових споруд за самостійним рішенням структурних підрозділів органу місцевого самоврядування, без відповідного рішення суду. Відтак, п.7.8 оскаржуваної ухвали не узгоджується з принципами державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, визначеними Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», є таким, що прийнятий не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України, а тому така ухвала в цій частині також є протиправною. Згідно з ч.9 ст.264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. За положеннями ст.265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Згідно з частиною другою статті 6 КАС та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики Європейського Суду з прав людини як джерела права. Суд апеляційної інстанції застосовує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», де вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на все вищевказане, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції ці обставини було враховано та мотивовано та законно прийнято рішення про задоволення адміністративного позову. Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 380/2335/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 01 липня 2021 року.