Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 813/4546/14

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 813/4546/14 пров. № А/857/5317/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Квітовської Ю.С., представника позивача Назарко В.Г., представника відповідача Бабія Т.М., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі за заявою Західного офісу Держаудитслужби про перегляд за нововиявленими обставинами у справі за позовом Державної фінансової інспекції у Львівській області до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення коштів,- суддя (судді) в суді першої інстанції Гулик А.Г., час ухвалення рішення 14:54:52, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 08 лютого 2021 року, В С Т А Н О В И В: 12 червня 2014 року Державна фінансова інспекція у Львівській області звернулася в суд з адміністративним позовом до Державного підприємства «Львіввугілля», в якому просила стягнути використані не за цільовим призначенням кошти в сумі 14946877,44 грн в державний бюджет. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Львіввугілля» за період з 01 квітня 2010 року по 31 листопада 2013 року, якою встановлено окремі правопорушення, що відображені в акті ревізії від 02 квітня 2014 року № 05-21/02. Зокрема, встановлено нецільове використання бюджетних коштів, ДП «Львіввугілля» за КПКВК 1101110 «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції» на загальну суму 14946877,44 грн. Виявлене порушення полягає у тому, що у період з 2011 року по 2013 року ДП «Львіввугілля» всупереч вимог п. 3 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для часткового покриття витрат вугледобувних підприємств, що включаються до собівартості готової продукції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 153, за рахунок бюджетних коштів здійснило перерахування єдиного соціального внеску, нарахованого в розмірі 33,2% на суми допомоги по тимчасовій непрацездатності працівників та утриманого із сум допомоги по тимчасовій непрацездатності працівників в розмірі 2%, яка фактично не належить до виплат, що входять до фонду оплати праці (заробітної плати), що призвело до спрямування бюджетних коштів на оплату видатків, які не відповідають меті і завданням бюджетної програми, в тому числі, затвердженим у Паспортах бюджетної програм на загальну суму 14946877,44 грн, та є порушенням п. 8 ст. 7, п. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, п. 9 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №

228. За результатами проведеної ревізії та на підставі ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» відповідачу було виставлено вимогу № 05-15м/3205 від 12 травня 2014 року щодо усунення порушень, однак інформації про повне усунення порушень від ДП «Львіввугілля» не надходило. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року у справі № 813/3905/14 набрала законної сили з моменту її проголошення та містить встановлені обставини, які не потребують доказування при розгляді цієї справи, а саме про визнання протиправною та скасування частково вимоги Державної фінансової інспекції у Львівській області від 08 травня 2014 року № 05-15м/2/85. Відтак, позовні вимоги про стягнення коштів відповідно до вимоги Державної фінансової інспекції у Львівській області від 08 травня 2014 року № 05-15м/2/85 є безпідставними та необгрунтованими. 24 березня 2020 року Західний офіс Держаудитслужби звернувся в суд із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції у Львівській області до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення коштів у сумі 14946877,44 грн. На обґрунтування вказаної заяви зазначає, що оскільки підставою для ухвалення постанови Львівського окружного адміністративного суду була постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року у справі № 813/3905/14, яка скасована постановою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року, то є підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами задоволено повністю. Скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі № 813/4546/14. Адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» кошти в сумі 14946877,44 грн, використані не за цільовим призначенням до державного бюджету. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимога Державної фінансової інспекції у Львівській області від 08 травня 2014 року № 05-15м/2/85 є чинною та не скасованою у встановленому законом порядку. Факт нецільового використання відповідачем коштів в сумі 14946877,44 грн встановлений постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2015 року у справі № 813/3905/14, залишеною в силі постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2020 року, а тому слід стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» кошти в сумі 14946877,44 грн, використані не за цільовим призначенням до державного бюджету. Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство «Львіввугілля» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що згідно листа Державної аудиторської служби України Західного офісу Держаудитслужби від 23 листопада 2020 року № 05-15м/6539-2020 «Про надання інформації» згідно якого у відповідь на запит ДП «Львіввугілля» повідомлено, що в інформаційних картках № 13.14.070.і007 та № 13.14.050.і007 відображено відшкодування (усунення) нецільового використання коштів державної підтримки, виділених ДП «Львіввугілля» за КПКВК 1101110 «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції», в загальній сумі 14946877,44 грн. ДФІ до спірних правовідносин в частині вимог помилково застосувала норми Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Мінюсті України 27 січня 2004 року № 114/713, якою дано інше визначення складу фонду оплати праці, оскільки цим нормативним актом регулюються інші правовідносини. Також, в матеріалах справи наявний акт Рахункової палати № 04-10/179 від 22 травня 2015 року «Про результати перевірки ефективності використання коштів державного бюджету, передбачених Міністерству енергетики та вугільної промисловості України на державну підтримку вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції, на ДП «Львіввугілля», згідно якого вже досліджувалось аналогічне питання щодо цільового використання бюджетних коштів за аналогічний період. Західним офісом Держаудитслужби подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що у випадку нецільового використання коштів одержувач вимоги повинен перерахувати зазначену в ній суму за рахунок власних (небюджетних) коштів у дохід загального фонду відповідного бюджету за кодом бюджетної класифікації доходів «Інші надходження» та інформувати про виконання вимоги контролюючий орган. Іншого механізму усунення порушення законодавством не передбачено. Щодо посилання скаржника на те, що в інформаційних картках № 13.14.070.і007 та № 13.14.050.і007 відображено відшкодування (усунення) нецільового використання коштів державної підтримки, виділених ДП «Львіввугілля» за КПКВК 1101110 «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції», в загальній сумі 14946877,44 грн, то повернення бюджетних коштів одержувачем, використаних за нецільовим призначення є заходом впливу за порушення бюджетного законодавства, а уточнити мотиви та мету внесення у звіт 1-кр інформації є неможливо. В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, Державною фінансовою інспекцією у Львівській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Львіввугілля» за період з 01 квітня 2010 року по 30 листопада 2013 року, якою встановлено порушення, що відображені в акті ревізії від 02 квітня 2014 року № 05-21/02. Акт ревізії підписано 14 квітня 2014 року із запереченнями, на які надані висновки від 08 травня 2014 року № 05-15м/3185. За результатами ревізії, відповідно до ч. 7 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», Державною фінансовою інспекцією у Львівській області надіслано на адресу Державного підприємства «Львіввугілля» вимогу від 08 травня 2013 року № 05-15м/3185 про опрацювання матеріалів ревізії та вжиття заходів щодо повного відшкодування збитків і усунення виявлених порушень. Не погоджуючись частково з вимогою Державної фінансової інспекції у Львівській області від 08 травня 2014 року № 05-15м/2/85, а саме: абзац 2 сторінка 4, абзац 5 сторінка 7, абзац 5 сторінка 6, Державне підприємство «Львіввугілля» оскаржило їх у судовому порядку. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2015 року у справі № 813/3905/14 у задоволенні позовних вимог ДП «Львіввугілля» про скасування та визнання протиправною вимоги Державної фінансової інспекції у Львівській області від 08 травня 2014 року № 05-15м/2/85 в частині абзацу 2 сторінки 4, абзацу 5 сторінки 7, абзацу 5 сторінки 6 - відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2015 року у справі № 813/3905/14 - скасовано та прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги, а саме: скасовано та визнано протиправною вимогу Державної фінансової інспекції у Львівській області від 08 травня 2014 року №05-15м/2/85 в частині абзацу 2 сторінки 4, абзацу 5 сторінки 7, абзацу 5 сторінки

6. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі № 813/4546/14 у задоволенні адміністративного позову Державної фінансової інспекції у Львівській області до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення коштів у сумі 14946877,44 грн відмовлено повністю. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2020 року скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року у справі № 813/3905/14, а відтак вимога Державної фінансової інспекції у Львівській області від 08 травня 2014 року № 05-15м/2/85 є чинною. З огляду на скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року у справі № 813/3905/14, заявник вважає, що існують підстави для перегляду за нововиявленими обставинами постанови Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі № 813/4546/14,у зв`язку з чим звернувся з відповідною заявою до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість заяви про перегляд постанови за нововиявленими обставинами та про необхідність стягнення з підприємства коштів. Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду. З матеріалів справи слідує, що підставою для прийняття постанови Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі № 813/4546/14 була постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року у справі № 813/3905/14, яка мала преюдиційне значення. Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року у справі № 813/3905/14 була скасована постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2020 року. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про існування достатніх підстав для перегляду постанови Львівського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі № 813/4546/14 за нововиявленими обставинами відповідно до пункту 3 частини 2 статті 361 КАС України. Згідно із ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Відповідно до ст. 10 Закону № 2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надається право: 1) перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); 2) безперешкодного доступу в ході державного фінансового контролю на склади, у сховища, виробничі та інші приміщення, що належать підприємствам, установам та організаціям, що контролюються; зупиняти в межах своїх повноважень бюджетні асигнування, зупиняти операції з бюджетними коштами в установленому законодавством порядку, а також застосовувати та ініціювати застосування відповідно до закону інших заходів впливу у разі виявлення порушень законодавства; 3) залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних органів виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок; 4) вимагати від керівників підконтрольних установ проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків, у разі відмови у проведенні таких інвентаризацій - звернутися до суду щодо спонукання до проведення таких інвентаризацій, а до ухвалення відповідного рішення судом - у присутності понятих та представників зазначених підприємств, установ і організацій, щодо яких проводиться ревізія, опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі. Порядок опечатування кас, касових приміщень, складів та архівів ( 1028-2006-п ) встановлюється Кабінетом Міністрів України; при проведенні ревізій вилучати у підприємств, установ і організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про порушення, а на підставі рішення суду - вилучати до закінчення ревізії оригінали первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів із складенням опису, який скріплюється підписами представника органу державного фінансового контролю та керівника відповідного підприємства, відповідної установи, організації, та залишенням копій таких документів таким підприємствам, установам, організаціям; 5) одержувати від Національного банку України та його установ, банків та інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об`єктів, що контролюються, а від інших підприємств і організацій, в тому числі недержавної форми власності, що мали правові відносини із зазначеними об`єктами - довідки і копії документів про операції та розрахунки з підприємствами, установами, організаціями. Одержання від банків інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність» ( 2121-14 ); 6) одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб об`єктів, що контролюються, письмові пояснення з питань, які виникають у ході здійснення державного фінансового контролю; 7) пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; 8) порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; 9) накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ, адміністративні стягнення; 10) звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; 11) одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; 12) проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється; 13) при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку; 14) ініціювати проведення перевірок робочими групами центральних органів виконавчої влади; 15) порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.. Частиною 2 ст. 15 Закону № 2939-XII передбачено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються. З огляду на вищевказане, колегія суддів зазначає, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність з вимогами законодавства і у вказаній частині вона є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом пред`явлення вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Як встановлено судом першої інстанції, у даній справі орган державного фінансового контролю звернувся до суду з вимогою стягнути збитки з підконтрольного органу на користь бюджету. Згідно із ст. 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту ( 214-2014-п ), інспектування та перевірок державних закупівель ( 631-2013-п ) установлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 1 ст. 113 Бюджетного кодексу України до повноважень органів державного фінансового контролю з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за: 1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів (включаючи проведення державного фінансового аудита); 2) цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; 3) достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників; 4) відповідністю взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 5) веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; 6) станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудита у розпорядників бюджетних коштів. Аналізуючи вищенаведені норми Бюджетного кодексу України, а також спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері державного фінансового контролю, колегія суддів зазначає, що державний фінансовий контроль забезпечується, в тому числі, через проведення інспектування, що здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті. Пунктом 16 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550, передбачено, що ревізія проводиться шляхом документальної перевірки, що передбачає контроль за установчими, фінансовими, бухгалтерськими (первинними і зведеними) документами, статистичною та фінансовою звітністю, договорами, розпорядчими та іншими документами об`єкта контролю, пов`язаними з плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності, та фактичної перевірки, що передбачає контроль за наявністю грошових сум, цінних паперів, бланків суворої звітності, оборотних і необоротних активів, інших матеріальних і нематеріальних цінностей. Відповідно до ст. 8 Закону № 2939-XII орган державного фінансового контролю: 1) здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об`єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень; 2) розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому; 3) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб; 4) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України. З наявного в матеріалах акту ревізії від 02 квітня 2014 року № 05-21/02 слідує, що в ході проведеної планової ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Львіввугілля» за період з 01 квітня 2010 року по 30 листопада 2013 року виявлено, в т.ч. нецільове використання бюджетних коштів, виділених ДП «Львіввугілля» за КПКВК 1101110 «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції» (далі КПКВК 1101110), на загальну суму 14946877,44 грн. Виявлене порушення полягає у тому, що у період з 2011 року по 2013 рік ДП «Львіввугілля» всупереч вимогам п. 3 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для часткового покриття витрат вугледобувних підприємств, що включаються до собівартості готової продукції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 153, за рахунок бюджетних коштів здійснило перерахування єдиного соціального внеску, нарахованого в розмірі 33,2% на суми допомоги по тимчасовій непрацездатності працівників та утриманого із сум допомоги по тимчасовій непрацездатності працівників в розмірі 2%, яка фактично не належить до виплат, що входять до фонду оплати праці (заробітної плати), що призвело до спрямування бюджетних коштів на оплату видатків, які не відповідають меті і завданням бюджетної програми, в тому числі, затвердженим у Паспортах бюджетної програм на загальну суму 14946,9 тис. грн, та є порушенням п. 8 ст. 7, п. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, п. 9 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №

228. На підставі вищевказаних порушень, відповідача зобов`язано повернути (перерахувати) в дохід загального фонду відповідного бюджету за кодом бюджетної класифікації доходів «Інші надходження» кошти в сумі 14946877,44 грн використані не за цільовим призначенням згідно абз. 2 сторінки 4 вимоги Державної фінансової інспекції у Львівській області від 08 травня 2014 року № 05-15м/2/85. З матеріалів справи слідує, що вимога Державної фінансової інспекції у Львівській області від 08 травня 2014 року № 05-15м/2/85 є чинною та не скасованою у встановленому законом порядку. Факт нецільового використання відповідачем коштів в сумі 14946877,44 грн встановлений постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2015 року у справі № 813/3905/14, залишеною в силі постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2020 року, а тому у відповідності до положень ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає доказуванню при розгляді вказаної справи. Щодо посилання скаржника на лист Державної аудиторської служби України Західного офісу Держаудитслужби від 23 листопада 2020 року № 05-15м/6539-2020 «Про надання інформації» згідно якого у відповідь на запит ДП «Львіввугілля» повідомлено, що в інформаційних картках № 13.14.070.і007 та № 13.14.050.і007 відображено відшкодування (усунення) нецільового використання коштів державної підтримки, виділених ДП «Львіввугілля» за КПКВК 1101110 «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції», в загальній сумі 14946877,44 грн, то колегія суддів зазначає наступне. Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, регулюються Бюджетним кодексом України. Згідно із п. 24 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України нецільове використання бюджетних коштів є порушенням бюджетного законодавства, а за ст. 117 Бюджетного кодексу України заходом впливу до учасників бюджетного процесу за порушення такого бюджетного законодавства передбачено, зокрема: попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства в строк до 30 календарних днів; зменшення бюджетних асигнувань; повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету. Застосування такого заходу впливу за порушення бюджетного законодавства як попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства відповідно до ст. 118 Бюджетного кодексу України покладено на органи, уповноважені цим Кодексом на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а прийняття рішення про застосування інших вище перелічених заходів впливу - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, органи державного фінансового контролю, місцеві фінансові органи, головних розпорядників бюджетних коштів у межах встановлених їм повноважень на підставі протоколу про порушення бюджетного законодавства або акту ревізії та доданих до них матеріалів. Відповідно до п. 4 та п. 5 ч. 1 ст. 117 Бюджетного кодексу України за порушення бюджетного законодавства, встановлене п. 24 ст. 116 (нецільове використання бюджетних коштів) захід впливу зменшення бюджетних асигнувань застосовується стосовно розпорядників бюджетних коштів, а повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету - застосовується щодо субвенцій та коштів, наданих одержувачам бюджетних коштів. Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для часткового покриття витрат вугледобувних підприємств, що включаються до собівартості готової продукції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 153, (за яким виділялися бюджетні кошти ДП «Львіввугілля», використані підприємством за нецільовим призначенням) визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів і відповідальним виконавцем вказаної державної програми є Міненерговугілля, одержувачами бюджетних коштів визначено, зокрема, державні вугле- та торфодобувні підприємства (в даному випадку ДП «Львіввугілля»). Таким чином, заходом впливу до ДП «Львіввугілля» за порушення бюджетного законодавства внаслідок нецільового використання бюджетних коштів, наданих одержувачам бюджетних коштів, та відповідно механізмом усунення порушення, є саме повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. З матеріалів справи слідує, що позивачем у вимозі від 08 травня 2014 року № 05-15м/3185 попереджено керівництво ДП «Львіввугілля» про неналежне виконання бюджетного законодавства та виставлено вимогу усунути порушення бюджетного законодавства, а саме повернути (перерахувати) в дохід загального фонду відповідного бюджету за кодом бюджетної класифікації доходів «Інші надходження» кошти в сумі 14946878,00 грн, використані не за цільовим призначенням, в строк до 30 календарних днів. Пунктом 2 Порядку повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету в разі їх нецільового використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1163 (далі Порядок № 1163) передбачено, що підставою для повернення коштів до відповідного бюджету є акт ревізії, складений органом, уповноваженим здійснювати контроль за дотриманням бюджетного законодавства, у якому зафіксовано факт нецільового використання бюджетних коштів їх одержувачем, а відповідно до п. 3 - контролюючий орган складає вимогу до одержувача бюджетних коштів про повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету в сумі, що використана ним не за цільовим призначенням. Відповідно до п. 8-10 Порядку № 1163 вимога до одержувача бюджетних коштів складається у п`ятьох примірниках: перший - надсилається нарочним або рекомендованим листом одержувачу бюджетних коштів, який допустив нецільове використання бюджетних коштів; другий - розпоряднику бюджетних коштів, через якого такі кошти надавалися одержувачу; третій - органу Державної казначейської служби, який обслуговує одержувача бюджетних коштів; четвертий - Мінфіну (місцевому фінансовому органу); п`ятий - залишається у контролюючого органу. Протягом 10 робочих днів після надходження вимоги одержувач бюджетних коштів: перераховує зазначену в ній суму за рахунок власних (небюджетних) коштів у дохід загального фонду відповідного бюджету за кодом бюджетної класифікації доходів «Інші надходження»; інформує про виконання вимоги контролюючий орган, який надіслав йому вимогу, та розпорядника бюджетних коштів, до мережі якого включений (або включався у попередньому бюджетному періоді) одержувач бюджетних коштів, протягом одного робочого дня з дати перерахування коштів з поданням їм засвідчених в установленому порядку копій документів, які підтверджують таке перерахування. У разі невиконання одержувачем бюджетних коштів вимоги контролюючий орган звертається в установленому порядку до суду щодо стягнення з одержувача бюджетних коштів у дохід відповідного бюджету коштів у сумі, яка була використана ним не за цільовим призначенням. Керуючись цими положеннями Державною фінансовою інспекцією у Львівській області було складено та направлено на адресу ДП «Львіввугілля» вимогу від 12 травня 2014 року № 05-15м/3205, як до одержувача бюджетних коштів про повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету, використаних ним не за цільовим призначенням. ДП «Львіввугілля» отримує кошти з державного бюджету за наступними бюджетними програмами, які мають цільове призначення: КПКВК 1101110 «Державна підтримка на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної продукції вугледобувних підприємств»; КПКВ 1101200 «Державна підтримка будівництва вугле- та торфодобувних підприємств, технічне переоснащення зазначених підприємств». На виконання вимоги ДФІ у Львівській області ДП «Львіввугілля» звернулось до Міністерства енергетики та вугільної промисловості листами від 23 березня 2014 року № 6.4/435 та від 23 липня 2014 року № 6.4/435, як головного розпорядника бюджетних коштів, з проханням провести коригування, а саме зменшити план асигнувань на 2014 рік за програмою 1101110 «Державна підтримка на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної продукції вугледобувних підприємств» на суму 14946878,00 грн. Листом від 29 липня 2014 року № 2/13-3262 Міністерство енергетики та вугільної промисловості повідомило, що на засіданні Галузевої комісії Міністерства енергетики та вугільної промисловості, яке відбулось 23 липня 2014 року було розглянуто листи ДП «Львіввугілля» та прийнято рішення стосовно зменшення видатків ДП «Львіввугілля» за зазначеною бюджетною програмою на суму 14947,0 тис.грн. На виконання даного рішення ДП «Львіввугілля» надано Довідку про зміни до плану асигнувань загального фонду державного бюджету на 2014 рік затверджену Першим заступником Міністра Ю.Є. Зюковим, згідно якої ДП «Львіввугілля» зменшено асигнування за бюджетною програмою 1101110 «Державна підтримка на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної продукції вугледобувних підприємств» на суму 14947000,00 грн. Однак, зменшення плану асигнувань здійснено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 01 березня 2014 року № 65 «Про економію бюджетних коштів та недопущення втрат бюджету», а також за зверненням ДП «Львіввугілля» від 13 березня 2014 року № 6.4/435 по встановлених плановою ревізією фінансово-господарської діяльності підприємства фактах проведення за бюджетні кошти витрат на сплату єдиного соціального внеску (нарахованого і утриманого) по допомогах по тимчасовій втраті працездатності в сумі 14947000,00 грн, при тому, що зазначені витрати повинні були фінансуватись за рахунок доходу від реалізації вугільної продукції, тобто перераховано за рахунок власних (небюджетних) коштів у дохід загального фонду відповідного бюджету за кодом бюджетної класифікації доходів «Інші надходження». При цьому, таке зменшення здійснено головним розпорядником бюджетних коштів за вказаною державною програмою - Міненерговугілля, однак в довідці про зміни до плану асигнувань загального фонду державного бюджету на 2014 рік від 25 липня 2014 року № 02/10-01-249 будь-які відомості щодо підстав зменшення асигнувань на суму 14947000,00 грн за КПКВК 1101110 одержувачу ДП «Львіввугілля» відсутні. Аналізуючи вищенаведені норми, колегія суддів вважає, що повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету в разі їх нецільового використання не може здійснюватися в порядку, відмінному від того, що закріплений у пункті 9 Порядку № 1163. При цьому, відображення в Інформаційних картках Державної фінансової інспекції у Львівській області у 2014 році відшкодування (усунення) нецільового використання коштів було вчинено до винесення постанови Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2015 року по справі № 813/3905/14, як реагування на отриману від ДП «Львіввугілля» інформацію та очевидно на виконання вимоги, скерованої у порядку п. 7 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні». Разом з тим, уточнити мотиви та мету внесення у звіт 1-кр інформації з матеріалів справи не можливо. В той же час, повернення бюджетних коштів одержувачем, використаних за нецільовим призначенням, є заходом впливу за порушення бюджетного законодавства, тому скерована в. о. генерального директора ДП «Львіввугілля» Дяченку А.П. при супровідному листі від 12 травня 2014 року № 05-15м/3205 вимога про повернення до відповідного бюджету використаних одержувачем не за цільовим призначенням бюджетних коштів, залишається не виконаною. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з Державного підприємства «Львіввугілля» коштів в сумі 14946877,44 грн, використаних не за цільовим призначенням до державного бюджету. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що згідно акту Рахункової палати № 04-10/179 від 22 травня 2015 року «Про результати перевірки ефективності використання коштів державного бюджету, передбачених Міністерству енергетики та вугільної промисловості України на державну підтримку вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції, на ДП «Львіввугілля», вже досліджувалось аналогічне питання щодо цільового використання бюджетних коштів за аналогічний період та не встановлено порушень, то колегія суддів зазначає наступне. Станом на момент звернення до суду з даним позовом такого акту Рахункової палати № 04-10/179 від 22 травня 2015 року ще не існувало. Згідно вказаного акту зроблено наступні висновки: «Вибірковою перевіркою у ВП «Шахта «Червоноградська» встановлено, що кошти держпідтримки відповідно до платіжних доручень, сформованих бухгалтерією шахти та поданих для оплати ДП «Львіввугілля» УДКУСУ у Сокальському районі використовувалися з урахуванням вимог п. 3 Порядку № 153 на виплату основної та додаткової заробітної плати, нарахованої працівникам виробничо-технічних підрозділів промислової групи, сплату нарахувань до фондів загальнообов`язкового державного страхування, пов`язаних з виплатою цієї заробітної плати. Випадків виплати, які не відносяться до фонду оплати праці, не встановлено». Також, в акті Рахункової палати, зазначено, що: «вибірковою перевіркою операцій щодо використання бюджетних асигнувань встановлено, що ДП «Львіввугілля» використовувало кошти відповідно до вимог п. 3 для часткового покриття витрат вугледобувних підприємств, що включаються до вартості готової товарної вугільної продукції, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 153, а саме: на оплату праці, сплату обов`язкових платежів, пов`язаних з виплатою заробітної плати працівників». Отже, як слідує з акту Рахункової палати та враховуючи наведене вище, Рахунковою палатою перевірка питання щодо використання програмних коштів здійснювалась в загальному вибірковим методом, без детального, фактичного, дослідження даного питання на предмет цільовості та дотримання нормативно-правових актів щодо цього. В той же час, з акту не можливо встановити чи досліджувалась Рахунковою палатою складова та формування фонду оплати праці, а також правильність включення до нього платежів за видами. Окрім того, акт Рахункової палати не є обов`язковим до виконання та не має преюдиційної сили. Відтак, колегія суддів вважає, що висновки, які містяться в акті Рахункової палати, не встановлюють та не спростовують жодних обставин з приводу відсутності факту нецільового використання бюджетних коштів, а відтак не можуть слугувати належним доказом по даній справі. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 813/4546/14 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 29 червня 2021 року.