Постанова 4814 № 544/1699/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 544/1699/19 Номер провадження 22-ц/814/1170/21Головуючий у 1-й інстанції Ощинська Ю.А. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондаревської С.М. суддів: Абрамова П.С., Пилипчук Л.І. секретар: Зеленська О.І. за участю представника стягувача адвоката Івасина О.Р. боржника ОСОБА_1 представника боржника адвоката Ковтуна М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника стягувача ОСОБА_2 адвоката Івасина Олександра Романовича на ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2021року, додаткову ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 11 березня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заінтересована особа Пирятинський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, В С Т А Н О В И В : У грудні 2020 року заявник (боржник) ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого документу судового наказу №544/1699/19 від 20 грудня 2019 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі ј частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 грудня 2019 року і до досягнення донькою повноліття, таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування заяви зазначав, що в жовтні 2020 року стягувач ОСОБА_2 подала на примусове виконання вказаний виконавчий документ до Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та 19 жовтня 2020 року постановою державного виконавця Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Журби Т.О. відкрито виконавче провадження №63340399. Проте їхня спільна донька ОСОБА_3 зі стягувачем не проживає, не перебуває на її утриманні, а проживає разом із ним та перебуває на його повному утриманні, окрім того він одноособово несе додаткові витрати, пов`язані з лікуванням доньки. З наведених підстав просив визнати судовий наказ №544/1699/19, виданий 20 грудня 2019 року Пирятинським районним судом Полтавської області про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 грудня 2019 року і до досягнення донькою повноліття, таким, що не підлягає виконанню та стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно одержані кошти за виконавчим провадженням №63340399. Ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню повністю судовий наказ Пирятинського районного суду Полтавської області від 20 грудня 2019 року у справі №544/1699/19, провадження №2-н/544/248/2019. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 29 032 грн. 84 коп., що були нею отримані від боржника ОСОБА_1 за судовим наказом Пирятинського районного суду Полтавської області від 20 грудня 2019 року, справа №544/1699/19, провадження №2-н/544/248/2019. Додатковою ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 11 бе-рез ня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 456 грн. та у відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, представник стягувача ОСОБА_2 адвокат Івасин О.Р. оскаржив їх в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм мате-ріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, про-сив оскаржувані судові рішення скасувати, постановити нову ухвалу, якою частково задо-вольнити заяву боржника про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню та визнати судовий наказ від 20 грудня 2019 року у справі №544/1699/19 таким, що не підлягає виконанню з 11 січня 2021 року (з дати, коли ОСОБА_4 почала проживати від матері окремо з батьком). Стягнути з боржника на користь стягувача судові витрати у справі. Зазначав, що суд першої інстанції допитав в судовому засіданні 26 лютого 2021 року старшу доньку сторін ОСОБА_5 , яка має неприязні стосунки з матір`ю, через те, що вона оскаржила судове рішення про стягнення зі стягувача на користь ОСОБА_6 аліментів на її утримання до досягнення 23 років. Під час допиту неповнолітньої ОСОБА_7 суд першої інстанції допустив порушення процедури допиту неповнолітньої особи. Також вважає, що посилання суду першої інстанції на те, що боржник дізнався про існування судового наказу тільки після утримання коштів з його заробітної плати, не під-тверджується наявними у справі матеріалами. Окрім цього вказував, що відповідно до рішення Пирятинського районного суду Пол-тавської області від 08 лютого 2018 року у справі №544/840/17 за позовною заявою ОСОБА_1 (позивач) до ОСОБА_2 (відповідач) розірвано шлюб між стягувачем та боржником. Судом було встановлено, що від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , які проживають та надалі будуть проживати з відповідачем (стягувачам у справі). Спору про місце проживання дітей немає. Вважає, що вказане рішення суду у справі №544/840/17 є доказом місця проживання та утримання дитини. Інших належних та допустимих доказів у справі не існує. Відзив на апеляційну скаргу представника стягувача ОСОБА_2 адвоката Івасина О.Р. до суду апеляційної інстанції не надходив. Розгляд справи апеляційним судом проводився в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи в режимі відеоконференції із застосуванням програмного забезпечення «ЕаsyCon» за участю представника стягувача ОСОБА_2 адвоката Івасина О.Р. та з Пирятинським районним судом Полтавської області за участю заявника (боржника) ОСОБА_1 та його представника адвоката Ковтуна М.В. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового засідання, до суду апеляційної інстанції не з`явилися, не повідомивши суд про причини своєї неявки. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За нормами ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу (ч. 1 ст. 160 ЦПК України). Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересо-ваних осіб (п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України). Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу (ч. ч. 1, 2 ст. 167 ЦПК України). Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 . Пирятинським районним судом 20 грудня 2019 року за заявою стягувача ОСОБА_2 видано судовий наказ, яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 грудня 2019 року і до досягнення донькою повноліття. 21 грудня 2019 року Пирятинським районним судом надіслано ОСОБА_1 для відома судовий наказ з додатками по справі за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів. 09 січня 2020 року до суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення 24 грудня 2019 року та з підписом отримувача. 19 жовтня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про надання матеріалів судового наказу для ознайомлення. Також 19 жовтня 2020 року, відповідно до наданої копії виконавчого провадження, ОСОБА_2 подала до Пирятинського РВ ДВС заяву про примусове виконання рішення суду з копією судового наказу. На підставі заяви ОСОБА_2 про примусове виконання рішення суду, постановою державного виконавця Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Півні-чно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 19 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження №63340399 за судовим наказом №544/1699/19 від 20 грудня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 грудня 2019 року і до досягнення донькою повноліття. Постановою державного виконавця Пирятинського районного відділу державної вико-навчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Журби Т.О. від 24 жовтня 2020 року звернуто стягнення на заробітну плату, інші доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує дохід у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Сінергія Міст», за адресою Київська область, м. Бровари. Постановлено здійснювати відрахування із доходів боржника на користь стягувача у розмірі 50% до виплати загальної суми заборгованості 18 731 грн. 94 коп., а далі у розмірі ј частини із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зобов`язано підприємство щомісяця надсилати виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати. Згідно звіту про здійснення відрахування та виплати ТОВ «Сінергія Міст» щодо ОСОБА_1 за постановою від 24 жовтня 2020 року ВП №63340399, виданою за виконавчим документом судовим наказом №544/1699/19, виданим 20 грудня 2019 року Пирятинським районним судом, за період з 01 листопада 2020 року по 31 грудня 2020 року з ОСОБА_1 утримано 29 191 грн. 84 коп. Відповідно до проведеного державним виконавцем Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Журбою Т.О. розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за судовим наказом №544/1699/19, заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 31 грудня 2020 року становить 4 380 грн. 52 коп., всього сплачено боржником / стягнуто виконавцем аліментів на загальну суму 29 032 грн. 84 коп. На підставі ухвали Пирятинського районного суду від 11 січня 2021 року державним виконавцем Пирятинського РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) було зупинено виконавче провадження №63340399 згідно п.2 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження». Звертаючись до суду з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню в порядку, визначеному частинами 1 та 2 ст. 432 ЦПК України, ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував тим, що їхня спільна донька ОСОБА_3 зі стягувачем не проживає, не перебуває на її утриманні, а проживає разом із ним та перебуває на його повному утриманні, крім того він одноособово несе додаткові витрати, пов`язані з лікуванням доньки. В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 09 листопада 2020 року, проведеного Службою у справах дітей Пирятинської РДА на підставі звернення ОСОБА_1 , з метою обстеження умов проживання та утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , в сім`ї проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що батьки дітей розлучені, але проживають у одному будинку. ОСОБА_1 разом із доньками проживають у двох кімнатах будинку (зала та спальня). Діти мають окрему кімнату, яка належним чином вмебльована. Мати дітей проживає у двох інших кімнатах. Зі слів батька та доньок стало відомо, що утриманням ОСОБА_9 та ОСОБА_10 займається ОСОБА_1 , який забезпечує їх одягом, продуктами, оплачує навчання ОСОБА_10 . Діти і надалі бажають проживати з батьком. Звідси вірним є висновок суду, що донька сторін ОСОБА_4 , на утримання якої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти, проживає із боржником та перебуває на його повному утриманні. Проживання ОСОБА_9 разом із батьком, також підтверджується актом обстеження умов проживання від 02 лютого 2021 року, наданим до суду першої інстанції стягувачем ОСОБА_2 а також поясненнями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , наданими ними в судовому засіданні суду першої інстанції. За доводами заявника, йому не було відомо про винесення судового наказу, оскільки копію останнього він не отримував, а дізнався про нього тільки коли з його заробітної плати бухгалтерія провела відрахування коштів та лише на початку грудня 2020 року отримав від ВДВС листа з постановою про відкриття виконавчого провадження. Представник заявника адвокат Ковтун М.В. у судовому засіданні наголошував на тому, що судовий наказ, як виконавчий документ, було прийнято державним виконавцем з порушенням закону. Так, ОСОБА_2 було надано до Пирятинського районного відділу дер-жавної виконавчої служби отриману нею від суду копію виконавчого документу (судового наказу), адресованого ОСОБА_1 , з відповідними відмітками, де відсутня дата набрання законної сили останнього та дата його видачі, що також є однією з підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Окрім того зазначав, що, згідно листа міського голови за результатами інспекційного відвідування одержувача аліментів, ОСОБА_2 стягнуті кошти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_9 поклала на депозитний рахунок відкритий на своє ім`я, тим самим незаконно заволоділа коштами, що зокрема не заперечувалось у судовому засіданні і представником стягувача. Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Для виконання рішення суду чи судового наказу потрібно отримати в суді виконавчий лист і звернутися до відповідної державної виконавчої служби протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили. Зробити це необхідно особисто або рекомендованим листом з повідомленням. Після такого звернення має бути відкрите виконавче провадження й боржнику надається час для добровільного виконання рішення, а після цього рішення має бути виконаним у примусовому порядку. За нормами пункту 6 частини 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню). Згідно п. 1 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий доку-мент повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання). В той же час, відповідно до наявної в матеріалах справи копії виконавчого провад-ження №ВП 63340399 судом встановлено, що стягнення аліментів з боржника проводиться на підставі судового наказу на якому відсутня відмітка про дату набрання судовим наказом законної сили та дату видачі судового наказу стягувачу. Звідси вірним є висновок суду про те, що виконавчий документ, поданий стягувачем на виконання не відповідав вимогам, передбаченим п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач мав право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами. Однак матеріали справи взагалі не містять доказів підтвердження того, що стягувач ОСОБА_2 взагалі зверталася до суду з заявою про одержання нею судового наказу з метою звернення його до виконання, як не містять і доказів про те, що стягувачу такий судовий наказ направлявся, або вручався (видавався) в суді. Про наведені обставини судом першої інстанції доведено до відома начальника Пиря-тинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіо-нального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та начальника Відділення поліції №1 Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтав-ській області шляхом постановлення окремої ухвали в порядку ст.262 ЦПК України з метою проведення відповідної перевірки та вжиття відповідних заходів щодо дій ОСОБА_2 . Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Згідно з положеннями ч. ч. 2, 4 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом. З урахуванням встановлених обставин, відповідно до вищенаведених норм матеріаль-ного та процесуального права, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог шляхом визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, з одночасним стягненням зі стягувача безпідставно отриманих коштів з боржника за спірним судовим наказом. В свою чергу посилання в апеляційній скарзі на неприязні стосунки з матір`ю старшої доньки сторін ОСОБА_6 , а також на неврахування судом визначення місця проживання неповнолітньої доньки разом із матір`ю (стягувачем) згідно рішення районного суду у справі №544/840/17 про розірвання шлюбу, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, як і не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Так, в ході розгляду даної справи судом досліджувалась обставина, на яку вказував представник стягувача щодо визначення місця проживання дітей разом із матір`ю у цивільній справі №544/840/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. При цьому суд вірно виходив з того, що відповідно до норм ОСОБА_11 мейного кодексу України судом вирішуються лише спірні питання. Порядок вирішення питання про визначення місця проживання неповнолітніх дітей врегульовано нормами СК України. На час розгляду позову про розірвання шлюбу у сторін спору щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей не було, позовна заява не містила вимоги про визначення місця проживання дитини та дане питання не вирішувалося судом. До того ж, молодша донька сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як на час звернення стягувача до органів державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання судового наказу, так і на час її звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, досягла чотирнадцятирічного віку, а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання визначається нею самою. Також не має наслідком скасування судового рішення допит неповнолітнього свідка у присутності батька, оскільки за нормами ч. 4 ст. 232 ЦПК України лише у виняткових випадках, коли це необхідно для об`єктивного з`ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалений той чи інший учасник справи. Щодо посилання апелянта на відмову суду у задоволенні письмового клопотання представника стягувача про допит свідків, ним же в апеляційній скарзі зазначається підстава такої відмови, а саме несвоєчасне подання заявленого клопотання. Зазначаючи, що суд першої інстанції визнав встановленими обставини, зазначені в акті обстеження житлово-побутових умов, який був складений 09 листопада 2020 року Службою у справах дітей Пирятинської РДА, та які, на думку апелянта, ґрунтуються на позиції зацікавленої сторони, останній жодним чином не навів належних та допустимих доказів на спростування зазначених в акті обставин. Також не заслуговує на увагу твердження представника стягувача про те, що суд фактично вийшов за межі заяви та безпідставно постановив окрему ухвалу щодо порушень з боку державного виконавця при відкритті виконавчого провадження, хоча вказані обставини не оскаржувалися боржником. При цьому колегія суддів враховує, що суд першої інстанції, постановляючи окрему ухвалу за наслідками розгляду даної справи, правомірно виходив з положень ч. ч. 1, 3 ст. 262 ЦПК України, згідно яких суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу; суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків районного суду, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність. Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення заявлених вимог. З урахуванням наведених обставин, підстави для скасування ухвали місцевого суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні. Також колегія суддів не вбачає підстав і для задоволення апеляційної скарги в частині оскарження додаткової ухвали Пирятинського районного суду Полтавської області від 11 бе-реня 2021року, згідно якої судом першої інстанції вирішено питання про розподіл судових витрат, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 456 грн. та у відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Так, за нормами п.2 ч.3 ст.259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат в додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Судом встановлено, що строки подачі представником заявника (боржника) заяви про розподіл судових витрат між сторонами в частині сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу не порушено. Згідно з положенням п.13 ч.3 ст. 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. За правилами ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Згідно ч.1 ст. 133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову, покладається на відповідача. Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Судом встановлено, що при зверненні з заявою до суду заявником сплачено судовий збір в розмірі 456грн., що підтверджується квитанцією №11-9213056/С від 11 січня 2021 року. Також встановлено, що ОСОБА_1 21 січня 2021 уклав з адвокатом Ковтуном М.В. Договір №2 про надання правової допомоги. Згідно п. 1.1. вказаного договору адвокат бере на себе зобов`язання надавати не-обхідну правову допомогу клієнту у цивільному провадженні за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заінтересована особа Пирятинський районний відділ державні виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), про визнавання вико-навчого документу таким, що не підлягає виконанню. За умовами договору клієнт зобов`яза-ний оплачувати послуги адвоката. Відповідно до укладеного додатку до договору №2 від 21 січня 2021 року сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару за надання адвокатом правопоої допомоги у розмірі 3 500 грн. Заявником (боржник) ОСОБА_1 за надані послуги адвоката сплачено винагороду в сумі 5 000 грн. (оформлення заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню 1500 грн., підготовка заяв та клопотань, пов`язаних з розглядом справи 500 грн. та участь у судових засіданнях 3 000 грн.), що підтверджується наданим розрахунком витрат на правничу допомогу від 02 березня 2021 року, квитанціями №22/12 від 22 грудня 2020 та №21/01 від 21 січня 2021 року, наданих до договору №2 про надання правничої допомоги від 21 січня 2021 року та додатком до даного договору від 21 січня 2021 року. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адво-ката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконан-ня відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Наданими позивачем доказами підтверджено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також розумність та співмірність таких витрат. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провад-ження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення». При цьому, законодавство не наводить форму та вимоги до документа, який підтверджує факт сплати клієнтом адвокатського гонорару. Матеріали справи містять достатні докази понесення заявником витрат на правову допомогу, реальність таких витрат та співмірність виконаній адвокатом роботи. Таким чином, у місцевого суду не було підстав для відмови у відшкодуванні понесених заявником витрат на професійну правничу допомогу. Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість апелянтом наведено не було. Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування судових рішень місцевого суду, судовою колегією не встановлено. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника стягувача ОСОБА_2 адвоката Івасина Олександра Романовича залишити без задоволення. Ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2021 року та додаткову ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 11 березня 2021року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: Бондаревська С.М. Судді: Абрамов П.С. Пилипчук Л.І.