Постанова 4850 № 200/1804/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2021 року справа №200/1804/21-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Казначеєва Е.Г., суддів: Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 р. у справі № 200/1804/21-а (головуючий І інстанції Аляб`єв І.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку про стягнення грошової допомоги при звільненні,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (далі відповідач, ДЗВ ВСП), в якій просив: зобов`язати Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку внести зміни до наказу начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) № 214 від 25.10.2020 в частині зазначення кількості календарних років, за які підлягає виплата одноразової грошової допомоги по звільненню позивача, а саме за - 21 календарних років; стягнути з Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку на користь позивача одноразову грошову допомогу по звільненню з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 21 календарні роки в сумі - 149 721 грн. 26 коп; визнати протиправним дії Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 в розмірі 101 000 грн; зобов`язати Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд: зобов`язав Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку внести зміни до наказу начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) № 214 від 25.10.2020 в частині зазначення кількості календарних років, за які підлягає виплата одноразової грошової допомоги по звільненню ОСОБА_1 , а саме за 7 календарних років;стягнув з Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 7 календарних років в сумі 83392 (вісімдесят три тисячі триста дев`яносто дві) гривні 61 копійок;визнав протиправним дії Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018; зобов`язав Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Позивач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити рішення суду першої інстанції, а саме п.2 та 3 резолютивної частини рішення, а саме зобов`язати Донецький зональний відділ Військової служби правопорядку внести зміни до наказу начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) № 214 від 25.10.2020 в частині зазначення кількості календарних років, за які підлягає виплата одноразової грошової допомоги по звільненню ОСОБА_1 , а саме за 16 календарних років; стягнути з Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по звільненню з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 16 календарних років в сумі 190611 гривні 68 копійок. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що загальна вислуга, яка складається з календарної та пільгової підлягає зарахування до періоду календарної служби для виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Позивач є громадянином України, має статус учасника бойових дій. Наказом начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 25.10.2020 №214 позивача звільненого в запас та наказом від 18.10.2020 №36-РС за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 25.10.2020 виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Відповідно до вказаного наказу № 214 від 25.10.2020 , вислуга років позивача станом на 25.10.2020 становила: календарна військова - 07 років 11 місяці 15 днів; пільгова військова - 08 років 06 місяців 12 днів; загальна військова - 16 років 05 місяці 27 днів. При звільненні зі служби одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачена п. 2ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», йому нарахована та виплачена не була. 15.01.2021 позивач звернувся до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку, у якій просив виплатити невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, внести зміни до наказу від 25.10.2020 №214. 24.03.2021 позивачу надіслано довідку Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку від 24.03.2021 №75 якою підтверджено, що індексація грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України не виплачувалася та не нараховувалася до окремого роз`яснення Міністерства соціальної політики. Довідкою Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку про розмір грошового забезпечення за останній повний календарний місяць служби позивача зазначено, що за вересень 2020 року від отримав грошове забезпечення в загальному розміні 11913,23 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що для визначення права на отримання допомоги застосовується показник загальної вислуги років (21 у спірному випадку), а для обчислення її розміру показник календарної вислуги років (7 років у спірному випадку). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 07 березня 2002 року № 3099-III (далі Закон № 3099-III) прийнятий з метою подальшого зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, забезпечення конституційних прав військовослужбовців визначає статус, основні завдання, організацію та принципи діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, права, обов`язки, заходи соціального і правового захисту та відповідальність її військовослужбовців. Відповідно до статті 12 Закону № 3099-III, служба правопорядку комплектується офіцерським складом, сержантами та солдатами відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а також працівниками Збройних Сил України. Військовослужбовці, які відбираються на військову службу у Службу правопорядку на посади офіцерів, сержантського і рядового складу, проходять добір та перевірку щодо професійної придатності до служби у цій Службі. Після професійного добору відповідно до вимог, що затверджуються Міністерством оборони України, кандидати отримують професійну підготовку за фаховими напрямами у Навчальному центрі Служби правопорядку. Згідно статті 13 Закону № 3099-III, порядок і строки проходження військової служби військовослужбовцями Служби правопорядку, присвоєння їм військових звань та звільнення їх з військової служби визначаються відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", відповідних положень про проходження військової служби. За положенням статті 14 Закону № 3099-III, соціальний і правовий захист військовослужбовців Служби правопорядку та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", інших нормативно-правових актів. Соціальний захист працівників Служби правопорядку забезпечується відповідно до законодавства про працю, інших нормативно-правових актів. Основним Законом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року№ 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ). Зі змісту пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 2011-ХІІ вбачається, що дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей. Відповідно до ч. 2, 3 Закону № 2011-ХІІ, дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження. Дія цього Закону не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України. Частинами 1, 2 статті 9 Закону встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 15 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова №393) встановлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні. Відповідно до п. 10 Постанови № 393, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Пунктом 1 розд. 32 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерством оборони України від 07.06.2018 № 260 , передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше», отже, відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності календарних років вислуги. Наведена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 у справі №806/2104/17 та від 24.11.2020 у справі №822/3008/17 на яку посилався позивач в апеляційній скарзі. Отже, право на отримання позивачем одноразової грошової допомоги визначається з загальної кількості вислуги років у тому числі пільгових років, а для визначення розміру грошової допомоги з календарних років. Посилання позивача на рішення Верховного Суду у справі № 480/4241/18 від 14.04.2021, є помилковим, оскільки спірним питання у справі яку розглядав Верховний Суд було право особи на пенсію за вислугу років згідно пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб», отже, обставини та підставі у вказаному рішенні є відмінними від спірних правовідносин. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про частково задоволення позовних вимог. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 р. у справі № 200/1804/21-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 р. у справі № 200/1804/21-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 30 червня 2021 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.В. Геращенко Г.М. Міронова