Постанова Київський апеляційний суд № 752/360/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/360/20 Головуючий у І інстанції Мазур Ю.Ю. Провадження №22-ц/824/5393/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 23 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В., за участі секретаря Тимошевської С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, УСТАНОВИВ: у січні 2020 року позивач ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь завдану внаслідок ДТП матеріальну шкоду в розмірі 49 743,59 грн., франшизу в розмірі 2000,00 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн., а також витрати на проведення автотоварознавчого дослідження в розмірі 2000,00 грн., що разом складає 61 743,59 грн. Позовні вимоги обґрунтувані тим, що 09.08.2019 в м. Києві по вул. Саксаганського, 18, водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Citroen C5», державний номерний знак НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Tauran», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_1 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Вина відповідача ОСОБА_3 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди підтверджується постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 04.10.2019 року по справі № 752/17763/19. На час ДТП відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 була застрахована в АТ «СК «АРКС». Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу «Volkswagen Tauran» д.н.з. НОМЕР_2 , на момент ДТП була застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна». АТ «СК «АРКС» та ПрАТ «ПЗУ Україна» є учасниками Угоди про пряме врегулювання збитків по обов`язковому страхуванню цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яка діє з 01.12.2016. 28.11.2019 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», керуючись ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відшкодувала позивачу вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу та франшизи в розмірі 36 046,24 грн. Відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 44/64.09.19 від 03.09.2019 вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Volkswagen Tauran», д.н.з. НОМЕР_2 складає 85 789,83 грн. Таким чином, на думку позивача, відповідач ОСОБА_3 , як особа, винна в ДТП, повинен виплатити позивачу в якості відшкодування завданої матеріальної шкоди різницю між розміром вартості відновлювального ремонту та здійсненою страховою виплатою: 85 789,83 грн. - 36 046,24 грн. = 49 743,59. Також, до стягнення з відповідача на користь позивача належить розмір франшизи в сумі 2 000 грн. До розміру завданого збитку позивач також відносить додаткові витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 1400,00 грн. Крім того, вищевказана матеріальна шкода заподіяла позивачу душевних та психологічних страждань і переживань, які ОСОБА_1 зазнала внаслідок пошкодження її майна. У зв`язку із порушенням цивільних прав, нормального ритму життя через неможливість повноцінно користуватись автомобілем, який використовувався нею для роботи та відпочинку, їй також було завдано моральної шкоди, розмір якої оцінено в сумі 10 000 грн. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулась представник - адвокат Каплія А.С. В доводах апеляційної скарги зазначає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не навів правового обґрунтування відхилення доказів (доводів, аргументів), які були подані позивачем. Натомість суд виклав у своєму рішенні лише доводи та докази відповідача, на користь якого і прийняв рішення, що є порушенням вимог статті 12, 49 ЦПК і принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що розмір завданих позивачу збитків не виходить за межі ліміту страхового відшкодування, тобто не перевищує 100 000.00 грн., а тому ОСОБА_3 не є у цій справі належним відповідачем, оскільки саме зі страховиком позивач повинен був узгодити розмір страхового відшкодування. На думку апелянта, такі доводи суду, які зводяться до необхідності застосування у даній справі правових висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року по справі №755/18006/15-ц, а також пункту 16 Постанови № 4 Пленуму ВССУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», є неправильними. Аналіз ст.1194 ЦК України дає підстави для висновку, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром їй і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, страховиквідповідальної особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу (у разі наявності такої різниці) на підставі 94 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у ві№227/2996/16-ц. Представник позивача, звертає увагу апеляційного суду на останні правові позиції у подібних правовідносинах, наведені у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 р. та від 22 квітня 2021 року у справі №759/7787/19, де суд зазначив, що в силу статті 1194 ЦК України винна особа в ДТП зобов`язана відшкодувати потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди, якою є вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, і страховою виплатою, яка стягнута зі страховика. Таким чином, судом першої інстанції при вирішенні спору не правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, а тому апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Конюшко Д.Б. не погоджується із доводами скарги, посилаючись на їй безпідставність, з огляду на усталену практику застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Капля А.С. підтримала апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній, просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, представником позивача у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції було заявлено клопотання про доручення до матеріалів справи в якості доказів висновку судового експерта Коваля І.М. №070/21 від 29.01.2021 р., аварійний сертифікат комісара ОСОБА_4 №R272_PZU від 28.11.2019 року та платіжне доручення №9103 від 29.11.2019 року про перерахування коштів на станцію технічного обслуговування. Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Конюшко Д.Б. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на доводи, викладені у відзиві. Щодо заявленого представником позивача клопотання про доручення доказів, представник відповідача заперечував, посилаючись на порушення порядку подання доказів до суду, визначеного нормами цивільно-процесуального законодавства. Заслухавши думку учасників судового розгляду щодо заявленого клопотання про долучення до справи доказів, дослідивши матеріали, додані до клопотання, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке. Статтею 83 ЦПК України визначено, що позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причин, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази підтверджують, що особа здійснила всі належні від неї дії на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.5 ст.83 ЦПК України). Згідно ч.8 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша та третя статті 367 ЦПК України). У своєму клопотанні про приєднання доказів до справи представником позивача не було наведено переконливих доводів, які б давали можливість суду зробити висновок про поважність причин неподання зазначених доказів до суду першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що при подачі позовної заяви у грудні 2019 року позивач не додав до заяви аварійний сертифікат комісара ОСОБА_4 №R272_PZU від 28.11.2019 року та платіжне доручення №9103 від 29.11.2019 року, як і взагалі не зазначав і не посилався ні в позові, ні у відповіді на відзив, з посиланням на неможливість їх подання із зазначенням відповідних причин. Щодо висновку судового експертаКоваля І.М. №070/21 від 29.01.2021 р., він складений після ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі, тому в силу вимог ст. 367 ЦПК України, не може бути врахований при перегляді оскаржуваного судового рішення. Та обставина, що позивач не міг передбачити позицію суду та його внутрішнє переконання щодо достатності доказів, не можна вважати поважною причиною для неподання доказів до суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 , 09.08.2019 приблизно о 15 год. 30 хв., керуючи автомобілем «Citroen C5», державний номерний знак НОМЕР_1 , поблизу будинку № 18 по вул. Саксаганського в місті Києві, порушив вимоги пунктів 2.3 б), 10.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України, а саме проявив неуважність за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного інтервалу, при перестроюванні, не надав перевагу в русі автомобілю «Volkswagen Tauran», державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку по тій смузі руху, на яку водій ОСОБА_3 мав намір перестроїтись, внаслідок чого здійснив зіткнення з вказаним транспортним засобом, що спричинило механічні пошкодження обох транспортних засобів. Автомобіль марки «Volkswagen Tauran», державний номерний знак НОМЕР_2 належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 04.10.2019, у справі № 752/17763/19, ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні зазначеної аварії та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу. Постанова судді оскаржена не була та вступила в законну силу. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. На виконання вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_3 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в АТ «СК «АРКС», відповідно до полісу № АМ/136026186 строком дії з 06.06.2019 до 05.06.2020. Згідно Полісу, страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну становить 100 000,00 грн. Цивільно-правова відповідальність позивача ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна» що підтверджується Полісом ЕР 155048796. Разом з тим, АТ «СК «АРКС» і страховик позивача ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» є учасниками Угоди про пряме врегулювання збитків по обов`язковому страхуванню цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Позивач звернувся до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», яке здійснило виплату страхового відшкодування позивачу у розмірі 36 046,24 грн. З матеріалів справи також вбачається, відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 44/64.09.19 від 03.09.2019 року, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Volkswagen Tauran», державний номерний знак НОМЕР_2 , без урахування коефіцієнту фізичного зносу складає 85 789,83 грн. Матеріальний збиток, завданий власнику вказаного транспортного засобу в результаті його пошкодження на дату оцінки КТЗ (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні) становить 55 262,06 грн. (а.с. 18-28) Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не є у цій справі належним відповідачем, а оскільки розмір завданих позивачу збитків не виходить за межі ліміту страхового відшкодування, тобто не перевищує 100 000.00 грн., саме зі страховиком позивач повинен був узгодити розмір страхового відшкодування. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для задоволення своїх позовних вимог до ОСОБА_3 , посилався на визначений ст. 1194 ЦК України обов`язок останнього виплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди (85 789, 83 грн.) і страховою виплатою (36 046, 24 грн.) Позиція апеляційного суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. У відповідності до п. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(далі - Закону № 1961-ІV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). При цьому, відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 22.04.2021 року по справі №759/7787/18. Таким чином, судом першої інстанції не правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, у зв`язку із чим районний суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем у даній справі, а свої вимоги позивач повинен пред`являти до страхової компанії. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті спору на підставі ст. 376 ЦПК України. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості вимог позовної заяви, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 44/64.09.19 від 03.09.2019 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Volkswagen Tauran», д.н.з. НОМЕР_2 , без урахування коефіцієнту фізичного зносу складає 85 789,83 грн. Матеріальний збиток, завданий власнику вказаного транспортного засобу в результаті його пошкодження на дату оцінки КТЗ (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні) становить 55 262,06 грн. З огляду на вищенаведені положення законодавства, а також враховуючи дані звіту про оцінку, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що ПрАТ СК «ПЗУ Україна» виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі, меншому ніж визначений при оцінці матеріального збитку, а саме: 55 262,06 - 36 046,24 = 19 215, 82 грн., з яких 2000,00 грн. становить франшиза. Доводи відповідача про те, що наданий позивачем Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, не є належним доказом у справі, є необґрунтованими та не можуть бути взяті до уваги. Таким чином, вимоги позивача до відповідача ОСОБА_3 є обґрунтованими в частині стягнення з відповідача розміру матеріального збитку, який становить різницю між вартістю відновлювального ремонту автомобіля марки «Volkswagen Tauran», д.н.з. НОМЕР_2 без урахування коефіцієнту фізичного зносу 85 789,83 грн. та з урахуванням зносу 55 262,06 грн., що становить 85 789,83 - 55 262, 06 = 30 527, 77 грн. Крім того, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає франшиза, розмір якої згідно страхового полісу №136026186 становить 2000,00 грн. Статтею 22 ЦК Українивизначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 ЦК України). До прямих збитків, пов`язаних із дорожньо-транспортною пригодою, які підлягають відшкодуванню з відповідача на користь позивача, слід віднести також витрати, пов`язані із оплатою послуг експерта за складання Звіту № 44/64.09.19 в розмірі 1 400,00 грн., які підтверджуються квитанцією до прибуткового касового ордеру від 03.09.2019 року. (а.с. 29) Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди в загальному розмірі 33 927, 077 грн. (30 527, 77 грн. + 2000,00 грн. + 1400,00 грн.) Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення моральної шкоди, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Пунктами 3, 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", з подальшими змінами та доповненнями, передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку із порушенням наданих прав, порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя. Розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (душевних, психічних), яких зазнав позивач та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Згідно з п. 5 вищевказаної постанови Пленуму, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В матеріалах справи відсутні докази завдання позивачу моральної шкоди, яка згідно його доводів полягає у душевних та психологічних стражданнях, пов`язаних із порушенням нормального ритму життя, на що представник позивача посилався в позові та апеляційній скарзі, зазначені обставини не підтверджені відповідною медичною документацією, висновками медико-психологічних експертиз тощо. При цьому сам факт завдання матеріальних збитків внаслідок пошкодження майна позивача, не може бути безспірним доказом заподіянняморальної шкоди. З огляду на вказане, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням того, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд ухвалює нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, відповідно з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог. Так, з огляду на ціну позову (61 743,59 грн.), при поданні позовної заяви до суду першої інстанції позивач повинен був сплатити 840,80 грн., а при поданні апеляційної скарги, відповідно, 1261, 20 грн., що загалом становить 2 102,00 грн. Таким чином, до стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає 1135, 08 грн. (як за 54% від задоволених позовних вимог). Надмірно сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню відповідно до «Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787, у випадку подання позивачем відповідної заяви. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року скасувати. Ухвалити по справі нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) матеріальну шкоду в розмірі 33 927 (тридцять три тисячі дев`ятсот двадцять сім) гривень 77 коп. В задоволенні решти вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 1135 (одну тисячу сто тридцять п`ять) гривень 08 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 29 червня 2021 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Ігнатченко Н.В.