Постанова 4857 № 380/7313/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7313/21 пров. № А/857/9639/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Довгополова О.М., Коваля Р.Й. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп, на ухвалу судді Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року про повернення позовної заяви (суддя Коморний О.І., час ухвалення не зазначений, місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту не зазначена), в адміністративній справі №380/7313/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп до Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), третя особа: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, про визнання протиправною та скасування постанови, встановив: У травні 2021 року позивач ТОВ Компанія Ріел-Естейт Груп звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Галицького відділу ДВС у місті Львові ЗМРУ МЮ (м. Львів), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про скасування процесуального документу від 18.11.2020 року, винесену начальником Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Тетюком Романом Мироновичем у виконавчому провадженні №61193271. Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2021 позовну заяву повернуто позивачеві разом з усіма доданими до неї матеріалами, на підставі п.3 ч.4 ст.169 КАС України, оскільки позов підписано особою, яка не має права його підписувати. З ухвалою суду першої інстанції від 07.05.2021 про повернення позовної заяви не погодився позивач ТОВ Компанія Ріел-Естейт Груп та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому є незаконною та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що рішенням Ради адвокатів України від 17.11.2020 №118 було вирішено доповнити пункт 12.4 Положення про ордер адвоката на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України №41 від 12.04.2019, із змінами, новим абзацом у наступній редакції: «Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо)». Звертає увагу апелянт, що електронний ордер створено засобами системи «Електронний суд» шляхом заповнення відповідної електронної форми, в якій адвокат не має можливості заповнювати графу «назва органу, в якому надається правова допомога», оскільки така формується автоматично, та зазначається виключно як «у судах». Крім того, до позовної заяви з метою підтвердження повноважень представника додано копію договору від 21.10.2019 №21/10/19 про надання професійної правничої допомоги адвокатським об`єднанням «Курницький, Жидачівська та партнери», що не є обов`язковим. Тому вважає апелянт, що адвокат мав право представляти позивача у Львівському окружному адміністративному суді та підписувати позовну заяву. За вказаного вважає висновок суду про відсутність у представника повноважень на підписання позову від імені позивача є надмірно формалізованим. Графа «Назва органу, в якому надається правова допомога» в ордері містить посилання на суди, що є достатнім для висновку про повноваження адвоката Думича А.М. як представника позивача, в тому числі в Львівському окружному адміністративному суді. Також вказує апелянт, що наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 05.06.2019 у справі №9901/847/18 та від 03.07.2019 у справі №9901/939/18, на які послався суд першої інстанції в ухвалі про повернення позовної заяви, стосуються правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин, встановлених судом першої інстанції у цій справі. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду від 07.05.2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити, з урахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, що до Львівського окружного адміністративного суду 05.05.2021 через систему «Електронний суд» подано позовну заяву від ТОВ «Компанія Ріел-Естейт Груп» з вимогою визнати протиправною та скасувати постанову про скасування процесуального документу від 18.11.2020 року, винесену начальником Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Тетюком Р.М. у виконавчому провадженні №61193271. Вказана позовна заява подана адвокатом Думич А.М., на підтвердження повноважень представника оформлено електронний варіант ордера ВС1073576 від 04.05.2021 (а.с. 9) та додано до позовної заяви копію договору від 21.10.2019 №21/10/19 про надання професійної правничої допомоги адвокатським об`єднанням «Курницький, Жидачівська та партнери» (а.с. 10-15). У доданій до позовної заяви електронній версії ордера на надання правової допомоги ВС1073576 від 04.05.2021 у графі «назва органу, в якому надається правова допомога», зазначено «у судах». Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що у доданій до позовної заяви електронній версії ордера на надання правової допомоги ВС1073576 від 04.05.2021 у розділі «назва органу, в якому надається правова допомога», зазначено: «у судах», що не відповідає вимогам підпункту 12.4 пункту 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженого Рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 №41. Суд зазначив, що в разі надання адвокатом правової допомоги в суді, ордер має містити назву суду, у якому адвокат надає правову допомогу. При цьому суд посилався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі №9901/847/18 (провадження №11-44заі19) та у постанові від 03.07.2019 у справі №9901/939/18 (провадження №11-1521заі18), відповідно до якої в разі надання адвокатом правової допомоги в суді, ордер має містити назву суду, у якому адвокат надає правову допомогу; та якщо в ордері не зазначено конкретної назви суду, у якому адвокат надає правову допомогу, такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Суд апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Відповідно до ч.1 ст.55 КАС України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.57 КАС України). Згідно з ч.4 ст.59 КАС України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Частиною 6 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року №41, встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів (далі Положення №41). Згідно із підпунктом 12.4 пункту 12 Положення №41, ордер містить назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Рішенням Ради адвокатів України від 17.11.2020 №118 було вирішено доповнити пункт 12.4 Положення про ордер адвоката на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України №41 від 12.04.2019, із змінами, новим абзацом у наступній редакції: «Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо)». Тобто, з 17.11.2020 року нормами Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, зазначення в ордері конкретної назви суду у якому адвокат надає правову допомогу не вимагається. Як уже встановлено судом, у доданому до позовної заяви в електронній версії ордері адвоката серії ВС1073576 від 04.05.2021 в графі «назва органу, у якому надається правова допомога», зазначено «у судах». Згідно п.12.8 Положення №41, ордер містить обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги. Разом з тим, у доданому ордері не зазначено про будь-які обмеження адвоката в тому числі на підписання позовної заяви. Суд апеляційної інстанції також враховує, що до позовної заяви з метою підтвердження повноважень представника додано копію договору від 21.10.2019 №21/10/19 про надання професійної правничої допомоги (далі Договів) адвокатським об`єднанням «Курницький, Жидачівська та партнери» (далі Об`єднання). Згідно п.1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Об`єднання приймає на себе доручення Клієнта про надання йому професійної правничої допомоги та адвокатських послуг під час представництва в судах будь-якої юрисдикції та інстанції. Згідно п.2.1 Договору, під час виконання доручень Клієнта, передбачених пунктом 1.1 Договору, адвокат, що діє від імені Об`єднання та представляє інтереси Клієнта, користується усіма без виключення процесуальними правами Клієнта, як сторони у справі, та здійснює усі процесуальні обов`язки без будь-яких обмежень. Отже, адвокат Думич А.М. має право представляти позивача у Львівському окружному адміністративному суді та підписувати позовну заяву. Апеляційним судом також враховується, що графа «Назва органу, в якому надається правова допомога» в ордері містить посилання на суди, що є достатнім для висновку про повноваження адвоката Думича А.М. як представника позивача, в тому числі у Львівському окружному адміністративному суді. За вказаних обставин та їх правового регулювання колегія суддів приходить до переконання про помилковий висновок суду першої інстанції про відсутність у представника позивача повноважень на підписання позову від його імені, який є надмірно формалізованим. Вказаний висновок відповідає правовій позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року (справа №280/2788/20 року). Щодо посилань суду першої інстанції на правові позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі №9901/847/18 (провадження №11-44заі19) та у постанові від 03.07.2019 у справі №9901/939/18 (провадження №11- 1521заі18), то колегія суддів зазначає таке. Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України, при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За змістом цієї норми висновок Верховного Суду повинен стосуватися застосування тих же норм права у подібних правовідносинах. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №9901/847/18 зроблено висновок про те, що в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду. До такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла, виходячи з того, що в ордері на надання правової допомоги, який був доданий до позовної заяви, підписаної адвокатом, у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» було зазначено: «В органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і підпорядкування». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №9901/939/18 зроблено висновок про те, що якщо в ордері не зазначено конкретної назви суду, в якому адвокат надає правову допомогу, такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що з договору про надання правової допомоги, копію якого додано до апеляційної скарги, видно, що цей договір укладено між замовником і адвокатом 08 червня 2016 року, а не 08 червня 2012 року, як зазначено в ордері. Відповідно до пункту 1.1 указаного договору замовник залучає адвоката і доручає останньому захищати свої права і свободи/представляти його інтереси у всіх без виключення кримінальних та інших провадженнях/справах, надавати інші види правової допомоги, представляти інтереси у всіх без винятку судах України, іноземної та міжнародної юрисдикції, правоохоронних та інших державних органах з усіх питань, що стосуються замовника, підписувати документи від імені замовника і зобов`язується сплатити за таку послугу гонорар відповідно до умов договору, натомість адвокат бере на себе зобов`язання надати відповідну правову допомогу. Саме у зв`язку з наданням копії вказаного договору до суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження в цій справі. Однак до суду першої інстанції договір про надання правової допомоги від 08 червня 2016року № 08/06/16 адвокат на підтвердження своїх повноважень не надав. Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу на неподібність правовідносин у цій справі та у справах №9901/847/18, №9901/939/18. Колегія суддів також звертає увагу й на дещо різне нормативне регулювання спірних правовідносин у порівнюваних справах. Так у справі, що розглядається, вимоги до ордеру визначені Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги, яке затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року №41. В той час як у справах №9901/847/18, №9901/939/18 на спірні правовідносини поширювало свою дію чинне на той час Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затверджене Рішенням Ради адвокатів України 17.12.2012 №36. Зазначені Положення висувають різні вимоги до заповнення графи «Назва органу, в якому надається правова допомога», на що суд першої інстанції уваги не звернув та внаслідок чого дійшов помилкових висновків. Колегія суддів також враховує, що згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Так, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»). Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29). При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) зазначила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. У розглядуваному випадку суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність/відсутність у представника позивача повноваження представляти інтереси останнього, занадто формально підійшов до оцінки обставин. Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції в ухвалі від 07.05.2021 року дійшов помилкових висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі п.3 ч.4 ст.169 КАС України, вважаючи, що позов підписано особою, яка не має права його підписувати. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи неповно встановлено обставини справи, оскаржена ухвала суду від 07.05.2021 року про повернення позовної заяви винесена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому ухвалу суду першої інстанції від 07.05.2021, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп задоволити. Ухвалу судді Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року про повернення позовної заяви, в адміністративній справі №380/7313/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ріел-Естейт Груп до Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття і в касаційному порядку не оскаржується. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді О. М. Довгополов Р. Й. Коваль