Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/2239/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 р.Справа № 440/2239/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України в особі комісії Міністерства внутрішніх справ з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2021, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 12.01.21 року по справі № 440/2239/20 за позовом ОСОБА_1 до Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій,учасниками війни третя особа Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Міністерство внутрішніх справ України звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просило суд визнати виконавчий лист №440/2239/20 від 21.08.2020 року таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 року у задоволенні заяви Міністерства внутрішніх справ України про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Міністерство внутрішніх справ України в особі комісії Міністерства внутрішніх справ з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування доказів та встановлення обставин, які мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 року та прийняти постанову, якою задовольнити заяву Міністерства внутрішніх справ України про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідачем по справі отримано рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року у справі №440/2239/20, тому МВС було позбавлене можливості виконання судового рішення у добровільному порядку або на апеляційне оскарження до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та стягнення суми виконавчого збору. Вказує, що видача виконавчого документа позивачеві 21.08.2020 за обставин, коли відповідачеві всупереч вимог 251 КАС України не було надіслано копію судового рішення, що унеможливило у належний спосіб виконати його або оскаржити, є доказом того, що його видано із порушенням та відповідно до вимог статті 372 КАС України має бути визнано таким, що не підлягає виконанню та видано помилково. Зауважує, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДДВС Мінюсту у ВП №63119693 вже винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 20000,00 грн. Таким чином, МВС має сплатити виконавчий збір за умов, що суд позбавив Міністерство внутрішніх справ України добровільно виконати рішення суду або подати апеляційну скаргу до відкриття виконавчого провадження. Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, третя особа - ліквідаційна комісія управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, в якій просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення від 14.02.2020 року №1/ІІ/ХІХ/1 про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року у справі №440/2239/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни від 14.02.2020 року №1/ІІ/ХІХ/1. Зобов`язано Комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни розглянути питання про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду та довідки УМВС України в Полтавській області від 22.09.2017 року вих. №3712/115/05/12-2017. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01024) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) частину витрат на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень). Рішення суду набрало законної сили 07.08.2020 року, а 21.08.2020 року позивачу видані виконавчі листи №№ 440/2239/20. 22.12.2020 року судом одержано заяву МВС України про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі відсутні підстави для визнання виконавчого листа №440/2239/20 таким, що не підлягає виконанню, адже його видано за наявності на те визначених законом умов, за наявності обов`язку боржника вчинити визначені у рішенні суду дії на користь стягувача. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно зі ст.129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення. Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Крім того, обов`язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України також передбачена нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Колегія суддів зазначає, що з аналізу наведеного вище вбачається, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 р., «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу. Відповідно до ч.1 ст.373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (ч.ч. 2, 4 ст.372 КАС України). Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Відповідно до ст.1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону України Про виконавче провадження відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частинами 1, 2 ст.374 КАС України встановлено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Зі змісту наведених норм вбачається, що суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, у разі: якщо його було видано помилково; якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою; з інших причин. Мотивуючи заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідач зазначив, що МВС України отримало копію рішення суду від 03.07.2020 року у цій справі лише 16.11.2020 року, тобто вже після набрання ним законної сили, з урахуванням чого відповідач був позбавлений можливості виконати рішення суду добровільного або оскаржити його в апеляційному порядку до прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження та стягнення суми виконавчого збору. На цій підставі, відповідач вважав виконавчий лист №440/2239/20 таким, що виданий судом помилково, а тому просив визнати цей виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Так, порядок набрання рішенням суду законної сили визначений статтею КАС України, відповідно до якої рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ч.1 ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Таким чином, у силу наведених положень процесуального закону строк подання апеляційної скарги на рішення суду рахується з дати проголошення або складення повного судового рішення. З матеріалів справи судом встановлено, що судом 03.07.2020 року винесено оскаржуване рішення в порядку письмового провадження. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з наступними змінами), відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 введено карантин та відповідні обмежувальні заходи з 12.03.2020. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX (далі - Закон № 540-IX), який набрав чинності 02.04.2020, розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)". При цьому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-ІХ (далі - Закон № 731-ІХ), який набрав чинності 17.07.2020, внесені зміни до пункту VI "Прикінцеві положення" КАС України та викладено його зміст в такій редакції: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином". Відповідно до ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № № 731-IX процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Викладене, у свою чергу, свідчить, що законодавець передбачив закінчення продовжених у зв`язку із запровадженням карантину строків 06.08.2020. Водночас, підставою для поновлення таких строків є відповідна заява особи із зазначенням причини їх пропуску, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. З огляду на відсутність у суду відомостей про апеляційне оскарження рішення суду у цій справі, судом першої інстанції зроблено висновок про набрання рішенням суду законної сили та на підставі заяви представника позивача 21.08.2020 видано виконавчі листи. Посилання апеляційної скарги на положення п.1 ч.2 ст.295 КАС України, відповідно до якої учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду, не спростовують факт правомірності видачі Полтавським окружним адміністративним судом 21.08.2020 представнику позивача виконавчих листів у справі №440/2239/20, адже згаданою нормою лише передбачено право на поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду. При цьому, аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що намір оскаржувати рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист, не може бути підставою для визнання такого виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Стосовно доводів апеляційної скарги про не надсилання судом копії рішення суду у цій справі, то колегія суддів зазначає, що до матеріалів справи залучено довідку за підписом секретаря судового засідання про те, що згідно з розпорядженням керівника апарату суду від 26.02.2020 №1/19 "Про призупинення надсилання поштових відправлень" з 27.02.2020 тимчасово призупинено надсилання поштовими відправленнями копій рішень та ухвал, якими завершується провадження у справах, учасникам судового процесу (а.с. 118). При цьому, колегія суддів враховує, що рішення суду від 03.07.2020 у справі №440/2239/20 на дату постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали відповідачем не оскаржене, навіть з урахуванням отримання його копії 16.11.2020 (а.с. 132). Таким чином, заявником не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності підстав, передбачених ч.2 ст.374 КАС України, для визнання виконавчого листа у справі №440/2240/20 від 08.09.2020 року таким, що не підлягає виконанню. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість заяви Міністерства внутрішніх справ України та відсутність правових підстав для її задоволення, оскільки заявником не доведено існування обставин, визначених у ст.374 КАС України для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Крім того, доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені в заяві про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення питання, тому підстави для її зміни чи скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 по справі № 440/2239/20 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя З.Г. Подобайло Судді Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 29.06.2021 року