Постанова 4855 № П/320/347/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № П/320/347/20 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В. суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року у справі №П/320/347/20 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : У січні 2020 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (надалі - відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправною відмову від 29.11.2019 щодо проведення перерахунку пенсії покійному ОСОБА_2 відповідно до постанови Бородянського районного суду від 10.09.2009 та постанови Бородянського районного суду від 28.12.2010; - зобов`язання здійснити перерахунок раніше призначеної пенсії ОСОБА_2 у відповідності до постанови Бородянського районного суду від 10.09.2009 та постанови Бородянського районного суду від 28.12.2010 та провести виплату ОСОБА_1 , як спадкоємцю заборгованості суми пенсії з урахуванням вже виплачених коштів. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що ОСОБА_2 будучи його батьком відповідно до постанов Бородянського районного суду Київської області у справах № 2а-1483/10 від 28.12.2010 та № 2а-835/09 від 10.09.2009 набув право на перерахунок пенсій, однак помер не подавши до примусового виконання виконавчі листи та зазначені постанови. Як зазначає позивач він являється спадкоємцем, а тому має право на виплату йому недоотриманої його батьком пенсії, однак пенсійним органом неправомірно відмовлено йому у такій виплаті, чим порушено його права та законні інтереси. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що позивач являється спадкоємцем, а тому має право на виплату йому недоотриманої його батьком пенсії, однак пенсійним органом неправомірно відмовлено йому у такій виплаті, чим порушено його права та законні інтереси. Відповідач заперечує проти апеляційної скарги з підстав зазначених у відзиві. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Враховуючи, що до суду апеляційної інстанції не надходило клопотань про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів вважає, що наявні підстави для розгляду апеляційної справи та матеріалів справи в письмовому провадженні. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 , громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Бородянським РВ ГУ МВС України у Київській області 22.01.1998, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 та є сином ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про народження. Постановою Бородянського районного суду Київської області від 10.09.2009 у справі № 2а-835/09 позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України у Бородянському районі про зобов`язання виплатити недоотримані суми щомісячної доплати, задовольнити частково; визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Бородянському районі щодо відмови у виплаті ОСОБА_2 щомісячної доплати згідно ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" неправомірними, а також зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у Бородянському районі провести ОСОБА_2 перерахунок та, з урахуванням виплачених сум, виплатити щомісячну грошову доплату як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення за період з 05.06.2008 по 31.12.2008 в розмірі 1 мінімальної заробітної плати. Постановою Бородянського районного суду Київської області від 28.12.2010 у справі № 2а-1483/10 суд позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Бородянському районі про визнання дій неправомірними, зобов`язання здійснити перерахунок пенсії та виплатити недоотримані суми пенсії задовольнив; визнав дії Управління Пенсійного фонду України у Бородянському районі щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 з 01.06.2010 додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю, доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення та щомісячного підвищення до пенсії, як дитині війни в меншому розмірі, ніж передбачено ст. 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ч. 1 ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" протиправними; зобов`язав Управління Пенсійного фонду України у Бородянському районі провести перерахунок та виплату з урахуванням виплачених коштів пенсії ОСОБА_2 відповідно до ст. 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ч. 1 ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нарахувавши з 01.06.2010 щомісячну додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю - у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни - у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, щомісячну грошову доплату до пенсії за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю - у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується апелянтом, що вищезазначену постанову звернено до негайного виконання. Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 08.06.2018 було замінено стягувача ОСОБА_2 у виконавчому провадженні по виконанню постанови Постанови Бородянського районного суду Київської області від 10.09.2009 у справі № 2а-835/09 та Постанови Бородянського районного суду Київської області від 28.12.2010 у справі № 2а-1483/10 - на його сина ОСОБА_1 . Відповідно до повідомлення про внесення рішення до Реєстру Рішень, виконання яких гарантується державою від 01.08.2019 № 219/2-2-25/2 постанова Бородянського районного суду Київської області від 28.12.2010 у справі № 2а-1483/10 прийнято до обліку. Позивач 20.11.2019 звернувся із заявою до Пенсійного фонду, у якій просив здійснити розрахунок заборгованості та надати довідку про розмір заборгованості суми відповідно до зазначених постанов суду. Листом від 29.11.2019 № 340/102-09 позивачу відмовлено у проведенні у такому розрахунку з підстав відсутності на те законних підстав. Вважаючи зазначену відмову протиправною позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для виплати позивачу суми недоотриманої пенсії його батьком у пенсійного органу відсутні до моменту отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину на кошти за постановами суду від 10.09.2009 у справі № 2а-835/09 та від 28.12.2010 у справі № 2а-1483/10, а тому у задоволенні зазначених позовних вимог слід відмовити. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу). Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Частиною 1 статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Отже, з наведених норм вбачається, що діти, мають за законом першочергове право на спадкування суму пенсії, яка належала спадкодавцеві, але не була ним одержані за життя. Ключовим в цьому є те, що спадкоємець має право на недоотриману суму пенсії спадкодавця лише в тому випадку, якщо вказана сума належить спадкодавцю, тобто нарахована, або її нарахування передбачено рішенням суду або рішенням іншого суб`єкту владних повноважень, але залишилася невиплаченою, недоотриманою у зв`язку з його смертю. Відповідно до пункту 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного Фонду України N 22-1 від 25 листопада 2005 року, для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що підставою для отримання спадкоємцем суми недоотриманої спадкодавцем за життя пенсії, як складової спадщини, є відповідне свідоцтво про право на спадщину, з отриманням якого особа набуває відповідних прав та обов`язків щодо спадкового майна, зокрема, в межах спірних правовідносин, права на виплату відповідних коштів та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, що після смерті ОСОБА_2 позивач не звертався в межах шестимісячного строку до пенсійного органу з вимогою про виплатити недоотриману пенсію у зв`язку зі смертю пенсіонера. Доказів протилежного позивачем до суду не надано. Отже, зазначена недоотримана сума пенсії увійшла до складу спадщини, а тому для її отримання позивачу потрібно було звернутись до пенсійного органу із заявою про виплату недоотриманої суми пенсії та необхідним переліком документів передбачених Порядком № 22-1, а також подати свідоцтво про право на спадщину. Проте, як зазначає сам позивач державним нотаріусом було відмолено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину на кошти за постановами суду, що підтверджується відповіддю Бородянської районної державної нотаріальної контори Київської області від 20.02.2020 № 326/02-14. Посилання позивача, як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі на ст. 91 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а саме суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини є безпідставним, оскільки згідно із ч. 3 ст. 91 зазначеного Закону зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Колегія суддів звертає увагу, що позивачем доказів звернення за такою виплатою до Пенсійного фонду в межах 6 місячного строку не надано до суду першої та апеляційної інстанції. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстав для виплати позивачу суми недоотриманої пенсії його батьком у Пенсійного фонду відсутні до моменту отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину на кошти за постановами суду від 10.09.2009 року по справі № 2а-835/09 та від 28.12.2010 року по справі № 2а-1483/10, а тому в задоволенні зазначених позовних вимог слід відмовити. Крім того, частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Частиною 1 ст. 370 КАС України передбачено що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно із ч. 1 ст. 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Колегія суддів звертає увагу, що Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 08.06.2018 було замінено стягувача ОСОБА_2 у виконавчому провадженні по виконанню постанови Постанови Бородянського районного суду Київської області від 10.09.2009 у справі № 2а-835/09 та Постанови Бородянського районного суду Київської області від 28.12.2010 у справі № 2а-1483/10 - на його сина ОСОБА_1 . Відповідно до повідомлення про внесення рішення до Реєстру Рішень, виконання яких гарантується державою від 01.08.2019 року № 219/2-2-25/2 постанова Бородянського районного суду Київської області від 28.12.2010 у справі № 2а-1483/10 прийнято до обліку та порядковий номер в категорії черги 303553. Отже, в даному випадку рішення суду по справі № 2а-1483/10 знаходиться на виконанні, а позивач є стороною даних виконавчих дій, а отже підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов`язати здійснити перерахунок раніше призначеної пенсії ОСОБА_2 у відповідності до постанови Бородянського районного суду від 10.09.2009 та постанови Бородянського районного суду від 28.12.2010 - відсутні. Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним адміністративному позову, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк