Постанова Київський апеляційний суд № 757/26436/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________________ Справа №757/26436/20-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/7504/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року (суддя Вовк С.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, встановив: 24 червня 2020р. позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 30% від усіх видів доходу відповідача та судових витрат. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 7 червня 2014 року, який був розірваний рішенням Дарницького районного суду міста Києва 4 лютого 2020 року, мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з часу припинення шлюбних відносин проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Позивач стверджувала, що не досягла домовленості з відповідачем щодо витрат на утримання сина, відповідач матеріальну грошову допомогу на утримання сина надає не в повному обсязі та нерегулярно, коштів, які періодично надає відповідач на утримання сина, не вистачає на його харчування, розвиток та виховання. Позивач зазначала, що за період шлюбу нею з відповідачем придбана однокімнатна квартира за кошти, які частково їм надав на умовах позики її батько, та кошти, які були подаровані їм на весіллі. Ремонтні роботи у вказаній квартирі були здійснені за кошти, які надав її батько та за їх спільні кошти. Однак після розірвання шлюбу, відповідач відмовився переоформити в рахунок сплати аліментів на неповнолітнього сина належну йому частку у спільному майні подружжя, не визнає і не бажає повертати кошти, які були отримані на умовах позики у її батька. Позивач стверджувала, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на сина у розмірі 30% від свого доходу, оскільки є працездатним, не має інших осіб на утриманні, не хворіє, має роботу та заробітну плату значного розміру. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 24 червня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у розмірі 6 000грн, в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 000грн. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині стягнення аліментів змінити та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 24 червня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття та судові витрати. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені нею у суді першої інстанції витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000грн та стягнути з відповідача судові витрати за розгляд справи у апеляційному суді у сумі 3000грн. Позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, так як визначаючи розмір аліментів, суд повинен був виходити з найкращих інтересів дитини, однак суд не врахував матеріальний стан відповідача та його можливість сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, а не мінімальний розмір, що визначений судом. Позивач зазначає, що суд не оцінив пояснень та наданих розрахунків про те, що син постійно розвивається, відвідує різні заходи, спортивну секцію по футболу, проводить активний відпочинок разом із матір`ю, потребує спеціального обладнання, зміну одягу відповідно до розміру, тому загальна сума витрат на дитину складає близько 7000грн на місяць. Крім того, вона самостійно оплачує комунальні послуги за квартиру, в якій проживає спільно із сином, що в середньому складає 2 000грн щомісяця. Також позивач стверджує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, що підтверджують її витрати на отриману професійну правничу (правову) допомогу адвоката та протиправно зменшено розмір цих витрат. У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, рішення суду в частині стягнення аліментів змінити, ухваливши в цій частині нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але на більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 24 червня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Відповідач посилається на безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги, та зазначає, що він добросовісно виконує свій батьківський обов`язок, в тому числі щодо матеріального утримання дитини, а саме: здійснює придбання всіх необхідних речей, одягу, продуктів харчування, медичних препаратів та оплачує дозвілля та заходи, пов`язані з розвитком сина. Відповідач звертає увагу суду на те, що він вже більше 15 років працює на ПІІ «Тойота Україна» та має стабільний офіційний дохід в середньому близько 25 000грн за останні місяці. З моменту отримання ним позову про стягнення аліментів, він направив на адресу позивача листа про надання реквізитів для сплати аліментів, однак вказаний лист позивач не отримала, в зв`язку з чим він вимушений сплачувати аліменти через АТ «Укрпошта». Також він звернувся в бухгалтерію підприємства, на якому працює, із заявою про відрахування аліментів на користь позивача на підставі ст. 187 СК України, але в зв`язку з тим, що позивач не надала реквізити для перерахування аліментів, відрахування бухгалтерією аліментів неможливе. Відповідач зазначає, що виходячи з його офіційних доходів, розмір аліментів в середньому буде складати 5500 - 6000грн, що є достатнім розміром аліментів на дитину. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначена апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з7 червня 2014 року, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 4 лютого 2020 року, мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір`ю. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен утримувати свого сина, а визначаючи розмір аліментів, зазначив, що він буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права. Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За положеннями частин 1, 3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Частиною 1 статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що будь-які витрати на утримання дітей мають визначатися за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід ураховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Отже, на позивача та відповідача, як батьків, покладений однаковий обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення свого сина. Таким чином, пред`являючи вимоги про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, позивач зобов`язана була надати докази, що нею на дитину щомісячно витрачається така ж сума. Позивачем суду першої інстанції наданий орієнтовний розрахунок коштів, які вона витрачає на утримання сина і які становлять 7 000грн, а відтак кожний із батьків повинен нести витрати на сина близько 3 500грн щомісячно. Матеріали справи не містять документів, які підтверджують матеріальний стан позивача та розмір її щомісячного доходу. Разом з цим, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що відповідач має постійне місце роботи та отримує щомісячну заробітну плату у розмірі 25 710грн, а відтак розмір аліментів буде становити не менше 5 000грн щомісячно, що на думку колегії суддів, не є мінімальним розміром аліментів, як зазначає позивач у апеляційній скарзі, а є достатнім розміром для забезпечення належного утримання дитини, враховуючи наданий позивачем розрахунок. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував можливість відповідача сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частини від всіх видів доходів, так як відповідач отримує премії та інші заохочувальні платежі від роботодавця, колегія суддів вважає безпідставним, так як матеріали справи не містять доказів необхідності визначення аліментів у розмірі 1/3 частини доходів відповідача. Крім того, у разі отримання відповідачем за місцем роботи премій та інших заохочувальних платежів, вони враховуються у загальний щомісячний дохід відповідача та з них підлягають стягненню аліменти у розмірі ј частини. Посилання у апеляційній скарзі на те, що дитина постійно розвивається, відвідує різні заходи, спортивну секцію по футболу, проводить активний відпочинок разом із матір`ю, потребує спеціального обладнання, зміну одягу відповідно до розміру, не спростовують висновків суду про достатність аліментів у розмірі ј частини від доходів відповідача. У разі потреби нести додаткові витрати на дитину, позивач не позбавлена можливості вирішити вказане питання відповідно до вимог діючого сімейного законодавства. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір щомісячних аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, та покриває витрати позивача на утримання дитини. Разом з цим, зазначені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу вимоги про зміну рішення суду, задоволенню не підлягають, так як відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, яку відповідач на рішення суду не подавав. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 1 статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Звертаючись до суду з даним позовом, у позовній заяві позивач зазначила, що орієнтовний розмір її витрат на правничу допомогу складає 3 000грн. 10 серпня 2020 року представник позивача - адвокат Горбовий В.А. подав до суду заяву про приєднання письмових доказів, в якій зазначив, що остаточний розрахунок витрат позивача на правничу допомогу становить 5 000грн. Також до заяви представник позивача додав договір про надання адвокатських послуг, укладений 24 червня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Горбовим В.А., акт виконаних робіт від 7 серпня 2020 року, підписаний сторонами договору, згідно якого за представництво інтересів позивача у суді гонорар адвоката становить 2 000грн, та копію квитанції до прибуткового касового ордера про оплату ОСОБА_1 7 серпня 2020 року 2 000грн. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не навів у рішенні обґрунтування зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, є правомірними. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції позовні вимоги задоволені частково, а відтак згідно положень п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу, які понесла позивача, підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог, тому суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача понесені позивачем судові витрати у розмірі 3 000грн. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції повно з`ясовані обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права, допущені порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, відповідно до ст. 141 ЦПК України позивачу не відшкодовуються понесені нею витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у апеляційному суді. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 25 червня 2021 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.А. Семенюк