Постанова Закарпатський апеляційний суд № 936/586/20

Справа № 936/586/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 16 червня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Готри Т.Ю., Собослоя Г.Г. за участі секретаря судового засідання: Терпай С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Фатула Ігор Борисович, на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 23 грудня 2020 року, ухвалене головуючим суддею Павлюк С.С., за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, встановив: У липні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням. В обґрунтування позову зазначала, що вона є власницею домоволодіння (садиби) за адресою: АДРЕСА_1 . Власником сусіднього домоволодіння є відповідач ОСОБА_1 , яка проживає в ньому разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 . В 2018 році відповідачі почали на належній їм земельній ділянці, впритул до ділянки позивача, будівництво септика (вигрібної ями) яке проведено з порушенням діючих санітарних та будівельних норм, а також істотно впливає на комфортність і взагалі можливість проживання позивача та її сім`ї в будинку через неприємні запахи, які виділяються з розміщеного поблизу септика. У зв`язку з цим позивач неодноразово скаржилась на дії відповідачів до органів місцевого самоврядування і державної влади. На зазначені звернення згаданими органами для їх перевірки створювались комісії, якими підтверджувався факт розміщення відповідачами септика на межі земельних ділянок, тобто на меншій відстані від житлових будинків (літньої кухні) ніж 5 метрів та менше ніж на 3 метри від межі ділянки. Створюваними комісіями констатувались порушення відповідачами при спорудженні септика, діючих будівельних і санітарних норм. Зазначені звернення жодних результатів не принесли - септик і надалі розміщений на тому ж місці. Крім цього, в 2019 році відповідачі розмістили на власній ділянці за адресою їх місця проживання пасіку. ОСОБА_2 й раніше самовільно облаштовував пасіку в належному домоволодінні. Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 11.01.2006 по справі відповідачів було зобов`язано встановити вздовж всієї межі їх присадибної ділянки суцільну огорожу заввишки не менше 2,5м. На виконання рішення суду відповідачі пасіку з домоволодіння в 2006-2007 роках прибрали й вона була відсутня там до 2019 року. Пасіка відповідачів не є зареєстрованою, документів, які б підтверджували відповідність її розміщення вимогам чинного законодавства та погодження розміщення немає, ветеринарно-санітарний паспорт відсутній. Територія, на якій розміщена пасіка, не огороджена огорожею не нижче 2,5 м для підвищення рівня льоту бджіл. Внаслідок цього створюються перешкоди в користуванні домоволодінням позивача та членів її сім`ї, існують реальні загрози для їх здоров`я через високу імовірність укусів бджіл. Неодноразові звернення позивача до органів місцевого самоврядування та державної влади з метою припинення протиправних дій відповідачів не призвели до захисту порушених прав, у зв`язку з цим позивач змушена звернутись з позовом до суду. З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просила суд усунути перешкоди в здійсненні нею права власності на домоволодіння, що за адресою АДРЕСА_2 та порушення правил добросусідства зобов`язати відповідачів: вивезти пасіку з домоволодіння АДРЕСА_2 ; ліквідувати септик - вигрібну яму для збору каналізаційних та побутових відходів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 23 грудня 2020 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вивезти пасіку з домоволодіння АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ліквідувати септик - вигрібну яму для збору каналізаційних та побутових відходів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 840,80 грн та 5 559,75 грн витрат на правову допомогу. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 840,80 грн та 5 559,75 грн витрат на правову допомогу. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Фатула І.Б. подали апеляційну скаргу в які просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвали нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказують, що ОСОБА_2 , користуючись своїм правом на ведення особистого селянського господарства, займається бджільництвом з 1990 року, та розпочинав свою господарську діяльність з 5 бджолосімей, які утримував на спільному з дружиною ОСОБА_1 приватному дворогосподарстві, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 . З того часу кількість бджолосімей постійно змінювалась, про що зазначено у ветеринарно - санітарних паспортах пасіки. На даний час ОСОБА_15 займається бджільництвом для власних потреб і володіє близько 40 бджолосім`ями, які зберігаються за адресою проживання відповідачів лише у період їх зимування, коли бджоли не літають, для запобігання їх викраденню. Навесні відповідач вивозить більшу кількість вуликів до лісопосадок в с. Лази Воловецького району, залишаючи за місцем свого проживання близько 8-15 вуликів. Підтвердженням того, що більша кількість вуликів вивозиться в ході розгляду справи були свідчення свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 та дані поданого в якості доказу позивачем акту від 28.05.2019 складеного комісією у складі Верхньоворітського сільського голови ОСОБА_23, спеціаліста землевпорядника ОСОБА_18 з яких вбачається, що на земельній ділянці відповідачів розміщена пасіка в кількості 15-ти бджолиних вуликів, а не 90 як зазначено в рішенні суду. Відповідно до Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, затвердженої наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини № 9 від 30.01.2001 року при визначенні розміру площі під пасіку розраховують, що на одну гадану бджолину сім`ю потрібно 30-35 кв. м. залежно від способу розміщення бджіл. Враховуючи вище вказані в Інструкції норми та площу земельної ділянки 0,1030 га, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , відведеної громадянці ОСОБА_1 рішенням 15 сесії 21 скликання Верхньоворітської сільської Ради народних депутатів від 31.03.1994 року, для ведення особистого підсобного (селянського) господарства (згідно державного акту серії І-ЗК № 031234), відповідачі можуть розмістити на даній ділянці до 34 вуликів, залежно від способу їх розміщення. Навесні 2020 року, після зимування бджіл, відповідач ОСОБА_2 залишив за місцем свого проживання 8 вуликів, бджолосім`ями, які були розташовані в господарській частині подвір`я свого будинку, на відстані близько 2 метрів від власного будинку та підсобних господарських приміщень, і 4 м. від межі із земельною ділянкою позивачки ОСОБА_3 , а інші вулики вивіз в с. Лази Воловецького р-ну до лісосмуги. На межі із земельними ділянками відповідачі та позивачки, зі сторони межі із земельною ділянкою ОСОБА_6 , та зі сторони суміжного будинку АДРЕСА_3 , відповідачами встановлено паркан, висотою 2,5 м, який відмежовує пасіку відповідача від земельної ділянки позивачки ОСОБА_3 , змінює кут та напрямок злету бджіл, і який встановлений на виконання рішення Воловецького районного суду від 11.01.2006. По периметру господарської частини земельної ділянки відповідачів, де розміщені вулики з бджолами, наявні насадження плодових дерев та кущів. Дані факти були підтверджені показами свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , актом обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 , від 09.10.2020. Однак усі вище вказані факти були залишені судом без уваги, при цьому суд надав перевагу доводам тільки стороні позивача. В оскаржуваному рішенні вказано, що на виконання рішення Воловецького районного суду в 2006-2007 році відповідачі прибрали з домоволодіння пасіку й вона була відсутні до 2019 року, що є неправдивим, оскільки у відзиві на позов та показами свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 в ході розгляду даної справи було вказано про те, що даної вимоги в рішенні Воловецького районного суду від 11.01.2006 не було, відповідачі пасіку не вивозили, за місцем свого проживання тримали невелику кількість бджолиних сімей, що налічувало від 8 до 15 вуликів. А у вказаному судовому рішенні йдеться тільки про обов`язок встановити відповідачами паркан висотою 2,5 метрів по периметру меж земельної ділянки де знаходяться бджолині вулики. При цьому позивач, вимагаючи усунення перешкод від відповідачів з приводу бджіл, самі перешкоджали встановленню вищевказаного паркану. Зазначає, що позивачем та третіми особами не доведено в ході розгляду даної справи, що ветеринарно-санітарний стан бджіл може впливати на здоров`я позивачки (здоров`я членів її сім`ї) і не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між алергічними реакціями на укуси бджіл, та розміщенням і утриманням пасіки відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .. З приводу порушення норм матеріального права щодо вимоги ліквідувати вигрібну яму для збору каналізаційних та побутових відходів, то зазначає, що відповідно до п. 1.1 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України 17.03.2011 року № 145 вигрібна яма (вигріб) - інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів. 17.09.2020 комісією у складі Верхньоворітського сільського голови ОСОБА_23, спеціаліста - землевпорядника ОСОБА_18, начальника відділу житлово - комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Воловецької РДА ОСОБА_24, було проведено обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 , щодо виконання рекомендацій комісії згідно акту розгляду від 05.11.2018 року, з приводу влаштування септика з порушенням норм ДБН. Обстеженням комісії встановлено, що громадянкою ОСОБА_1 влаштовано інший септик з протилежної сторони власної господарської споруди по середині дворогосподарства, в АДРЕСА_2 , з дотриманням чинних норм, а каналізаційну трубу, що виходила в старий септик, зачеканено. Вигрібну яму відповідачами ліквідовано навесні 2020 року і від старого септику залишилась тільки яма в якій відсутні будь які відходи, про що також засвідчили в своїх показах свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 . З вказаного слідує, що вигрібна яма розташована на земельній ділянці відповідачів, біля межі із земельною ділянкою позивачки, є ліквідованою. Крім того не погоджуються з визначеним судом розміром стягнутих судових витрат, зокрема на відшкодування правничої допомоги. Вважають, що суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, приєднав договір - доручення про надання правничої допомоги від 17.03.2020 року, додаткову угоду від 17,03.2020 року та акти прийняття - здавання наданих послуг від 17.03.2020 року, 24.07.2020 року, 22.09.2020 року, 17.11.2020 року, 02.12.2020 року та 07.12.2020 року, при цьому не повідомив відповідачів про такі докази. Вказане позбавило відповідачів прав подавати клопотання та заяви з приводу поданих стороною доказів, надавати свої заперечення проти заяв, клопотань, доводів та міркувань, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами, які мають істотне значення для вирішення справи. ОСОБА_19 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов до вірного висновку про задоволення позову. Основними підставами позову було те, що зайняття відповідачами бджільництвом створює загрозу для життя й здоров`я позивачки та її сім`ї. Так внаслідок тримання відповідачами пасіки на території домоволодіння в межах населеного пункту створено загрозу для життя й здоров`я членів сім`ї позивачки. Внаслідок чисельної кількості бджіл, які утримують відповідачі на території своєї садиби та в безпосередній близькості до житла позивачки сім`я останньої в період з весни до пізньої осені (в період льоту бджіл) перебуває в постійному страхові. В ході судового розгляду з показань свідків було встановлено часті випадки укуси бджіл мешканців сусідніх з відповідачами будинків, неможливість перебувати на території прибудинкових ділянок в період льоту бджіл, випадки вироювання бджіл на сусідні дворогосподарства, а також випадки потрапляння чисельної кількості бджіл до житлового будинку позивачки. Позивачка у зазначені періоди року (більше двох третин від загальної тривалості) перебуває в постійному страхові перед бджолами, що унеможливлює нормально користуватись домоволодінням. В багатьох сусідів відповідачів проявились алергічні реакції на укуси бджіл, внаслідок їх повторюваності. Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 11.06.2006 було встановлено факт порушення прав та законних інтересів позивачки внаслідок тримання відповідачами пасіки та, з метою захисту й поновлення порушених прав і законних інтересів, останніх було зобов`язано огородити пасіку парканом висотою не менше 2,5 метрів. З метою виконання рішення суду, через неможливість/небажання встановлювати паркан, відповідачами було вивезено пасіку за межі дворогосподарства. Підтвердженням вказаних обставин є довідка № 167 від 03.11.2020 та показання свідків, допитаних в судовому засіданні. В суді першої інстанції та в апеляційній скарзі відповідачі стверджують, що ними встановлено по межі дворогосподарств паркан висотою 2,5 метри, внаслідок чого підвищено рівень льоту бджіл. Відповідно до показань свідків висота зазначеного паркану становить 1,70-2,0 м., а не 2,5 м. В силу 104 ЗК України позивач має право вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може привести до шкідливого впливу на здоров`я людей, на повітря, та інше. Відтак суд першої інстанції забезпечив повне з`ясування всіх обставин справи та правильно застосував норми матеріального права. Встановивши порушення прав й законних інтересів позивачки та третіх осіб, суд першої інстанції захистив зазначені права з дотриманням критеріїв розумності, справедливості, адекватності й законності. А тому вважає, що рішення суду першої інстанції про усунення перешкод в користуванні позивачкою домоволодінням (житлом) в частині зобов`язання відповідачів вивезти пасіку з території домоволодіння ухвалено на підставі правильно з`ясованих фактичних обставин справи з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням процесуальних норм. Стосовно влаштування септика, то вказує, що споруда такого перебуває в тому ж місці де він і був облаштований до звернення позивачки до суду. Зазначений факт правильно встановлений судом із належних та допустимих доказів, зокрема й внаслідок визнання цього відповідачами (представником). Той факт, що зливний отвір до нього було зачеканено під час судового спору, не спростовує, а навпаки підтверджує його наявність в зазначеному місці й на даний час. Щодо вирішення питання стягнення витрат на правову допомогу зауважуємо про таке. При поданні першої заяви по суті позивачкою було надано розрахунок орієнтованих судових витрат. У відповідності до вимог частини восьмої статті 141 ЦПК до закінчення розгляду справи - у судових дебатах, представником позивачки було надано суду документальне підтвердження понесення зазначених витрат. Відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 16 квітня 2020 року в справі №727/4597/19 та від 20 липня 2020 року в справі № 750/8758/18, надані докази підтверджують факт понесення витрат на правничу допомогу, а відтак суд правильно здійснив розподіл судових витрат в справі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником домоволодіння та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Власником суміжного домогосподарства по АДРЕСА_2 є відповідач ОСОБА_1 . Відповідачем ОСОБА_2 на території домогосподарства ОСОБА_1 розміщена пасіка. ОСОБА_2 має в розпорядженні ветеринарно-санітарний паспорт пасіки за №95 від 04.04.1990 року та ветеринарно-санітарний паспорт пасіки за №1 від 03.05.2012 року. В останньому паспорті зазначено, що пасіка належить ОСОБА_2 та розміщена на присадибній ділянці по АДРЕСА_2 , в кількості 90 бджолосімей. Востаннє обстеження пасіки було здійснено 05.04.2013 року, а.с.65-67, 68-69. Також в судовому засіданні встановлено, що на земельній ділянці відповідача ОСОБА_1 , на момент розгляду справи знаходяться вулики в кількості близько 40-50 штук. Дані вулики, не огороджені житловими забудовами, які вищі за 2,5 метра, а встановлений паркан встановлений на межі земельних ділянок домоволодінь сторін, що ніким не спростовано під час розгляду справи. Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача посилався на те, що утримання відповідачами пасіки з порушенням санітарних норм та правил становить загрозу для життя та здоров`я позивача. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла. Згідно зі статтею 293 Цивільного кодексу України фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання тощо. Відповідно до п. «г», п. «е» ч. 1 ст. 91 та п. «г», п. «е» ч. 1 ст. 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Статтею 103 Земельного кодексу України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частина друга статті 103 Земельного кодексу України). Стаття 104 Земельного кодексу України передбачає, що власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу. Якщо дії сусіда є неправомірними та не відповідають умові заподіяння як найменших незручностей, такі дії підлягають припиненню. Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Статтею 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено обов`язки громадян, які пов`язані з бережливим ставленням до природи, її охорони та раціонального використання її багатств відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; одним з обов`язків є не порушення екологічних прав та законних інтересів інших громадян. Правила розведення, використання бджіл регулюються Законом України «Про бджільництво»; Інструкцією щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, затвердженої наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини №9 від 30 січня 2001 року; Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173; Порядком реєстрації пасік, затвердженого наказом міністерства аграрної політики України і Української академії аграрних наук №184/82 від 20 вересня 2000 року. Статтями 11, 12 ЗУ «Про бджільництво» встановлено, що право на утримання бджіл і зайняття бджільництвом мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають необхідні навики або спеціальну підготовку, а також юридичні особи. Фізична або юридична особа з метою зайняття бджільництвом формує пасіку з бджолиних сімей, яка може мати підсобне приміщення, інвентар і обладнання та розміщується на відповідній земельній ділянці. Кількість бджолиних сімей, що може утримуватися юридичними та фізичними особами, не обмежується. Згідно вимог статей 13, 14 ЗУ «Про бджільництво» з метою обліку пасік та здійснення лікувально-профілактичних заходів на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний паспорт. Форма паспорта і порядок його видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Пасіка підлягає реєстрації за місцем проживання фізичної особи, яка займається бджільництвом, у місцевих державних адміністраціях або сільських, селищних, міських радах у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки надаються пасічникам для зайняття бджільництвом у порядку, встановленому Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі". Відповідно до частини 1 статті 15 ЗУ «Про бджільництво» фізичні особи розміщують пасіки на земельних ділянках, які належать їм на правах власності або користування, відповідно до ветеринарно-санітарних правил. Згідно абзацу другого статті 33 ЗУ «Про бджільництво», якщо бджолині сім`ї заважають життєдіяльності людини, їх, по можливості, переселяють. В свою чергу, вимоги щодо розміщення та облаштування пасік встановленні Інструкцією щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, затвердженою наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини від 30 січня 2001 року №

9. За правилами пункту 1.3. Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб бджіл /Затвердженої наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини 30.01.2001 № 9 та Зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 лютого 2001 р. за № 131/5322/ територія стаціонарної пасіки огороджується, обсаджується плодовими деревами і кущами. Відведення земельних ділянок для розміщення такої пасіки необхідно погоджувати з органами державного управління з питань ветеринарної медицини і місцевими органами влади. При визначенні розміру площі під пасіку розраховують, що на одну гадану бджолину сім`ю потрібно 30-35 кв. м, залежно від способу розміщення бджіл. При розміщенні пасіки на присадибній ділянці (подвір`ї) огорожа повинна бути заввишки не менше 2,5 м для підвищення рівня льоту бджіл. В апеляційній скарзі відповідачі посилаються на те, що після зимування бджіл, весною 2020 року ОСОБА_2 вивіз вулики з бджолами у с. Лази, Воловецького району до лісосмуги, а вдома по місцю свого проживання залишив тільки 8 вуликів (бджолосімей), які розташовані в господарській частині подвір`я свого будинку, на відстані близько 2 метрів від власного житлового будинку та підсобних господарських приміщень, і на відстані 4 м. від межі із земельною ділянкою позивачки ОСОБА_3 . На межі суміжних ділянок з позивачкою і третіми особами встановлено паркан висотою 2,5 м., який змінює кут та напрямок злету бджіл. По периметру господарської частини земельної ділянки відповідачів, де розміщені вулики з бджолами, наявні насадження плодових дерев та кущів. Матеріали справи містять Акт комісії Верхньоворітської сільради від 28.05.2019 року і Лист-відповідь голови Воловецької райдержадміністрації від 13.08.2019 року зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_1 , мешканки АДРЕСА_2 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0770 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. На час розгляду звернення на присадибній ділянці ОСОБА_1 розмістилась пасіка з 15 вуликів. Даними територіальними органами рекомендовано ОСОБА_1 привести частину земельної ділянки у відповідність до пункту 1.3. Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб бджіл /Затвердженої наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини 30.01.2001 № 9 та Зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 лютого 2001 р. за № 131/5322/ щодо встановлення паркану висотою 2,5 м. Та рекомендовано ОСОБА_1 звернутись на чергову сесію Верхньоворітської сільради стосовно відведення земельної ділянки для розміщення пасіки, а.с. 15,

24. Зазначені докази доводять невиконання сім`єю ОСОБА_1 вимог рішення Воловецького районного суду від 11.06.2006 року, щодо встановлення вздовж межі їх земельної ділянки і земельної ділянки ОСОБА_3 суцільної огорожі заввишки не менше 2,5 метра. У зв`язку із зайняттям бджільництвом ОСОБА_2 отримав два паспорти на пасіку, а саме: ветеринарно-санітарний паспорт пасіки за №95 від 04.04.1990 року та ветеринарно-санітарний паспорт пасіки за №1 від 03.05.2012 року. В останньому паспорті зазначено, що пасіка належить ОСОБА_2 та розміщена на присадибній ділянці по АДРЕСА_2 , в кількості 90 бджолосімей. Востаннє ветеринарно-санітарний стан пасіки було обстежено 05.04.2013 року, а.с.65-67, 68-69. На виконання вимог пункту 1.3. Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб бджіл /Затвердженої наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини 30.01.2001 № 9 та Зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 лютого 2001 р. за № 131/5322/ одна бджоло сім`я розміщується з розрахунку площі ділянки в 30-35 кв.м., залежно від способу розміщення бджіл. Земельна ділянка, яка перебуває у власності ОСОБА_1 становить площу 0,0770 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Вільною для розміщення пасіки за мінусом площі, яка знаходиться під житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами є земельна ділянка площею біля 0,0600 га. З цього слідує, що на власній земельній ділянці вільній від будівель, відповідачі можуть розмістити біля 20 (600 кв.м. : 30 кв.м.) вуликів (бджолосімей). Відповідачі визнали, що утримують біля 40 бджолосімей, хоч позивачі з третіми особами зазначають про наявність до 50 бджолосімей. Водночас, останній запис у ветеринарно-санітарному паспорті пасіки за №1 від 03.05.2012 року свідчить про наявність 90 бджолосімей. Інших даних станом на момент звернення з позовом до суду матеріали справи не містять. Зважуючи на зазначене у сукупності, колегія суддів дійшла думки про те, що кількість пасіки, яку утримує сім`я ОСОБА_1 перевищує у два рази за ті норми, які зазначено в пункті 1.3. Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб бджіл. Допитані у судовому засіданні свідки в особі позивача ОСОБА_3 та третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , які пояснили суду, що встановлена відповідачами пасіка завдає їм значної шкоди, зокрема здоров`ю, оскільки проявились алергічні реакції на укуси бджіл. Встановлений паркан не відповідає вимогам, зокрема висота такого становить близько 1,7м.-2.0м. та огороджує земельну ділянку, а не саму пасіку. Крім того, влаштований септик на межі земельних ділянок позивача та відповідача ОСОБА_1 завдає значних незручностей. Свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_22 у судовому засіданні також пояснили, що пасіка відповідача ОСОБА_2 знаходиться на відстані 30 м. від житлового будинку, а тому діти протягом усього літнього періоду не можуть перебувати на дворі, оскільки неодноразово були покусані бджолами. Влаштований паркан відмежовує лише земельні ділянки, а не саму пасіку. З наявної в матеріалах справи медичної довідки №167 від 03.11.2020 року вбачається, що гр. ОСОБА_8 , котра проживає за адресою АДРЕСА_4 , знаходиться на «Д» спостереженні у алерголога із діагнозом «кропив`янка» на ужалення бджоли, а.с.

145. Покази свідка ОСОБА_16 зводяться до того, що на земельній ділянці ОСОБА_1 перебуває близько 30 вуликів, які обгороджені парканом висотою 2.5 м. зі сторони позивачки, однак більшість з яких весною вивозять за межі села. Крім того, з 2019 року септик, що межує із земельною ділянкою позивача, не функціонує, на даний час заглушений та залишилась яма. А свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснила, що літом 2020 року септик був заглушений, а пасіка, котра складається із 14-20 бджолосімей огороджена парканом заввишки 2 м., який знаходиться на межі земельних ділянок. Зі змісту показів свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 вбачаються розбіжності стосовно знаходження вуликів на земельній ділянці та стосовно висоти паркану з боку позивачки. Твердження відповідачів, що весною після зимівлі ОСОБА_2 вивозить вулики з бджолами у с. Лази, Воловецького району до лісосмуги, матеріалами справи не підтверджується, а тому колегія суддів не може прийняти такі до уваги як достовірні. За актом обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 від 09.10.2020 року, комісія Верхньоворітської сільради встановила наявність металевої огорожі заввишки 2,5 м. вздовж межі земельної ділянки з боку ОСОБА_3 , а.с.

117. Зазначений акт сторонами у справі не підписувався. Так у пункті 1.3. Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб бджіл йдеться про те, що при розміщенні пасіки на присадибній ділянці (подвір`ї) огорожа повинна бути заввишки не менше 2,5 м для підвищення рівня льоту бджіл. Аналіз змісту даного пункту звертає увагу саме на огорожу заввишки не менше 2,5 м, яка має встановлюватись на місці розміщення самої пасіки. Таким чином, встановлення ОСОБА_1 металевої огорожі заввишки 2,5 м. вздовж межі земельної ділянки з боку ОСОБА_3 не є тотожним вимозі пункту 1.3. Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб бджіл по встановленню огорожі заввишки не менше 2,5 м на місці розміщення пасіки. За цих обставин, колегія суддів зазначає, що відповідачі не встановили огорожу заввишки не менше 2,5 м на місці розміщення пасіки виходячи з параметрів наведених у пункті 1.5. Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб бджіл, а саме, на відстані вулика не більш 3 м один від одного і 6-10 м між рядами вуликів. Згідно вимог абзацу першого пункту 1.3. Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб бджіл, відведення земельних ділянок для розміщення такої пасіки необхідно погоджувати з органами державного управління з питань ветеринарної медицини і місцевими органами влади. Також Актом комісії Верхньоворітської сільради від 28.05.2019 року рекомендовано ОСОБА_1 звернутись на чергову сесію Верхньоворітської сільради стосовно відведення земельної ділянки для розміщення пасіки, а.с.

24. Однак матеріали справи не містять рішення органу місцевого самоврядування з надання дозволу ОСОБА_1 на відведення земельної ділянки для розміщення пасіки по АДРЕСА_2 . Той факт, що ОСОБА_2 зареєстрував пасіку в районному управлінні ветеринарної медицини з отриманням ветеринарно-санітарного паспорту пасіки не є свідченням того, що розміщення такої пасіки погоджене органом місцевого самоврядування. Перевірка ветеринарно-санітарного стану пасіки ОСОБА_2 здійснювалось в останній раз 05.04.2013 року. А наступні перевірки ветеринарно-санітарного стану пасіки не здійснювались посадовою особою компетентного органу протягом семи років на час звернення до суду, а матеріали справи не містять протилежних доказів. Таким чином, колегія суддів вважає, що у зв`язку з невиконанням відповідачами положень Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб бджіл, внаслідок утримання пасіки, позивач та треті особи позбавлені права на безпечні й здорові умови проживання та користування земельною ділянкою і будинком. За встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку про підставність вимоги позивачки стосовно переміщення пасіки із земельної ділянки ОСОБА_1 , яка розміщена по АДРЕСА_2 . Стосовно вимоги позивачки про зобов`язання відповідачів ліквідувати вигрібну яму призначену для збору каналізаційних та побутових відходів, колегія суддів зазначає таке. Як зазначено в статтях 4, 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» громадяни мають право на безпечні для здоров`я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище. Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності жилі, виробничі, побутові та інші приміщення відповідно до вимог санітарних норм. Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності земельні ділянки і території відповідно до вимог санітарних норм. Як вбачається з акту комісії Верхньоворітської сільради від 05.11.2018 року та листа Воловецької райдержадміністрації від 13.08.2019 року на звернення ОСОБА_4 щодо вжиття заходів по влаштуванню септика по АДРЕСА_2 , вигрібної ями (септик) влаштовано біля житлового будинку впритул до межі сусідньої земельної ділянки гр. ОСОБА_3 з порушенням санітарних норм. У відповідності до пункту 6.1.41 ДБН 6.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» за санітарними вимогами вигрібна яма повинна бути розташована: від житлових будинків та літньої кухні - на 5 метрів; меж ділянки - не менше ніж на 3 метри, а.с. 15,

21. Відповідно до п. 1.1. Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України 17.03.2011 року № 145, передбачено, що вигрібна яма (вигріб) - це інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів. Згідно п.2.22 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України 17.03.2011 №145, вигреби повинні бути віддалені від меж земельних ділянок навчальних та лікувально-профілактичних закладів, стін житлових та громадських будівель і споруд, майданчиків для ігор дітей та відпочинку населення на відстань не менше 20м. Місце розміщення вигребу на присадибній ділянці та відстань від нього до власного житлового будинку визначає власник цього будинку з додержанням правил добросусідства. Спірні питання щодо місць розміщення вигребів на території присадибної ділянки розглядаються у порядку вирішення земельних спорів згідно із законодавством. Згідно акту комісії Верхньоворітської сільради від 17.09.2020 року проведено обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 та встановлено, що ОСОБА_1 по місцю мешкання АДРЕСА_2 , влаштовано септик з протилежної сторони господарської споруди по середині дворогосподарства в АДРЕСА_2 з дотриманням чинних норм. Каналізаційну трубу, що входила в старий септик, зачеканено. Вигрібну яму (септик) ґрунтом не засипано, а.с.

98. Третя особа на стороні позивача ОСОБА_4 пояснив колегії суддів, що через не засипання ґрунтом вигрібної ями старого септику, уся вода яка стікається з будівлі ОСОБА_1 там збирається та тхне і всі запахи йдуть до хати. За наведених обставин колегія суддів вважає, що оскільки стара вигрібна яма, яка була споруджена відповідачами в порушення вищевказаних норм, хоч на даний час і не використовується за призначенням, але ж така не є до кінця ліквідованою, що вказує на підставність заявленої позовної вимоги. Таким чином, перевіривши дану апеляційну скаргу в межах її доводів, апеляційний суд вважає, що така не спростовує висновків суду першої інстанції, та відповідно до статті 375 ЦПК України, підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить з наступних мотивів. За приписами частин 1, 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. ОСОБА_3 за подачу позовної заяви сплачено судовий збір за дві вимоги у сумі по 840,80 грн., що становить загальну суму 1681,60 грн., а.с. 1,

39. Позаяк позов задоволено то судовий збір підлягає стягненню з кожного відповідача на користь позивачки. Як передбачено пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Як передбачено пунктом 4.2. Договору-доручення про надання правової допомоги від 17 березня 2020 року гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього Договору, а.с.

179. Додатковою угодою до договору-доручення про надання правової допомоги від 17.03.2020 року в п. 1 цієї Додаткової угоди сторони погодили, що гонорар адвоката складає 1 059,00 грн. за 1 год. фактичної роботи адвоката. Підставою для оплати гонорару є підписаний сторонами акт наданих послуг (виконаних робіт), а.с.

180. Актами прийняття-здавання наданих послуг згідно договору-доручення про надання правової допомоги від 17.03.20р.; 24.07.20р.; 22.09.20р.; 17.11.20р.; 02.12.20р. і 07.12.20р., стверджується факт здійснення оплати позивачем, та отримання оплати адвокатом: 2118,00 + 5295,00 + 529,50 + 529,50 + 1588,50 + 1059,00 = 11 119,50 гривень, а.с. 181-186. Таким чином, вартість витрат на професійну правничу допомогу складає загальну суму у розмірі 11 119,50 гривень. Тобто, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Так у судових дебатах 23.12.2020 року адвокат Повідайчик О.І. просив суд долучити докази понесених витрат на правничу допомогу, які становлять суму 11 119,50 гривень. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить із сукупної суми загального розміру гонорару зазначеного в пункті 4.2. Договору-доручення про надання правової допомоги від 17 березня 2020 року у взаємозв`язку з Додатковою угодою до договору-доручення про надання правової допомоги від 17.03.2020 року в п. 1 якої обумовлений сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою. Такий розмір гонорару адвоката не свідчить про нерозумність таких витрат, їх не співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача. При цьому загальна сума витрат на адвокатські послуги, що передбачена Додатковою угодою до договору-доручення про надання правової допомоги від 17.03.2020 року, складає 11 119,50 гривень, що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Враховуючи, що вимоги позивача задоволено у цілому, тож до стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягає сума у розмірі по 5 559,75 гривень з кожного витрат на професійну правничу допомогу. Виходячи з встановленого та керуючись нормами статей 367, 374, 375, 381, 382 і 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Фатула Ігор Борисович, залишити без задоволення. Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 23 грудня 2020 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови буде складено 25 червня 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: