Постанова 4808 № 344/16904/20

Справа № 344/16904/20 Провадження № 22-ц/4808/827/21 Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Девляшевського В.А., суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д., секретаря Мельник О.В., з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючою суддею Татаріновою О.А. 31 березня 2021 року, в с т а н о в и в: У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити певні дії. Позовні вимоги мотивовано тим, що 01 лютого 2014 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 8 000 доларів США та зобов`язався дану суму повернути до 1 лютого 2015 року. Оскільки відповідач добровільно відмовився виконувати умови розписки, то позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості (справа № 344/9251/15-ц). В межах згаданої справи сторони 22.07.2015 уклали мирову угоду, затверджену ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04.08.2015, відповідно до якої відповідач зобов`язувався в рахунок заборгованості передати у власність ОСОБА_1 частку нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22.08.2017 у справі № 344/326/17 визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/5 частки вказаної квартири. Позивач зазначив, що після визнання за відповідачем права власності на частку вищевказаної квартири, останній перестав виходити на зв`язок та фактично відмовився від виконання умов мирової угоди від 22.07.2015. Зважаючи на викладене, просив зобов`язати відповідача передати у його власність 4/5 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 31 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити дії у виконання умов мирової угоди відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його необгрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. На думку апелянта, судом безпідставно вказано, що в укладеній між сторонами мировій угоді не визначено частку квартири, яку повинен передати власник кредитору. Адже в мировій угоді зазначено, що відповідач повинен передати всю квартиру. Представник апелянта стверджує, що звертаючись до суду, ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача передати 4/5 квартири, таким чином зменшивши свої позовні вимоги. Апелянт вважає, що немає необхідності у проведенні грошової оцінки квартири, оскільки ОСОБА_3 зобов`язався передати стягувачу всю квартиру. Крім того, на думку представника позивача, вимога про зобов`язання вчинити дії, а саме: передати майно і є по суті спонуканням до виконання мирової угоди та забезпечує реальну можливість виконання рішення суду. Тому просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач ОСОБА_3 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляв, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ОСОБА_3 та третя особа: ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце судового розгляду були повідомлені завчасно належним чином. Тому суд відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, вважає, що неявка сторін не перешкоджає розгляду справи. В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, наведених у ній. Просив апеляційну скаргу задовольнити. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання передання йому у власність частини квартири не відповідає нормам діючого законодовства. З цим висновком колегія суддів погоджується з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 01.02.2014 ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_1 8 000 доларів США та зобов`язався вказану суму повернути до 01.02.2015. Це підтверджується відповідною копією розписки (а.с. 29). 22.07.2015 між сторонами була підписана мирова угода, згідно якої на виконання умов домовленості в термін до 22.09.2015 ОСОБА_3 в межах ціни позову про стягнення заборгованості в розмірі 175 820 грн зобов`язується передати ОСОБА_1 у власність частку нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 14). Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04 серпня 2015 року визнано укладену між сторонами мирову угоду (ас. 34-36). З матеріалів справи вбачається, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 22.08.2017 визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/5 частки спірної квартири у порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , батька ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . Колегія суддів констатує, що в липні 2015 року ОСОБА_3 був власником тільки 1/5 частини згаданої вище квартири, а отже він не вправі був укладати мирову угоду з ОСОБА_1 щодо передачі квартири в рахунок погашення боргу. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України 2004 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмета спору. У разі укладення сторонами мирової угоди, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. У разі невиконання однією з сторін зобов`язання за умовами мирової угоди, інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-274цс15. Однак, в даному випадку всупереч вимог ст.175 ЦПК України мирова угода стосувалась не предмету спору (повернення боргу), а згаданої вище квартири, яка повністю відповідачу не належала. Колегія суддів констатує, що за нормами цивільного процесуального законодавства України, яке діяло на час укладення і затвердження судом згаданої вище мирової угоди, ні мирова угода, ні ухвала про визнання мирової угоди не є виконавчими документами, а тому не підлягають примусовому виконанню. Колегія суддів зауважує, що навіть при задоволенні судом вимоги ОСОБА_1 щодо спонукання боржника до передачі згаданої квартири чи її частки в рахунок погашення боргу, чинним законодавством України не передбачено механізм примусової реалізації такого судового рішення. Тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права. Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права. Тому підстав для його скасування не має. Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 31 березня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного її тексту. Суддя-доповідач В.А. Девляшевський Судді: І.В. Бойчук В.Д. Фединяк Повний текст постанови складено 30 червня 2021 року.