Постанова 4873 № 910/782/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" червня 2021 р. Справа№ 910/782/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Мартюк А.І. Зубець Л.П. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/782/21 (суддя Пукшин Л.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізамет-Україна-Комплект" про стягнення 164 050,92 грн без повідомлення (виклику) учасників справи ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізамет-Україна-Комплект" про стягнення 164 050,92 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань в частині поставки товару в комплектації, визначеній умовами договору №72 від 24.05.2019, що зумовило необхідність додаткового придбання обладнання для ліфтів згідно рахунку №191 від 05.10.2020 в сумі 24 432,48 грн. Крім того, позивачем вказується на порушення відповідачем умов додаткової угоди № 2 від 30.09.2019 до договору поставки в частині сплати заборгованості з курсової різниці в сумі 75 565,87 грн. На вказані суми заборгованості позивачем нараховано інфляційні нарахування та 3% річних, а також на суму заборгованості з курсової різниці також нараховано пеню згідно п. 7.2 договору. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/782/21 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Ізамет-Україна-Комплект" на користь ТОВ "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот" заборгованість по сплаті курсової різниці у розмірі 75 565, 87 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 406, 20 грн, 3% річних у розмірі 2 291, 54 грн та судовий збір у розмірі 1 218, 95 грн. В іншій частині позову відмовлено. Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, встановивши обставини прострочки виконання відповідачем своїх зобов`язань за додатковою угодою № 2 від 30.09.2019 до договору поставки, керуючись приписами ст. ст. 514, 525, 526, 530, 626, 712 ЦК України, дійшов висновку про обґрунтованість даної частини позовних вимог. Крім того, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України та відсутності в додатковій угоді № 2 від 30.09.2019 до договору поставки узгоджених сторонами умов щодо строків повернення коштів курсової різниці, здійснив власний перерахунок позовних вимог про стягнення інфляційних та 3% річних та частково задовольнив вказані вимоги. В частині вимог про стягнення пені в сумі 28288,84 грн - відмовлено з підстав відсутності узгоджених сторонами умов нарахування цієї неустойки за даний вид порушення - прострочення строків повернення коштів курсової різниці. Вимоги позивача про стягнення 24 432,48 грн та нарахованих на них інфляційних та 3 % річних залишені без задоволення з огляду на недоведеність позивачем обставин недопоставки відповідачем товару в комплектації, визначеній умовами договору №72 від 24.05.2019. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/782/21 та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушення норм матеріального і процесуального права. Так, позивач вказує на помилковість висновків суду про відмову в задоволенні позову про стягнення з відповідача 28 288,84 грн з огляду на визначений в Законі України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання» розмір пені. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2021, апеляційну скаргу у справі № 910/782/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 у справі № 910/782/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/782/21; призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи; запропоновано учасникам справи подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання та повідомлено строки на їх подання. Згідно долучених до матеріалів справи повідомлень про вручення поштових відправлень рекомендовану кореспонденцію суду отримано сторонами 05.05.2021. Отже в силу приписів п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники справи належним чином повідомлені про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/782/21 в апеляційному порядку. В межах встановлених судом процесуальних строків від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/782/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заперечуючи проти доводів апелянта, відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи з дотриманням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Так, відповідач вказує на безпідставність доводів апелянта щодо наявності правових підстав для стягнення з нього пені, адже в п. 7.2 договору визначено відповідальність за порушення строків поставки товару, тоді як, умов щодо нарахування пені за порушення строків перерахування коштів курсової різниці ані договір, ані додаткова угода не містять. Відповідач погоджується з вірним висновком суду про стягнення заборгованості в сумі 75 565,87 грн. За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки учасниками справи письмово викладено свою позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) сторін не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного. Як вірно встановлено місцевим господарським судом та сторонами не заперечується, що 24 травня 2019 року між ТОВ "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот" (покупець за договором, позивач у справі) та ТОВ "Ізамет-Україна-Комплект" (продавець за договором, відповідач у справі) був укладений договір поставки за №72 (надалі - договір), згідно п.1.1 якого продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, передати у власність покупця ліфти пасажирські, а саме: - ліфт пасажирський електричний без машинного приміщення безредукторний вантажопідйомністю 800 кг на 7 зупинок в комплекті у кількості 1 шт., вартістю 822 585,00 грн; - ліфт пасажирський електричний без машинного приміщення безредукторний вантажопідйомністю 1 000 кг, на 7 зупинок в комплекті у кількості 1 шт., вартістю 986 823,00 грн (надалі- товар), виготовлений фірмою «Ізамет» (Республіка Болгарія), згідно з Технічним завданням на товар, визначеного у п. 1.2. договору, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, оплатити та прийняти товар. Загальна вартість товару, що поставляється за цим договором, складає 1 809 408,0 грн. (п. 3.1. договору). Відповідно до п. 3.3. договору вартість товару згідно п. 3.1. договору не є остаточною і буде змінена згідно Додаткової угоди, яка складається до моменту передачі товару, зокрема, при зміні курсу гривні до євро на момент придбання валюти банком продавця на другий банківський день після отримання коштів згідно з п. 3.2.1. та п. 3.2.2. договору (п. 3.3.1. договору). Так, додатковою угодою № 2 до договору сторони виклали п. 1.1. та п. 3.1. договору в новій редакцій, відповідно до якої загальна вартість товару, що поставляється за цим договором, склала 1 672 213,92 грн. Пунктом 2.8. договору сторони передбачили, що право власності на товар переходить від продавця до покупця при його розвантаженні з транспортного засобу силами та засобами покупця та його передачі покупцю за видатковою накладною. Договір вступає в силу з дня його підписання сторонами та додатків до нього і діє до повного виконання взятих на себе зобов`язань (п. 2.1. договору). На виконання умов договору відповідачем було передано, а ТОВ "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот" прийнято у власність ліфти пасажирські електричні без машинного приміщення вантажопідйомністю 800 кг та 1000 кг на 7 зупинок з заводськими номерами №39120 та №39121, про що свідчить підписана між сторонами видаткова накладна №39 від 02.10.2019. Оплата за вищевказані ліфти була здійснена позивачем в порядку, визначеному п. 3 договору. 17 березня 2020 року позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №14 від 16.03.2020, у якій просив останнього здійснити поставку відсутніх комплектуючих, а саме: табло індексації у кількості 14 штук, вантажний взвіс у кількості 1 шт., та сплатити курсову різницю у розмірі 165 094,08 грн. У відповідь на вищевказану претензію відповідач листом вих. №272 від 30.03.2020 повідомив, що завод-виробник «Ізамет» (Болгарія) підтвердив факт відсутності в комплекті поставки дисплеїв в кількості 14 штук і зобов`язується їх допоставити з першою поставкою, яка буде в квітні поточного року. Щодо пристрою контролю вантажу відповідачем повідомлено, що він знаходився в ящику №10 ліфта зав. №39121 в кількості 2-х штук, про що свідчить запис в пакувальному листі №2 від 25.09.2019, переданому разом з обладнанням. У вищевказаному листі відповідач також повідомив, що заборгованість по курсовій різниці буде погашена ним в декілька етапів, оскільки на даний час у підприємства виникли тимчасові фінансові труднощі. Платіжним дорученням №53 від 31.03.2020 відповідачем було перераховано позивачу кошти у зв`язку зі зміною вартості товару (курсової різниці) за договором лише у розмірі 49 528,21 грн. 20 серпня 2020 року позивач знову звернувся до відповідача з претензією вих. №61 від 14.08.2020, у якій просив останнього сплатити заборгованість по курсовій різниці у розмірі 115 565,87 грн. Дана вимога була задоволена 28.08.2020 лише частково на суму 40 000,00 грн. За доводами позивача, під час перемовин між сторонами, 09.10.2020 ТОВ "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот" був оплачений виставлений відповідачем рахунок №191 від 05.10.2020 на загальну суму 24 432,18 грн щодо поставки: - натяжного пристрою обмежувача швидкості в приямку до ліфта зав. №39120-1 шт.; - каната обмежувача швидкості 6 мм (L=28500 мм) до ліфта зав. №39120 - 1 шт.; - блоку безперебійного живлення (UPS 600 VA) до ліфтів зав. №39120, 39121 - 2 шт.; - пристрою контролю вантажу до ліфта зав. №39121 - 1 шт. 30 жовтня 2020 року ТОВ "Ізамет-Україна-Комплект" було поставлено в повному обсязі товар згідно сплаченого рахунку №191 від 05.10.2020. Обґрунтовуючи звернення з даним позовом, ТОВ "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот" зазначало, що поставлені згідно рахунку № 191 від 05.10.2020 комплектуючи ліфтів були придбані внаслідок довгого запуску ліфтів та недопоставки приладу, що сталось з вини відповідача, а тому, на думку позивача, вказані витрати підлягають компенсації за рахунок продавця в сумі 24 432,18 грн, на яку нараховано 540,37 грн інфляційних за період листопад - грудень 2020; 150,27 грн 3% річних та 601,08 пені за період з 31.10.2020 по 13.01.2021. Всього 25 724,20 грн (компенсації за придбані прилади згідно рахунку №191 від 05.10.2020). Також позивачем заявлено вимогу про стягнення курсової різниці згідно додаткової угоди № 2 від 30.09.2019 до договору поставки в сумі 75 565,87 грн. На суму заборгованості з урахуванням часткового повернення коштів курсової різниці позивачем нараховано 4 392,96 грн інфляційних, 4 354,85 грн 3 % річних та 28 288,84 грн пені за загальний період з 30.10.2019 по 13.01.2021. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Статтею 526 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Місцевим господарським судом вірно зазначено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правове регулювання якого здійснюється за правилами Цивільного кодексу України з урахуванням положень Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів. Відповідно до ч. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За змістом ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Частинами 1, 2 ст. 664 ЦК України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві. За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 687 ЦК України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо порядок перевірки додержання продавцем умов договору купівлі-продажу не встановлений відповідно до частини першої цієї статті, перевірка здійснюється відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться в таких випадках. Як вірно встановлено місцевим господарським судом, замовлене та оплачене позивачем ліфтове обладнання поставлялось одним транспортним засобом болгарського перевізника з заводу виробника «Ізамет 2000» (Болгарія, м. Софія) на будівельний майданчик покупця ТОВ «НВО «Фагот» м. Харків, вул. Отакара Яроша 18, без перевантаження, відповідно до умов DDP Incoterms 2010 за міжнародною транспортною накладною CMR№ 408150/2019/023360. В розділі 5 МТН наявне посилання на пакувальні листи (№1 ліфта зав. № 39120 та № 2 ліфта зав. №39121), надані виробником обладнання «Ізамет 2000». Після здійснення поставки товару, сторони підписали видаткову накладну №39 від 02.10.2019 року. Претензії щодо комплектності поставленого товару у покупця були відсутні. У відповідності до п. 6.1 договору рекламацї можуть бути заявлені покупцем продавцю відносно кількості товару - на основі акта прийому-передачі на предмет відповідності товару товаросупровідній документації, підписаного представниками обох сторін під час розвантаження товару. За встановленого, вірним є висновок місцевого господарського суду про виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за договором № 72 від 24.05.2019, а тому у відповідності до його п. 2.8 до позивача перейшло право власності на прийнятий ним без будь-яких зауважень та заперечень товар. Згідно наявного в матеріалах справи акта надання послуг № 45 від 22.01.2020, складеного між позивачем та ТОВ «Ліфт-Маркет», монтаж та пуско-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання були проведені 22.01.2020. В жовтні 2020 року, тобто після введення поставлених відповідачем ліфтів, на замовлення позивача, ТОВ "Ізамет-Україна-Комплект" було поставлено натяжний пристрій обмежувача швидкості в приямку до ліфта зав. №39120-1 шт., канат обмежувача швидкості 6 мм (L=28500 мм) до ліфта зав. №39120 - 1 шт., блок безперебійного живлення (UPS 600 VA) до ліфтів зав. №39120, 39121 - 2 шт. та пристрій контролю вантажу до ліфта зав. №39121 - 1 шт. на загальну суму 24 432,48 грн. При цьому, позивач, наполягаючи на вимогах в частині необхідності відшкодування йому вартості придбаного обладнання згідно рахунку №191 від 05.10.2020, зазначав, що саме недопоставка відповідачем товару, в комплектності визначеній умовами договору, та псування приладів у зв`язку з довготривалим запуском ліфтів, зумовили необхідність придбання вищенаведеного обладнання, яке товариство не повинно було придбавати за власний рахунок. Північний апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом надано належну оцінку вказаним аргументам позивача та правомірно відхилено вказані доводи виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна. Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Відповідно до ст. 323 ЦК України ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник. Частиною 1 статті 668 ЦК України унормовано, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Умовами п. 5.6. договору було передбачено, що відповідач не несе відповідальності за пошкодження товару в результаті його неправильного зберігання, монтажу та експлуатації. Отже, як підставно зауважено судом першої інстанції, з моменту переходу права власності на майно, саме на позивача відповідно до умов договору та вищевказаних положень Цивільного кодексу України покладався обов`язок щодо збереження майна. Відтак, правові підстави для задоволення даної частини позовних вимог у зв`язку з псуванням приладів, відсутні. Разом з цим, після прийняття об`єкта в експлуатацію на придбаний товар поширюються умови щодо гарантії якості товару, правове регулювання чого унормовано приписами ст. ст. 675-678 ЦК України. Так, згідно ч.ч. 2, 3 ст. 675 ЦК України договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором. За змістом ч. 1 ст. 676 ЦК України гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. Відповідно до ч. 3 ст. 680 ЦК України якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку. Відповідно до п. 5.2. договору гарантійний період товару складає 24 місяці від дати пуску в експлуатацію, але не більше 30 місяців від дати виготовлення при умові технічного обслуговування товару в гарантійний період представником продавця. При виявлені дефекту викликається представник продавця, який зобов`язаний прибути протягом 7-ми днів та сумісно з представником покупця скласти Акт про характер дефекту (п. 5.3. договору). Згідно з п. 5.5. договору гарантія не розповсюджується на деталі та вузли, пошкодження яких виникло в результаті неправильного зберігання, монтажу та експлуатації, що передбачено експлуатаційною документацією, а також інші пошкодження, які не пов`язані з неякісними виробничими, або технологічними процесами. Отже, виходячи з умов п. 5.2 договору та положень чинного цивільного законодавства, обраховувати гарантійний строк слід з дати введення обладнання в експлуатацію, в межах якого покупцем можуть бути заявлені рекламації до продавця в поряду, що визначений в п. 5.3 договору. Доказів того, що між сторонами складено та підписано Акт про характер дефектів, яким би зафіксовано обставини пошкодження/псування в межах гарантійного строку обладнання ліфтів, що згодом додатково придбані позивачем за рахунком №191 від 05.10.2020, ані під час вирішення спору судом першої інстанції, ані під час перегляду справи в апеляційному порядку, позивачем не надано. Також апеляційна інстанція звертає увагу на те, що позивачем належними засобами доказування в порядку ст. 74 ГПК України не доведено обставин недопоставки товару, в комплектності, необхідній для введення його в експлуатацію, та, відповідно, виникнення у покупця необхідності придбання недопоставлених складових ліфтів саме у зв`язку з їх недопоставкою. При цьому, як вірно встановлено місцевим господарським судом, згідно листа заводу-виробника «Ізамет» (Болгарія) вих. №253 від 02.10.2020 придбані ТОВ «НВО «Фагот» ліфти були укомплектовані вищевказаними частинами, про що міститься запис в пакувальних листах №1 та №2 від 25.09.2019, ящик №10, що відправлені в складі ліфтів 25.09.2019. Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про те, що заявлені ТОВ «НВО «Фагот» позовні вимоги щодо компенсації 25 724,20 грн за придбані прилади згідно рахунку №191 від 05.10.2020 з урахуванням штрафних санкцій є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Щодо вимоги про повернення курсової різниці згідно додаткової угоди № 2 від 30.09.2019, апеляційна інстанція виходить з наступних обставин. Як вже зазначалось у даній постанові, сторонами договору в п. 3.1 узгоджено можливість внесення змін до ціни у зв`язку із зміною курсу гривні до євро на момент придбання валюти банком продавця. Додатковою угодою № 2 до договору сторони виклали п. 1.1. та п. 3.1. договору в новій редакцій, відповідно до якої загальна вартість товару, що поставляється за цим договором, склала 1 672 213,92 грн. З наявного у матеріалах справи листа вих. №235 від 30.09.2019 ТОВ "Ізамет-Україна-Комплект" вбачається, що відповідач визначив суму коштів у розмірі 165 094,08 грн, яка підлягає поверненню покупцю у зв`язку зі зміною курсу гривні до євро відповідно до пункту 3.3.1 договору. Згідно платіжних доручень від 31.03.2020 та від 28.08.2020 відповідачем було повернено на користь позивача грошові кошти лише у розмірі 89 258,21 грн, інша частина заборгованості по курсовій різниці, станом на момент розгляду спору, залишена відповідачем без оплати. Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по курсовій різниці у розмірі 75 565,87 грн. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Оскільки матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем в повному обсязі заборгованості по курсовій різниці, а факт існування останньої перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем визнаний, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 75 565,87 грн є обґрунтованими та правомірно задоволені Господарським судом міста Києва. Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Нормами ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «НВО «Фагот» на суму простроченої заборгованості з повернення коштів курсової різниці нараховано 4 392,96 грн інфляційних, 4 354,85 грн 3 % річних та 28 288,84 грн пені за загальний період з 30.10.2019 по 13.01.2021. Здійснивши перевірку правильності нарахування ТОВ «НВО «Фагот», зокрема, інфляційних та 3 % річних, судова колегія встановила, що позивачем невірно було визначено початок періоду прострочення виконання зобов`язань з повернення курсової різниці. Так, ані умовами додаткової угоди, ані договору поставки не встановлено строків повернення відповідачем коштів курсової різниці, а тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, прострочення виконання зобов`язання слід обраховувати виходячи із приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України та направленої на адресу ТОВ "Ізамет-Україна-Комплект" претензії вих. № 14 від 16.03.2020. Отже, з урахуванням строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, які затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та передання до пересилання позивачем вказаної претензії 17.03.2020 (згідно опису вкладення у цінний лист від 17.03.2020 та накладної №6104504003207 від 17.03.2020), семиденний строк на виконання вимог претензії спливав 29.03.2020. Тобто з 30.03.2020 слід обраховувати початок перебігу строку прострочення виконання зобов`язання зі сплати курсової різниці. Здійснивши перевірку правильності проведеного судом першої інстанції розрахунку даної частини позовних вимог, враховуючи вищенаведену дату початку перебігу строку прострочення виконання відповідачем зобов`язання з повернення коштів курсової різниці та межі позовних вимог, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову, а саме про стягнення з відповідача 3406,20 грн - інфляційних та 2291,54 грн - 3 % річних. В іншій частині вимог - підстави для їх задоволення відсутні. Відносно вимог про стягнення пені в сумі 28 288,84 грн за оцінкою колегії суддів місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в їх задоволенні, оскільки у відповідності до приписів ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. За змістом ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Правовий аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Законодавством України також встановлено, що максимальний розмір пені, пов`язаний з розміром облікової ставки Національного банку України та не може перевищувати розмір, встановлений в Законі України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». При цьому, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 зазначила, що ч. 6 ст. 231 ГК України не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а тому не може бути застосована як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені. Аналогічно, не може бути визначена як законна підстава для нарахування пені за порушення термінів повернення коштів курсової різниці й визначені в Законі України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» положення щодо встановлених обмежень розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України. Матеріалами справи підтверджується, що здійснюючи нарахування пені на суму курсової різниці, позивач посилався на положення п. 7.2 договору, згідно якого за порушення терміну поставки товару, вказаного в п. 2.2 договору, за кожен день такого прострочення продавець сплачує покупцеві за вимогою останнього неустойку в розмірі 0,1 % від вартості товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки. Отже, вказані положення договору встановлюють відповідальність саме за порушення строків поставки товару, тоді як, відповідальність за порушення строків повернення коштів курсової різниці ані договір поставки, ані додаткова угода не містять. Враховуючи, що нарахування даного виду забезпечення виконання грошового зобов`язання чинним законодавством не встановлено, а сторонами в договорі не узгоджено, за оцінкою колегії суддів місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 28 288,84 грн. При цьому посилання апелянта на приписи Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», яким встановлюється обмеження щодо визначення розміру пені, не можуть свідчити про наявність у позивача правових підстав для нарахування пені, розмір, порядок та умову щодо нарахування якої саме за порушення зобов`язань повернення курсової різниці не було узгоджено сторонами в правочині. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушення норм матеріального і процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/782/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 підлягає залишенню без задоволення. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на апелянта (позивача у даній справі). Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі №910/782/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі №910/782/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче Об`єднання "Фагот".

4. Справу №910/782/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді А.І. Мартюк Л.П. Зубець Повний текст постанови складено 01.07.2021