Постанова 4855 № 620/4194/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4194/20 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Коротких А.Ю., Сорочка Є.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби в Чернігівській області, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби в Чернігівській області, в якому просить суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати їй як судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 липня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України ''Про Державний бюджет України на 2020 рік''; - зобов`язати відповідача провести їй як судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 липня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'', виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, щомісячної доплати в розмірі 20% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті з 18 квітня 2020 року по 28 липня 2020 року; - стягнути з відповідача на її користь недоплачену суддівську винагороду в розмірі 109 236,31 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті з 18 квітня 2020 року по 28 липня 2020 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року позов задоволено частково: - визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 липня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік". - зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 липня 2020 року (за винятком днів відпустки) на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років 20% від посадового окладу з урахуванням виплачених сум і утриманням податків та обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що Конституційний Суд України неодноразово наголошував на неможливості скасування чи зміни законом про Державний бюджет України прав і гарантій, зокрема, матеріального забезпечення суддів, оскільки це суперечить положенням статті 130 Конституції України. Відтак нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу не виключно на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а із урахуванням положень ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не узгоджувалося з приписами Основного Закону. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свої доводи обґрунтовує тим, що в силу неодноразово висловленої Конституційним Судом України позиції механізм реалізації прав може бути змінений державною через необхідність їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного розподілу коштів з метою збереження балансу інтересів. Наголошує, що ТУ ДСА в Чернігівській області як суб`єкт владних повноважень та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, Зауважує, що прийняте Конституційним Судом України рішення від 28 липня 2020 року №10-р/2020 року не може мати впливу на минулі правовідносини, що неодноразово підкреслювалося у постановах Верховного Суду. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» від 18 травня 2012 року № 336/2012, п. 12 ст. 66, п. 8 ст. 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», наказом голови Прилуцького міськрайонного суду від 19 червня 2012 року № 97 ОСОБА_1 призначено на посаду судді вказаного суду (а.с. 9). Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01 січня 2020 року по 17 квітня 2020 року нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 здійснювалося виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року. У свою чергу, у період з 18 квітня 2020 року по 28 липня 2020 року до нарахованої позивачу суми суддівської винагороди відповідачем застосовано обмеження, встановлене Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (а.с. 8, 25). Вважаючи вказане обмеження суддівської винагороди протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом. На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 126, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон), ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням внесених Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ змін, рішення Конституційного Суду України від 28 липня 2020 року №10-р/2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на неможливість визначення розміру суддівської винагороди іншим, ніж Закон України «Про судоустрій і статус суддів» законом. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на наступне. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно ст. 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У свою чергу частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Указана норма кореспондує згаданим вище приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України. Отже, розмір суддівської винагороди, у тому числі будь-які його обмеження, можуть визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Разом з тим, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. Крім того, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).». Колегією суддів враховується, що відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, яким у спірних правовідносинах є Конституція України, а саме частина 2 статті 130 останньої. При цьому, з урахуванням того, що рішенням Конституційного Суду України від 28 липня 2020 року №10-р/2020 року положення частини 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнані неконституційними, то підстави для звернення до Верховного Суду у порядку ч. 4 ст. 7 КАС України відсутні. У контексті наведеного та з огляду на нормативну регламентацію спірних правовідносин колегія суддів звертає увагу, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України може встановлюватися розмір винагороди судді. Відтак застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача з нормами Конституції України як нормами прямої дії не узгоджувалося. Отже, набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для обмеження розміру суддівської винагороди. Таким чином, обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20. Однак, у розрізі наведеного судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст.151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19). Статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. Отже, з наведених норм вище, вбачається, що в даному випадку відповідач - ТУ ДСА в Чернігівській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів. Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин ТУ ДСА в Чернігівській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (ч. 2 ст. 23 БК України). Матеріали справи свідчать, що у період з 18 квітня 2020 року по 28 липня 2020 року позивачу відповідачем нараховувалася суддівська винагорода у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX (а.с. 15-16). При цьому сума невиплачених за вказаний період коштів, з урахуванням виплати у вересні 2020 року суми за кодом 076 «Обмеження з/п з 01/0 08/20» склала 102197,25 грн. На необхідності встановлення чіткого розміру невиплаченої суддівської винагороди наголошує і Верховний Суд у вже згаданій вище постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20. Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди здійснювалося ТУ ДСА в Чернігівській області у відповідності до вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Водночас, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, які в силу згаданих вище положень Бюджетного кодексу України відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен був застосовувати. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у межах обраного позивачем способу захисту є помилковими, оскільки не враховують всіх особливостей правового регулювання спірних правовідносин. Разом з тим, у вже згаданій вище постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд підкреслив, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб`єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення). У зв`язку з цим колегія суддів звертає увагу, що Конституцій Суд України у рішенні від 28 липня 2020 року №10-р/2020 року підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв`язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами. Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті. Колегія суддів звертає увагу, що у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що позивач з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі. При цьому, як було підкреслено вище, розмір такої винагороди нараховувався відповідачем за правилами ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак виплачувався з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, адже цих правовідносинах ТУ ДСА в Чернігівській області виступало розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та як суб`єкт владних повноважень в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України не мало альтернативних шляхів поведінки. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача необхідно стягнути з відповідача суму нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 липня 2020 року, в сумі 102197,25 грн. з урахуванням податків та зборів. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою факт нарахування відповідачем позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, що виключало можливість визнання протиправними дій останнього у відповідній частині. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області - задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби в Чернігівській області, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області (вул. Кирпоноса, 16, м. Чернігів, 14000 код ЄДРПОУ 26295412) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, у розмірі 102197 (сто дві тисячі сто дев`яносто сім) гривень 25 копійок. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді А.Ю. Коротких Є.О. Сорочко