Постанова Дніпровський апеляційний суд № 175/1646/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5551/21 Справа № 175/1646/20 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,- В С Т А Н О В И Л А: В липні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив постановити рішення, яким звільнити його від аліментів, присуджених з нього за рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2012 року на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/2 частини з усіх видів заробітку,але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 14 травня 2020 року і до повноліття дитини. Позов мотивований тим, що позивач є батьком їх спільної з відповідачкою ОСОБА_3 дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис 248, видане Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, 23 лютого 2010 року, який проживає з ним (а.с.10) Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2012 року по цивільній справі № 2-410/1663/12 з позивача ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на користь відповідачки ОСОБА_3 на утримання їх спільного малолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 06 квітня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття, що підтверджується відповідним рішенням суду (а.с.30), оскільки на момент винесення рішення суду дитина проживала разом з відповідачкою та знаходилася на її утриманні. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем позов про припинення стягнення аліментів та про стягнення аліментів на утримання дитини подано передчасно, оскільки не надано доказів проживання дитини разом з ним,а також доказів перебування дитини на повному утриманні позивача, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2021 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Так, судом встановлено, що 28 листопада 2019 року позивачем ОСОБА_1 подано позовну заяву до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про встановлення місця проживання дитини разом з батьком та 03 грудня 2019 року по даній цивільній справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 13 січня 2020 року (а.с.29). В межах вищевказаної цивільної справи Управління служба у справах дітей Шевченківського району м. Дніпра надала висновок від 16 березня 2020 року, в якому зазначено, що орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 (а.с.25-27). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд обґрунтовано виходив з того, що на думку позивача ОСОБА_1 підставами припинення стягнення з нього аліментів на користь відповідачки є та обставина, що на даний час дитина проживає з ним і повністю перебуває на його утриманні. Разом з тим, будь-яких доказів того, що місце проживання дитини сторін ОСОБА_4 визначено з позивачем суду не надано, так як на сьогоднішній день рішення по справі 932/17690/19 провадження 2/932/4460/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: управління служба дітей Шевченківського району м. Дніпра про визначення місця проживання дитини разом з батьком не прийнято та справа перебуває на розгляді у Дніпропетровському районному суді. Таким чином, позивачем позов про припинення стягнення аліментів та про стягнення аліментів на утримання дитини подано передчасно , оскільки не надано доказів проживання дитини разом з ним,а також доказів перебування дитини на повному утриманні позивача, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, діючої на Україні з 27 вересня 1991 року "держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей". Згідно ст.ст. 180-182 СК України, батьки зобов`язані матеріально утримувати своїх неповнолітніх дітей, при цьому при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, інших обставин, що мають істотне значення, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Як вбачається з ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Доводи апеляційної скарги про те, що матеріалами справи доведено, що дитина перебуває на утриманні батька, вихованням дитини займається виключно батько, тоді як суд першої інстанції не звернув на це увагу, у зв`язку з чим прийшов помилкового висновку про відмову в позові, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки перебування дитини на повному утриманні позивача, а також доказів проживання дитини разом із позивачем, матеріали справи не містять. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказів того, що дитина проживає разом з позивачем та знаходиться на його повному утриманні, позивачем ані до сду першої, так і до суду апеляційної інстанції надано не було. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко