Постанова 4855 № 640/11995/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11995/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на додаткове рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи - Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Савельєвої Анни Миколаївни, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи - Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Савельєвої А.М., у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у розмірі 190000 грн 00 коп. в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатити гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом, розміщеним за договором банківського вкладу № 43418 від 01 липня 2014 року в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» у розмірі 190000 грн 00 коп. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у розмірі 190000 грн 00 коп. в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; - зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатити на користь ОСОБА_1 гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом, розміщеним за договором банківського вкладу від 01 липня 2014 року № 43418 в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» у розмірі 190000 грн 00 коп.; - у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Також додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року частково задоволено заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн 00 коп. Не погоджуючись з додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначене додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не надав до суду документи, які б свідчили про оплату витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги. Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для передбачених цим Законом цілей. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а додаткове рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26 січня 2021 року на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі за його позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи - Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Савельєвої А.М. про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. У вказаній заяві позивач просив суд стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрати на правову допомогу сумі 12966 грн 15 коп. Для підтвердження факту надання правової допомоги та понесених витрат ОСОБА_1 надав до суду: кінцевий (остаточний) розрахунок суми судових витрат, копію додаткової угоди від 01 червня 2020 року до договору про надання правової допомоги від 26 листопада 2018 року, копію акту приймання-передачі наданих послуг №002 від 07 грудня 2020 року, копію квитанції від 26 січня 2021 року. Приймаючи додаткове рішення у справі № 640/11995/20 про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 та стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн 00 коп. суд першої інстанції виходив з того, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим і підтвердженим у визначеному законом порядку. Разом з тим, колегія суддів вважає, що під час вирішення заяви про прийняття додаткового рішення у справі, суд першої інстанції не з`ясував питання щодо дотримання позивачем строку надання до суду доказів, які підтверджують розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Нормами п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Водночас ч. 7 т. 139 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява ОСОБА_1 містила заяву про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрат на правову допомогу у розмірі 12966 грн 15 коп. Для підтвердження того факту, що позивачу надано правову допомогу до позовної заяви було додано: попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, копію договору про надання правової допомоги від 26 листопада 2018 року б/н, копію ордеру на надання правничої допомоги серії АА № 1029439 від 23 травня 2020 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000352 від 02 листопада 2018 року. Окружний адміністративний суд міста Києва 26 листопада 2020 року прийняв рішення у справі № 640/11995/20 про часткове задоволення позовних вимог. Однак, вказаним рішенням суду не було вирішено питання про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу. Копію вказаного рішення позивач отримав 04 січня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте, заяву про ухвалення додаткового судового рішення додатками до якої були кінцевий (остаточний) розрахунок суми судових витрат, копія додаткової угоди від 01 червня 2020 року до договору про надання правової допомоги від 26 листопада 2018 року, копія акту приймання-передачі наданих послуг №002 від 07 грудня 2020 року, копія квитанції від 26 січня 2021 року, позивач надав до суду лише 26 січня 2021 року. Як раніше зазначалось, згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України докази стосовно того, який розмір витрат сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи подаються до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Враховуючи, що позовна заява ОСОБА_1 містила заяву про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу та дату отримання позивачем копії рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року - 04 січня 2021 року, колегія суддів вважає, що додаткові докази, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, мали бути надані до суду у строк до 11 січня 2021 року включно. Однак, такі докази надано до суду лише 26 січня 2021 року без клопотання про поновлення пропущеного строку їх подання. З огляду на зазначені обставини колегія суддів вважає, що надані разом із заявою про ухвалення додаткового рішення докази, що підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, подано до суду з пропуском строку, що встановлений ч. 7 ст. 139 КАС України, внаслідок чого зазначені докази не мають прийматися до уваги та оцінюватися при постановленні додаткового рішення. За змістом частин другої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 2040/5858/18. Як було встановлено раніше, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до позовної заяви було додано: попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, копію договору про надання правової допомоги від 26 листопада 2018 року б/н, копію ордеру на надання правничої допомоги серії АА № 1029439 від 23 травня 2020 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000352 від 02 листопада 2018 року. При цьому, пункт 6.1 договору від 26 листопада 2018 року визначає, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата) здійснюється за попередньою домовленістю та відображається в рахунках на оплату та актах виконаних робіт. Разом з тим, до позовної заяви та в межах визначеного ч. 7 ст. 139 КАС України п`ятиденного строку після ухвалення рішення суду позивачем не було надано до суду ні відповідних рахунків на оплату, ні акті виконаних робіт, який би підтверджував обсяг наданої правової допомоги. Таким чином, заява позивача про ухвалення додаткового рішення в частині відшкодування витрат на правничу допомогу є необгрунтованою та задоволенню не підлягає. У постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 640/6209/19 щодо застосування статті 252 КАС України сформульовано правовий висновок, відповідно до якого додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід`ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС України вимог або питань, процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі. Означені у частині першій статті 252 КАС України питання не можуть вирішуватись по суті шляхом постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового судового рішення. Така ухвала постановляється виключно у випадку відсутності передбачених законом підстав для ухвалення додаткового судового рішення. Отже, у випадку, коли суд визнає, що ним не було вирішено питання про судові витрати в основному судовому рішенні і розглядає питання наявності/відсутності підстав для стягнення судових витрат з тієї чи іншої сторони, суд має ухвалити судове рішення у формі «додаткового рішення» або «додаткової постанови» з урахуванням форми ухваленого основного судового рішення. Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановленні рішення порушено норми процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення питання про ухвалення додаткового рішення. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а додаткове рішення суду - скасувати. Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, 242 - 244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити. Додаткове рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2021 року скасувати. Прийняти нове додаткове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов