Постанова 4807 № 318/74/20

Дата документу 23.06.2021 Справа № 318/74/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №318/74/20 Головуючий у 1 інстанції Васильченко В.В. Провадження № 22-ц/807/1725/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до секретаря Новодніпровської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області Лохматової Ганни Іванівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до секретаря Новодніпровської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області Лохматової Ганни Іванівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. В обґрунтування позову зазначено, що 10.10.2019 року в сільській раді с. Новодніпровка його батьком був складений заповіт на отримання майна після його смерті в рівних частках йому ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . В період з 20.11.2019 року по 26.11.2019 року ОСОБА_4 , заходився на стаціонарному лікуванні в міській клінічній лікарні м. Запоріжжя у відділенні нейрохірургії. Відповідно до виписки з історії хвороби № 16969, в лікарню батько потрапив з діагнозом об`ємне виникнення правої височно-теменної області (гліобластома) - пухлина мозку, та рак легень. Під час знаходження в лікарні йому було зроблено КТ г/мозку - 20.11.2019 року, МРТ г/мозку - 24.11.2019 року. З історії хвороби після проходження цих процедур - діагноз підтвердився. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після смерті батька, від секретаря Новодніпровської сільської ради Кам`янсько- Дніпровського району Запорізької області ОСОБА_5 позивач дізнався, що під час перебування ОСОБА_4 в лікарні, а саме 24.11.2019 року секретар виконавчого комітету Новодніпровської сільської ради Запорізької області - Лохматова Г.І. на прохання цивільної дружини батька в телефонному режимі, яка на той момент знаходилась разом з батьком в лікарні м. Запоріжжя виїхала до Новодніпровської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області. В телефонному режимі ОСОБА_4 повідомив, що хоче переписати запит. Персонального спілкування віч-на-віч між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не було, державне мито за перероблений новий заповіт не сплачувалося. ОСОБА_5 передрукувала (замінила) в цей день 24.11.2019 року складений раніше 10.10.2019 року заповіт залишивши лише ім`я сестри позивача ОСОБА_1 , виключивши з числа спадкоємців його дані. Цивільна дружина його батька, знов також в телефонному режимі попросила ОСОБА_5 передати до батька в лікарню в м. Запоріжжя складений раніше, тобто з зазначенням дати, яка вже минула більш ніж місяць тому, два примірника заповіту для перепідписання. Хто підписував заповіт невідомо. Заповіт який був складений його батьком 10.10.2019 року на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 остання розірвала в приміщенні сільради разом з примірником того заповіту, який був в архіві Новодніпровської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області. На наступний день ОСОБА_5 передали примірник заповіту, який повинен знаходить в сільській раді. Другий примірник залишився в лікарні. Позивач вважає, що за таких обстави були порушені встановлені чинним законодавством приписи щодо посвідчення заповітів у зв`язку з чим просив суд, визнати недійсним заповіт від 10.10.2019 року, який був складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі заповітів за № 64982802. Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт від 10 жовтня 2019 року, який складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі заповітів за № 64982802. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та постановити нове судове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача. ОСОБА_3 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 . Згідно копії заповіту від 10.10.2019 року, посвідченого секретарем Новодніпровської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області Лохматовою Г.І., ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив заповідальне розпорядження, за яким все належне йому майно заповів ОСОБА_1 .. Положеннями ч. 4 ст. 206 ЦПК України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_5 визнала позовні вимоги ОСОБА_3 та підтвердила те, що заповіт був складений нею з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. У справі про визнання недійсними таких правочинів як видача довіреності і прийняття спадщини належним відповідачем є особа, яка видавала довіреність, і особа, яка прийняла спадщину, а не нотаріус чи нотаріальна контора, якщо позивач не обґрунтовує недійсність правочинів неправомірними діями нотаріуса. Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 19.08.2020 року у справі №201/16327/16-ц. Як підставу звернення до суду з позовом ОСОБА_3 зазначив недійсність заповіту неправомірними діями секретаря Новодніпровської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області Лохматової Г.І. Доводи апеляційної скарги з приводу того, що вказані у позові ОСОБА_3 обставини є недоведеними, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином (дія однієї сторони), породжує виникнення прав та обов`язків у спадкоємця після смерті заповідача. Право на заповіт згідно зі ст. 1234 ЦК України має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та здійснюється особисто. А вчинення заповіту через представника заборонено. В силу приписів ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат" у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені ст. 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування. Згідно Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 11.11.2011 року № 3306/5, посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати від 04.06.2019 року (справа № 916/3156/17). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вчинення напису про те, що заповіт надруковано секретарем зі слів спадкодавця та відповідає його точній волі, що до підписання заповіту його вголос прочитано заповідачем у присутності секретаря виконкому сільської ради, оскільки особисто сам ОСОБА_4 під час складання заповіту у сільській раді присутнім не був, зі слів спадкодавця заповіт не записувався, у присутності секретаря сільської ради ним не підписувався, особу заповідача і його дієздатність секретар сільської ради не перевіряла. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інтонації законним та обґрунтованим, оскільки задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав та інтересів, так як судом встановлено, що оскаржуваний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Колегією суддів відхиляються доводи скаржника з приводу того, що відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України суд повинен був прийняти Ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову не підтверджуються висновками, які були зроблені судом першої інстанції при розгляді справи, оскільки відповідач надала пояснення де зазначила, що дійсно склала заповіт з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Таким чином, застосовувати ч. 4 ст. 206 ЦПК України в даному випадку не можливо, оскільки судом першої інстанції з`ясовані всі обставини справи. Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилаються скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 січня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 30 червня 2021 року. Головуючий Судді: