Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/729/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/729/21-а Головуючий у 1-й інстанції: Маренич Ігор Володимирович Суддя-доповідач: Моніч Б.С. 30 червня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради про визнання дій протиправними, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради, у якому просив : - визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради (далі - відповідач) щодо невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи за 2020 р. у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком; - зобов`язати Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 р., як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 9944,00 грн; - стягнути з Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 7000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебуває на обліку як учасник бойових дій, а отже має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Водночас, всупереч рішенню Конституційного Суду України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, йому протиправно виплачено грошову допомогу за 2020 рік у неповному розмірі, а саме, в сумі 3640,00 грн. ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради щодо невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи за 2020 р. у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 р., як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 9944,00 грн. Стягнуто з Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 3500,00 грн. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до посвідчення від 31.05.2018 р. серія НОМЕР_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Згідно даного посвідчення позивач є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.7). У квітні 2020 року позивачу виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік в розмірі 3640,00 грн. Вважаючи, що виплата допомоги у 2020 році, здійснена не в повному обсязі, позивач звернувся до відповідача з вимогою виплатити йому допомогу у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком у відповідності до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". 16.02.2021 р. відповідач надав відповідь, якою повідомлено, що згідно постанови №112 від 19.02.2020 р. "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", розмір разової грошової допомоги учасникам бойових дій становить 3640 грн (а.с. 6). Не погоджуючись з таким висновком відповідача, а також з нарахуванням та виплатою йому щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", звернувся з даним позовом до суду. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 27.02.2020 року, з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України, у позивача виникло право на соціальне забезпечення у розмірі, передбаченому редакцією Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка передбачала розмір разової грошової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у п`ять мінімальних пенсій за віком, а тому порушене право на виплату такої допомоги у відповідному розміру підлягає задоволенню. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про зобов`язання відповідача виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 р. у розмірі 9944,00 грн. Окрім того, з урахуванням складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про обґрунтованість відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 3500,00 грн V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись з даним рішенням суду, Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2020 року та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2020 році здійснювалась позивачу правомірно у розмірі, який визначений постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 р. №112, в межах бюджетних асигнувань державного бюджету передбачених на вказану виплату. Апелянт відзначає, що судом першої інстанції помилково прийнято рішення про зобов`язання Департаменту здійснити перерахунок та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу в сумі 9944 грн, сума якої перевищує встановлені розміри Законом №3551, оскільки позивачу було виплачено разову грошову допомогу в розмірі 3640 грн. Скаржник також вважає, що з урахуванням обсягу позовної заяви та того, що справу віднесено до справ незначної складності, понесені позивачем витрати у сумі 7000,00, з яких судом задоволено 3500,00, є неспівмірними зі складністю справи, а показники часу на оформлення позовної заяви, зазначені адвокатом, є завищеними. Крім того, на думку відповідача, на підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надана квитанція, платіжне доручення, тощо, однак доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат суду не надано. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною 2 статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Пунктом 3 статті 116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави. Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України № 3551-XII. 01 січня 1999 року набрав чинності Закон України № 367-ХІV, яким статтю 13 Закону України № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком. Підпунктом б підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року № 107-VI (далі - Закон України № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону України № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом б підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України № 107-VI, визнані неконституційними. Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону України № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України № 3551-XII фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України. Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини 5 статті 13 Закону України № 3551-XII у редакції Закону України № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком. Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові № 112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України № 3551-XII, особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи здійснюється у розмірі 3640 грн (підпункт 1 пункту 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною 5 статті 13 цього Закону. Отже, на час виплати позивачу у квітні 2020 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон України № 3551-XII і Постанова №

112. Виходячи із визначених у частині 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році слід застосовувати не Постанову № 112, а Закон України № 3551-XII, який має вищу юридичну силу. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною 5 статті 13 Закону України № 3551-XII у редакції Закону України № 367-ХІV. Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком. Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV за наступними змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1058-ІV) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно із частиною 4 статті 28 Закону України № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами 1 - 3 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Закон України № 1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу. Таким чином, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону України № 1058-ІV, а відтак доводи скаржника про неможливість застосування вказаної норми є безпідставними. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20. Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року у розмірі 1638 гривень. Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни 2 групи у 2020 році становить 13104 грн. (1638 грн х 8). Так, як разову грошову допомогу позивачу до 5 травня у 2020 році виплачено у розмірі, меншому, ніж передбачено ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у зменшеному розмірі є протиправними, тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов`язання відповідача виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 р. у розмірі 9944,00 грн. В даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу як учаснику бойових дій у квітні здійснив відповідач в розмірі 3640 грн. Таким чином, відповідач не доплатив позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій та особі з інвалідністю 2 групи у сумі 9464 грн. (1638,00 грн. х 8 = 13104,00 грн. (вісім мінімальних пенсій за віком); 13104,00 грн. - 3640,00 грн. (фактично виплачена позивачу сума разова грошова допомога до 5 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій) = 9464 грн), а не 9944,00. Що стосується стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України). Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень у випадку задоволення позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України(заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Судова колегія, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19.09.2019 року у справі № 810/2760/17, вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 02.09.2020 року у справі №826/4959/16 вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано: - копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги; - копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги; - звіт (акт) про надані послуги у зв`язку із розглядом судової справи; - довідку про отримання гонорару у розмірі 7000,00 грн; Як вбачається зі звіту (акту) про надані послуги у зв`язку із розглядом судової справи вартість однієї години наданих адвокатом послуг становить 1000,00 грн. Кількість витраченого часу відповідно до звіту (акту) про надані послуги у зв`язку із розглядом судової справи становить 7 годин, з яких: - консультація щодо можливості звернення до суду з адміністративним позовом - 1 година; - вивчення документів, наданих клієнтом для подання позову, та нормативно-правової бази, що стосується подібних правовідносин - 3 години; - підготовка позовної заяви про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити здійснити певні дії до Чернівецького окружного адміністративного суду - 3 години. Загальна вартість послуг адвоката становить 7000,00 грн. В матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правничої допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Беручи до уваги, що дана справа є справою невеликої складності, враховуючи, що обсяг обставин, які є предметом доказування по даній справі, та доказів, якими підтверджуються ці обставини, не є надто значним, колегія суддів вважає, що час, який зазначений у акті наданих послуг як витрачений адвокатом на надання вказаних вище видів правничої допомоги у цій справі, вочевидь не відповідає складності спору. Крім того, з питання вирішення подібних спірних правовідносин судами України напрацьовано сталу судову практику. Даний спір відповідає ознакам типової справи №440/2722/20, позиція по якій викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на те, що понесені позивачем витрати в сумі 7000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи. Разом з тим, на переконання колегії суддів, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі необхідно зменшити до 1500,00 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат. Як вже зазначалося, позивачем на підтвердження понесених ним витрат надано зокрема договір про надання правової допомоги від 22 лютого 2021 року укладений з адвокатом ОСОБА_2 , за яким розмір гонорару за виконану роботу становить 7000,00 та довідку про підтвердження сплати правової допомоги за договором про надання правової допомоги від 23.02.2021, відповідно до якої адвокат Семенюк Р.Д. отримав від клієнта ОСОБА_1 гонорар в сумі 7000,00 грн (а.с. 11). Відповідно до положень статті 14 Податкового кодексу України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон № 265/95-ВР, Положення № 13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Тобто, аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката, дає підстави для висновку, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, суд доходить до висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Статтею 134 КАС України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката. Відтак доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є необґрунтованими. З урахуванням наведеного, судова колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, шляхом зміни рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру недоплаченої грошової допомогу в сумі 9944,00 грн, зазначивши її розмір 9464,00 грн та в частині визначеної суми витрат на правничу допомогу, визначивши їх в розмірі 1500 грн. VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради задовольнити частково. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради про визнання дій протиправними змінити, виклавши абзаци третій та четвертий резолютивної частини у наступній редакції: "Зобов`язати Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 р., як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 9464,00 грн; Стягнути з Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 1500,00 грн." В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 30 червня 2021 року. Головуючий Моніч Б.С. Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.