Постанова 4851 № 480/7436/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 р. Справа № 480/7436/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2021, головуючий суддя І інстанції: Є.Д. Кравченко, м. Суми по справі № 480/7436/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі відповідач), в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 21.10.2020 "Про відмову у затвердженні документації з землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" № 18-32511/16-20-СГ та зобов`язати відповідача винести наказ про затвердження документації із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 2,0 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області під кадастровим номером 5924787100:07:006:0210. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 року вказаний адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки від 21.10.2020 № 18-32511/16-20-СГ, яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області (40021, м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 25, ідентифікаційний код 39765885) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) від 06.10.2020 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області, та прийняти рішення по вказаній заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40021, м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 25, ідентифікаційний код 39765885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. У задоволенні інших вимог - відмовлено. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, в частині відмови у задоволенні позову подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 року у справі №480/7436/20 в частині відмови у задоволенні позову та прийняти в цій частині постанову, якою задовольнити позов. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що при обранні способу захисту прав позивача суд першої інстанції не врахував, що позивач вже повторно звертався до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність, але відповідач повторно відмовив згідно наказу від 08.12.2020 року № 18-35883/16-20-СГ. Згідно змісту вказаного наказу, при розгляді наданих матеріалів відсутні відомості обчислення середньоквадратичної похибки місцезнаходження межових знаків відносно найближчих пунктів державної геоезичної мережі, геодезичних мереж згущення, відповідно до пункту 3.10 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18.05.2010 року. У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 28.08.2020 № 18-26901/16-20-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області для ведення особистого селянського господарства (а.с. 11). На замовлення ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_2 було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивача для ведення особистого селянського господарства на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області (кадастровий номер земельної ділянки 5924787100:07:006:0210). Розроблений проект землеустрою погоджено висновком від 25.09.2020 № 17644/82-20 головного управління Держгеокадастру у Харківській області. За змістом вказаного висновку, проект землеустрою відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та погоджується (а.с. 31). 07.10.2020 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із заявою від 06.10.2020 про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області (а.с.48). Наказом від 21.10.2020 № 18-32511/16-20-СГ ГУ Держгеокадастру відмовило позивачу у затвердженні проекту землеустрою посилаючись на те, що відповідно до п. 3.2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками затвердженої наказом від 18.05.2010 № 376 кожний межовий знак має номер, що складається з чотирнадцяти символів, які розділяються між собою пунктиром, перші шість з яких - арабські цифри, що визначають рік та місяць встановлення межових знаків. При розгляді поданих матеріалів встановлено, що місяць встановлення межових знаків відсутній в кроках межових знаків земельної ділянки та списку межових знаків, переданих на зберігання. Не погодившись з наказом відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та наданні такої земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача винести наказ про затвердження документації із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 2,0 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області під кадастровим номером 5924787100:07:006:0210, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.10.2020 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області, та прийняти рішення по вказаній заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Пунктом б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Згідно із частиною 8 статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України, передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи. Згідно частини 9 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відповідно до частини 10 статті 118 Земельного кодексу України зазначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду. При цьому, з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту. Вказаний правовий висновок відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.01.2020 року у справі № 316/979/18. Зі змісту норм ст.ст. 118, 186-1 Земельного кодексу України випливає, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян згідно якої після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, здійснюється державна реєстрація сформованої земельної ділянки, тобто законодавством визначено певні умови за наявності яких такий проект може бути затверджений. Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії (пункт 4). Згідно з частиною 4 цієї статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Колегія суддів зауважує, що за висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов`язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Тому, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, необхідні для затвердження проекту землеустрою земельної ділянки, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду. Правові висновки аналогічного змісту у подібних правовідносинах були наведені у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 820/12770/14. Колегія суддів зазначає, що наказом від 21.10.2020 № 18-32511/16-20-СГ ГУ Держгеокадастру позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою посилаючись на те, що при розгляді поданих матеріалів встановлено, що місяць встановлення межових знаків відсутній в кроках межових знаків земельної ділянки та списку межових знаків, переданих на зберігання. Однак, зі змісту вказану наказу неможливо встановити, що відповідачем перевірялось дотримання позивачем усіх інших умов для затвердження проекту землеустрою спірної земельної ділянки. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, шляхом покладення обов`язку на відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.10.2020 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області, та прийняти рішення по вказаній заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при обранні належного способу захисту прав позивача не врахував, що позивач вже повторно звертався до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність, але відповідач повторно відмовив згідно наказу від 08.12.2020 року №18-35883/16-20-СГ, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. В позовній заяві зазначаються, зокрема, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. За змістом частини першої, пункту 5 частини другої статті 162 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права. Частиною першої статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. З аналізу вищевказаних норм слідує, що суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог. Колегія суддів зазначає, що наказ ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 08.12.2020 №18-35883/16-20-СГ був виданий вже після виникнення спірних правовідносин та не є предметом спору, а тому колегія суддів відхиляє вищевказані доводи позивача. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 року у справі № 480/7436/20 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 по справі №480/7436/20 в частині відмови у задоволенні позову залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко