Постанова 4852 № 160/15370/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 29 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/15370/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року (головуючий суддя Серьогіна О.В.) у справі № 160/15370/20 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дніпровського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа, Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якому просила: - визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 570513,46 грн.; - зобов`язати Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року; - визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Дніпровського апеляційного суду у виплаті судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 570513,46 грн. - зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Дніпровського апеляційного суду для виплати суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, позивач є працюючим суддею Дніпровського апеляційного суду, однак суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 їй нараховано та виплачено на підставі статті 29 Закону України від 14.11.2019 №294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік (далі Закон №294-IX) (вредакції Закону №553-IX) із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, а не статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-III Про судоустрій і статус суддів (далі Закон №1402-III), що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення прав та гарантій. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2021позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 570513,46 грн. Зобов`язано Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року. В решті позову відмовлено. Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції фактично виходив з того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач повинен був керуватися виключно положеннями статті 135 Законом №1402-III, які є спеціальними для спірних правовідносин та які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). При цьому, суд зауважив, що Закон № 553-ІХ не є законом про судоустрій, в розумінні положень статті 130 Конституції України, ним не вносилися зміни до Закону №1402-III (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому він не може встановлювати розмір винагороди судді. З цих підстав суд дійшов висновку про неправомірність обмеження виплати позивачеві у спірний період суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі положень статті 29 Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Визначаючи особу, відповідальну за невиплату позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, суд встановив, що в спірному випадку відсутні підстави вважати, що невиплата суддівської винагороди позивачу в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів, та, відповідно, що саме діями/рішеннями даного суб`єкта владних повноважень порушено право позивача. З цих підстав суд вказав на необґрунтованість заявлених позовних вимог до ДСА України та відмовив у їх задоволенні. Відповідальною ж особою, за висновками суду, в даному випадку є Дніпровський апеляційний суд, який розпорядився виділеними коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), якого суд і зобов`язав провести перерахунок та виплату позивачу суддівської винагороди за спірний період, виходячи з положень статті 135 Законом №1402-III. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Дніпровський апеляційний суд подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що в спірному випадку відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом №294-IX (в редакції Закону №553-IX). При цьому, за позицією скаржника, прийняття 28.08.2020 Конституційним Судом України рішення №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 по 28.08.2020 не може впливати, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до його прийняття. Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Виходячи з визначених вказаною правовою нормою повноважень суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції та доводів і вимог, викладених скаржником в апеляційній скарзі, питання законності та обґрунтованості рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції в межах цього апеляційного провадження. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, рішенням Вищої ради правосуддя «Про переведення суддів» від 15.10.2019 № 2713/0/15-19 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Дніпровського апеляційного суду. Наказом голови Дніпровського апеляційного суду від 21.10.2019 № 224/к ОСОБА_1 зараховано до складу суддів Дніпровського апеляційного суду та встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 22.10.2018 при стажі роботи більше 35-ти років - 80% посадового окладу. 24.04.2020 Дніпровським апеляційним судом винесено наказ №39 «Про обмеження, що застосовуються при нарахуванні суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду» починаючи з 18.04.2020. Виплата суддівської винагороди позивача з 18.04.2020 по 28.08.2020 була обмежена, у зв`язку із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Згідно з довідкою Дніпровського апеляційного суду №04.2/143/20-с від 28.09.2020 суддівська винагорода позивача за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно склала: - у квітні 2020 року: нараховано заробітної плати 227016,01 грн., виплачено 201332,29 грн., не виплачено відповідно ст. 29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553 25683,72 грн.; - у травні 2020 року: нараховано заробітної плати 227016,00 грн., виплачено 47230,00 грн., не виплачено відповідно ст. 29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553 179786,00 грн.; - у червні 2020 року: нараховано заробітної плати 227016,00 грн., виплачено 47230,00 грн., не виплачено відповідно ст. 29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553 179786,00 грн.; - у липні 2020 року: нараховано заробітної плати 353135,99 грн., виплачено 329685,65 грн., не виплачено відповідно ст. 29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553 23450,34 грн.; - у серпні 2020 року: нараховано заробітної плати 227016,00 грн., виплачено 65208,60 грн., не виплачено відповідно ст. 29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553 161807,40 грн. Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернулася до суду з цим позовом. Виходячи з фактичних обставин справи, норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про протиправне обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу у період з 18.04.2020 до 28.08.2020, разом з тим вважає за необхідне зазначити таке. Згідно пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів. Частиною 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частинами 1 та 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до частини третьої цієї статті (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Водночас, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)». Таким чином, вказаним Законом визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину, при цьому такий розмір суддівської винагороди не узгоджується із положеннями статті 135 Закону № 1402-VIII. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір винагороди судді встановлений Законом № 1402-VIII та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. З цих підстав не можуть бути прийняті доводи відповідача та скаржника в апеляційній скарзі, що на момент виникнення спірних правовідносин Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX від 13.04.2020 був чинним та підлягав застосуванню при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача. Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (в редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про Жержавний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Конституційний Суд України неодноразово у своїх Рішеннях наголошував, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України та Бюджетному кодексі України, тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди. Натомість Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» цю сферу не регулює, а відтак не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, пов`язаних з нарахуванням та виплатою суддівської винагороди. Відтак, обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) є неправомірним. Судом також враховується, що правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ) викладено у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 340/1916/20. За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. Обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII та правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі позивача по даній справі. Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції, що обмеження виплати позивачеві суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів, на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) було неправомірним. Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20. В той же час суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності в спірному випадку визнання протиправними дій Дніпровського апеляційного суду та задоволення позову в цій частині заявлених вимог. Суд першої інстанції, задовольняючи позов в цій частині заявлених вимог, не зазначив, які саме дії Дніпровського апеляційного суду, як суб`єкта владних повноважень, в контексті положень статті 2 КАС України, були вчинені ним з порушенням вимог Закону, або всупереч, не на підставі наданих повноважень. Як вбачається з матеріалів справи, наказом Голови суду Дніпровського апеляційного суду від 24.04.2020 №39, відповідно до Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) наказано відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності здійснювати з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місяця, у якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, нарахування суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01 січня 2020 року. Позивач, заявляючи вимоги про визнання протиправними дій Дніпровського апеляційного суду, не наводить аргументів стосовно незгоди із вищевказаними наказом голови суду, вимоги про його скасування не заявляє. Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання протиправними дій апеляційного суду. Що стосується зобов`язання Дніпровського апеляційного суду здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 по 28.08.2020. Суд першої інстанції, виходячи з положень статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, обґрунтовано вказав на те, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких, зокрема щодо Дніпровського апеляційного суду, є ДСА України. В постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд, в контексті заявлених позовних вимог щодо донарахування та виплати не отриманих коштів за період з 18.04.2020 (суддівської винагороди, розмір якої був обмежений на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), звернув увагу на процедуру бюджетного фінансування судів та вказав на необхідність з`ясування в спірному випадку причин невиплати суддівської винагороди у повному обсязі (у відповідності до статті 135 Закону №1402-VIII, без застосування встановлених статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) обмежень) у спірному періоді. Так, Суд відокремив дві причини, які б могли зумовити виплату суддівської винагороди у неповному обсязі. Перша причина, у разі якщо розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня (суду або ж територіальному управлінню ДСА) на ці потреби були виділені кошти у недостатньому розмірі, тобто у розмірі меншому, ніж те передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII без будь-яких обмежень. В цьому випадку, як вказав Суд, невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (окрім Верховного Суду), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді). Друга причина, у разі якщо ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, виділила розпоряднику нижчого рівня достатньо коштів для виплати суддівської винагороди з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але розпорядник нижчого рівня розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). В такому випадку, як зазначив Суд, є підстави стверджувати, що невиплата суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень розпорядника нижчого рівня, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками. В ході судового розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, відповідачем не спростовано, що нарахування та виплата суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 здійснювалось на підставі статті 135 Закону №1402-VIII із застосуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX).. Встановлені судом першої інстанції обставини не спростовані і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Зокрема, скаржником не надано доказів того, що у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX від 13.04.2020 до кошторису та розпису видатків Дніпровського апеляційного суду були внесені зміни щодо зменшення фонду заробітної плати, які у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 унеможливили виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, доводи скаржника, що відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, є безпідставними, оскільки, статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» видатки Державного бюджету не визначались. Крім того, відповідно до Додатку № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя (код 0501020) Законом №553-IX були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними. Таким чином, встановлені у справі фактичні обставини свідчать, що Дніпровський апеляційний суд розпорядився виділеними йому відповідно до вимог ст. 135 Закону № 1402-VIII коштами для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). З цих підстав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідальною особою за невиплату позивачу суддівської винагороди в повному обсязі є саме Дніпровський апеляційний суд, а тому саме останній і повинен здійснити позивачеві нарахування недотриманих коштів. Аргументи скаржника в апеляційній скарзі з приводу того, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не впливає на спірні правовідносини, на думку суду апеляційної інстанції, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про донарахування позивачу не виплаченої суддівської винагороди, розмір якої був обмежений внаслідок прийняття Закону, яким, в силу положень ст..130 Конституції України, Закону №1402-VIII, не може бути врегульований розмір суддівської винагороди. Тобто, у спірному випадку визначальним є те, чи правильно застосовано відповідачем законодавство України, в частині визначеного розміру суддівської винагороди, з врахуванням наявності конкуренції норм права, якими, у спірному періоді, по різному визначався розмір суддівської винагороди. З огляду на все вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині задоволених вимог щодо визнання протиправними дій Дніпровського апеляційного суду з прийняттям нової постанови, в цій частині заявлених вимог, про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі №160/15370/20 в частині задоволених вимог щодо визнання протиправними дій Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмеження в сумі 570513,46 грн. скасувати та в цій частині прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року по справі №160/15370/20 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко