Постанова 4856 № 120/7321/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/7321/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шаповалова Т.М. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 29 червня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Матохнюка Д.Б. Шидловського В.Б. , за участю: секретаря судового засідання: Яремчук Л.С, представника позивача: Семенчук О.А. представника відповідача: Лозінської І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом фермерського господарства "Поділля Н" до Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В : Позивач - фермерське господарство «Поділля Н» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - Відповідач), у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 11.11.2020 року № 0009850705. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.02.2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення №0009850705 від 11.11.2020 року, прийняте Головним управлінням ДПС у Вінницькій області. Не погодившись із судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. 05.05.2021 року позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. В судовому засіданні представник позивача заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив суд залишити в силі рішення суду першої інстанції. Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд її задовольнити. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з 12.10.2020 року по 16.10.2020 року посадовими особами Головного управління ДПС у Вінницькій області, на підставі наказу №3676К від 07.10.2020 року та направлень №2298 від 08.10.2020 р. №2299 від 08.10.2020 р., які вручено голові фермерського господарства «Поділля Н» ОСОБА_1 під підпис 12.10.2020 року, проведено фактичну перевірку фермерського господарства «Поділля Н», а саме паливного складу за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якої складено акт (довідка) фактичної перевірки від 16.10.2020 року. Відповідно до змісту акту (довідки) фактичної перевірки від 16.10.2020 року контролюючим органом встановлено, що суб`єктом господарювання ФГ «Поділля-Н» здійснювалося зберігання пального без наявності (придбання) ліцензії на право зберігання пального з 01.04.2020 по 25.06.2020 року. Голові ФГ ОСОБА_1 було вручено запит для надання документів для підтвердження фінансово-господарських операцій, а саме використання дизельного пального у власній господарській діяльності. Станом на момент завершення перевірки 16.10.2020 року документи не надано, про що складено відповідні акти. Згідно бази єдиного реєстру акцизних накладних ФГ «Поділля Н» відповідно до акцизних накладних від 21.04.2020, 07.05.2020, 28.05.2020 (3 шт), отримало дизельне пальне від ТОВ «Мозир Україна» у загальній кількості 29445,00 л на суму 335755,55 (без ПДВ) грн., що зберігалося на території ФГ «Поділля Н». За висновками акту перевірки контролюючим органом встановлено порушення ФГ «Поділля Н» ч.1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального». На підставі висновків акту фактичної перевірки від 16.10.2020 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.11.2020 року №0009850705, яким застосовано штраф в розмірі 500000 грн. Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для застосування до позивача штрафу відповідно до статті 17 Закону №481/95-ВР. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податковий кодекс України (далі ПК України) є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначені Законом України від 19.12.1995 року № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі - Закон № 481/95-ВР). Так, статтею 1 Закону № 481/95-ВР визначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - це документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку. Згідно зі статтею 15 Закону № 481/95-ВР, оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років. Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. Згідно з частиною 1 статті 16 Закону № 481/95-ВР, контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України. Статтею 17 Закону № 481/95-ВР встановлено відповідальність за порушення норм цього Закону. Зокрема, частиною 1 вказаної статті визначено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Так, у відповідності до п. 7 частини 2 статті 17 Закону № 481/95-ВР, до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000,00 грн. Згідно з частиною 3 статті 17 Закону № 481/95-ВР, рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України. Отже, з аналізу вищевикладених норм слідує висновок, що відсутність ліцензії при здійсненні діяльності, яка підлягає ліцензуванню, є протиправним діянням, внаслідок якого настає відповідальність, визначена Законом №481/95-ВР. Встановлено, що 26.06.2020 року суб`єктом господарювання ФГ «Поділля Н» отримано ліцензію на право зберігання пального. Разом з тим, до отримання такої ліцензії з 01.04.2020 до 25.06.2020 року позивачем згідно бази єдиного реєстру акцизних накладних відповідно до акцизних накладних від 21.04.2020, 07.05.2020, 28.05.2020 (3 шт) придбано дизельне пальне від ТОВ «Мозир Україна» у загальній кількості 29445,00 л на суму 335755,55 (без ПДВ) грн., що зберігалося на території ФГ «Поділля Н». Також судом встановлено, що відповідно до платіжного доручення №65 від 04.03.2020 року позивачем сплачено 780 грн з призначенням платежу «плата за ліцензію та право зберігання пального». Позивачем також надано до суду заяву щодо отримання ліцензії на право зберігання пального датовану від 24.03.2020 року, Вих №6. Також позивачем надано заяву щодо отримання ліцензії на право зберігання пального датовану від 15.06.2020 року, на якій міститься відмітка ГУ ДПС у Вінницькій області від 17.06.2020 року про отримання. Колегія суддів приймає до уваги пояснення позивача про те, що 04.03.2020 року перераховано на відповідний розрахунковий рахунок річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень, а 24.03.2020 року, позивачем було подано шляхом опускання у відповідну скриньку заяву про видачу ліцензії на зберігання пального для власних потреб з додатками у зв`язку із припиненням прийому громадян через запровадженні карантинні заходи. Однак, заяву не було розглянуто, відповіді не було надано. У зв`язку з оголошеним карантином і відсутністю прийому громадян, позивачем лише в кінці травня було з`ясовано про те, що його заява від 24.03.2020 року не розглянута, у зв`язку з чим позивач був змушений повторно, 15.06.2020 року звернутись задля отримання відповідної ліцензії. З вищенаведеного вбачається, що саме на підставі заяви від 15.06.2020 року, відповідачем 26.06.2020 року видано позивачу ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного поживання чи промислової переробки). Пунктом 109.1 статті 109 ПК України визначено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі ортами. Податкове правопорушення це діяння яке посягає на важливі для держави суспільні відносини, порушення яких є шкідливим як для держави так і суспільства. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, було установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин. В подальшому дію карантину було продовжено до 24.04.2020 року, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року №239, до 11 травня 2020 р., згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 р. №291, до 22.05.2020 року, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 року №343, до 22.06.2020 року, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року №392, до 31.07.2020 року, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 року №500, до 31.08.2020 року, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 22 .07.2020 року №641, до 31.10.2020 року, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 року №760, до 31.12.2020 року, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 року №956. З матеріалів справи встановлено, що 04.03.2020 року позивачем було перераховано на відповідний розрахунковий рахунок річну плату за ліцензію на право зберігання пального у розмірі 780 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №65 від 04.03.2020 року з призначенням платежу «плата за ліцензію та право зберігання пального». Позивачем також надано заяву щодо отримання ліцензії на право зберігання пального датовану від 24.03.2020 року, Вих №6 та заяву щодо отримання ліцензії на право зберігання пального датовану від 15.06.2020 року, на якій міститься відмітка ГУ ДПС у Вінницькій області від 17.06.2020 року про отримання. 04.03.2020 року перераховано на відповідний розрахунковий рахунок річну плату за ліцензію на право зберігання пального у розмірі 780 гривень, а 24.03.2020 року, позивачем було подано шляхом опускання у відповідну скриньку заяву про видачу ліцензії на зберігання пального для власних потреб з додатками. Заяву було подано таким способом у зв`язку із запровадженням карантину та припиненням прийому громадян та представників юридичних осіб, усіма організаціями, в тому числі відповідачем. Документи приймались поштою або шляхом опускання у відповідну скриньку, розміщену в приміщенні відповідача. Зазначені обставини щодо можливості подання документів таким способом представником відповідача не спростовано. Разом з тим, позивачем лише в кінці травня було з`ясовано про те, що його заява від 24 березня не розглянута, у зв`язку з чим позивач був змушений повторно, 15.06.2020 року звернутись задля отримання відповідної ліцензії. На підставі заяви від 15.06.2020 року, відповідачем 26.06.2020 року було видано позивачу ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного поживання чи промислової переробки). В даному випадку, колегія суддів вважає вірним твердження суду першої інстанції про те, що вина позивача у несвоєчасному отриманні ліцензії відсутня, оскільки останнім було вжито заходів задля своєчасного отримання ліцензії та для забезпечення своєї господарської діяльності. При цьому запровадження карантину та обмеження діяльності організацій з прийому громадян тощо, є обставинами, які не залежать від волі і поведінки позивача, а, відтак, притягнення позивача до відповідальності є протиправним. Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані суб`єктом владних повноважень порушення не можуть бути достатньою підставою для застосування до позивача штрафних санкцій, оскільки дії останнього не містять в собі ознак протиправності та не завдають шкоду інтересам держави чи суспільства, відтак у контролюючого органу відсутні правові підстави для застосування до позивача штрафу відповідно до статті 17 Закону №481/95-ВР. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 29 червня 2021 року. Головуючий Боровицький О. А. Судді Матохнюк Д.Б. Шидловський В.Б.