Постанова 4857 № 500/1185/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1185/21 пров. № А/857/9096/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Большакової О.О., суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я. з участю секретаря судового засідання Квітовської Ю.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог (суддя першої інстанції Чепенюк О.В., м. Тернопіль) В С Т А Н О В И В : 12 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Сумській області про: визнання протиправними та скасування наказів, якими його звільнено з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014 та військової служби Служби безпеки України з 03.12.2018; поновлення на посаді начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014 та на військовій службі Служби безпеки України із 03.12.2018; зобов`язання Служби безпеки України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади». Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 позовна заява залишена без руху, в тому числі з підстав пропуску строку звернення до суду та ненаведенням поважних причин, що зумовили його пропуск. 07.04.2021 до суду від представника позивача адвоката Гураля Р.В. надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви та заява про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог до Управління Служби безпеки України в Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014 та в частині поновлення на посаді начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014. У зв`язку з цим просив виключити з числа відповідачів у справі Управління Служби безпеки України в Сумській області та залишити без розгляду клопотання позивача про витребування в Управління Служби безпеки України в Сумській області та Служби безпеки України наказів, якими позивача звільнено з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014 та військової служби з 03.12.2018. Ухвалою суду від 12.04.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та на військовій службі, зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу без розгляду в частині позовних вимог до Управління Служби безпеки України в Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014, та в частині поновлення на посаді начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014; виключено з числа відповідачів у справі Управління Служби безпеки України в Сумській області; повернуто без розгляду клопотання позивача про витребування в Управління Служби безпеки України в Сумській області та Служби безпеки України наказів, якими позивача звільнено з посади начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області з 04.11.2014 та військової служби з 03.12.2018. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду. У задоволенні заяви представника позивача адвоката Гураля Р.В. про поновлення строку звернення до суду з позовом до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на військовій службі, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на військовій службі, зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу. Із таким судовим рішенням не погодився позивач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Обґрунтовуючи незгоду, зазначив, що його не було ознайомлено оскаржуваним наказом про звільнення зі служби. Враховуючи, що він перебував у розпорядженні, грошове утримання не отримував і фактично на службі не перебував. Отже, про звільнення йому не було відомо. Коли він, дізнавшись про своє звільнення, отримав копію наказу, не зволікаючи, звернувся до суду. Висновки суду першої інстанції про неповажність причин пропуску строку звернення до суду та відсутність підстав для поновлення строку, вважає неправомірними і посилається на правову позицію Верховного Суду. Міністерство юстиції України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вказало про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, безпідставність доводів апеляційної скарги. Служба безпеки України подала пояснення щодо апеляційної скарги позивача , в якому вказала про правильність висновків суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду і відсутність підстав для його поновлення. У судовому засіданні представник Міністерства юстиції України Ониськів А.С. заперечила щодо задоволення апеляційної скарги позивача з підстав, викладених у відзиві. Представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи , про що свідчить його розписка. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи шляхом надіслання судової повістки на офіційну електронну адресу відповідача. СБ України підтвердило отримання судової повістки та прочитання електронного документу шляхом надіслання на офіційну електронну адресу суду відповідного повідомлення 17.06.2021 о 18 год. 09 хв. Апеляційний суд, розглянувши матеріали справи, дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України). Положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України закріплено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Поважними причинами слід розуміти ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним і залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Як видно з матеріалів справи, позивач 8 березня 2014 року був призначений начальником Управління СБУ в Сумській області. 4 листопада 2014 року його було звільнено з посади та переведено у розпорядження Голови СБ України. Наказом Голови Служби безпеки України №1021-ос від 10 серпня 2018 року полковника ОСОБА_1 було звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу, з 3 грудня 2018 року. Відповідачем не надано доказів ознайомлення позивача з наказом про його звільнення з військової служби під розпис або оголошення йому змісту вказаного документу. Також у матеріалах справи відсутні докази надіслання копії наказу про звільнення для ознайомлення позивача в установленому порядку. Як видно з матеріалів справи, копію оскаржуваного наказу позивач отримав на його запит згідно супровідного листа СБ України від 24 лютого 2021 року № 22/3/7-1042/67. Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо пропуску строку звернення до суду, послався на обізнаність позивача із існуванням наказу про його звільнення від 10 серпня 2018 року з огляду на подання позову 21 січня 2021 року та подання до суду довідки Управління Служби безпеки України в Тернопільській області №8вк від 21 січня 2019 року. Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що наявна в матеріалах справи копія довідки від 21 січня 2019 року № 8вк не містить адресата. Зазначено, що її видано для пред`явлення за місцем вимоги. При цьому відповідач не довів, що вказана довідка була видана позивачу безпосередньо і також відсутні відомості щодо дати отримання позивачем цього документу. Апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність у позивача інформації про його звільнення з військової служби, не визначив конкретно, коли саме позивач отримав цю довідку, коли дізнався про порушення його прав, тобто не встановив початок перебігу строку, встановленого ст. 122 КАС України строку. Отже, повернувши позовну заяву до відкриття провадження і без встановлення всіх обставин справи, суд першої інстанції допустив неповноту дослідження і прийняв рішення, яке не можна визнати обґрунтованим. Також апеляційний суд зазначає, що факт подання ОСОБА_1 21 січня 2021 року позову про оскарження позивачем наказу про його звільнення з військової служби з 3 грудня 2018 року не свідчить про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду без поважних причин, адже одразу ж після повернення йому вказаної позовної заяви згідно ухвали Тернопільського окружного адміністративного суду від 1 березня 2021 року, він, не зволікаючи, 12 березня 2021 року звернувся до суду повторно з новим позовом та заявою про поновлення строку. Також позивач обґрунтовує неможливість звернення до суду з позовом в межах місячного строку з дня звільнення не ознайомленням його з відповідним наказом та посилається на правову позицію Верховного Суду, згідно якої місячний строк у відносинах публічної служби також обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Даючи оцінку таким доводам, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Правова позиція щодо початку обрахунку місячного строку звернення до суду у спорах про звільнення з публічної служби висвітлена в постановах Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 826/671/16, від 30 грудня 2020 року у справі № 140/559/20, від 14 червня 2019 року та 16 лютого 2021 року у справі № 826/10995/15. Частиною першою статті 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Тобто, КАС України та КЗпП України встановлено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Відповідно до частини третьої статті 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи або уповноваженого ним органу, він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення згідно зі статтею 233 Кодексу законів про працю України визначальними є такі юридично значимі обставини, або вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Мотивуючи не врахування цієї правової позиції Верховного Суду щодо тлумачення початку строку звернення до суду у відносинах публічної служби, суд першої інстанції послався на іншу правову позицію Верховного Суду, висловлену в ухвалах у справі № 9901/165/20 , які були постановлені 2 вересня 2020 року та 24 лютого 2021 року . Разом з тим, суд першої інстанції не взяв до уваги, що зміна правової позиції може бути визнана поважною причиною пропуску строку звернення до суду з огляду на те, що особа, будучи ознайомленою з правовим підходом суду касаційної інстанції, вправі була розраховувати на певний спосіб застосування норми права і в даному випадку у позивача були достатні підстави вважати початком обліку строку звернення до суду про скасування наказу про його звільнення дату ознайомлення його з наказом (оскільки трудову книжку він не отримував). У рішенні від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 Верховний Суд зауважив, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду, які виникли та набули спірних до зміни такої практики. Отже, при вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду першої інстанції необхідно було дати оцінку зазначеним обставинам в сукупності. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція ) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має застосовуватися на практиці і бути ефективним . Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справі Bellet v. France ). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain ). Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Суд першої інстанції, вирішуючи на стадії відкриття провадження питання про поновлення строку на оскарження наказу про звільнення зі служби, не встановив початок обліку строку звернення до суду, не дав оцінки всім обставинам справи в їх сукупності, зокрема щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду і наявності підстав для його поновлення. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів дійшла висновку щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції про повернення позовної заяви, а тому оскаржувану ухвалу необхідно скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. 243, 308, 310, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325 КАС України, су П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 29.06.2021.