Постанова 4824 № 756/2649/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2021 року м. Київ Справа № 756/2649/19 Провадження: № 22-ц/824/6982/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Іванової І.В., Пікуль А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Майбоженко А.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в с т а н о в и в: У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 01.12.2017 близько 13 год. 25 хв. в м. Києві на перехресті вул. Садової та пр. Палладіна ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ВАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 8.7.3е ПДР України здійснив рух по перехрестю на заборонений червоний сигнал світлофора, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого він є, та яким керував водій ОСОБА_3 , а також автомобілями Hyundai та Volkswagen, що призвело до пошкодження транспортних засобів. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 23.01.2018 у справі №759/19159/17, ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців. 05.12.2017 року він, ОСОБА_2 , повідомив страховикаОСОБА_1 - ТДВ «СТ «Домінанта» про дорожньо-транспортну пригоду та настання страхового випадку. Також, 22.02.2018 року ним до ТДВ «СТ «Домінанта» було подано заяву про виплату страхового відшкодування, яка залишена страховиком без уваги. 26.06.2018 року він повторно звернувся до страхової компанії з аналогічною заявою, проте, жодної відповіді від страхової компанії на його звернення так і не надійшло, страхове відшкодування дотепер не сплачено. За інформацією Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків та фінансових послуг, ТДВ «СТ «Домінанта» анульовано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг з 07.07.2018, а також товариство з 02.07.2018 втратило статус асоційованого члена МТСБУ. Оскільки ТДВ «СТ «Домінанта» не сплатило йому суми страхового відшкодування, ОСОБА_2 вважав, така сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 на підставі ст. 1188 ЦК України. Згідно акту виконаних робіт № 154 від 05.02.2018 року вартість відновлювального ремонту належного йому, позивачу, автомобіля становить 39 665 грн. Проте, відповідач, розуміючи свій обов`язок відшкодувати завдану шкоду протягом тривалого часу не вчинив жодних дій на покриття завданих збитків, окрім того, протиправні дії відповідача призвели до значного пошкодження належного йому автомобіля, тривалий час він, ОСОБА_2 , був позбавлений можливості вільно користуватися своїм автомобілем для задоволення своїх життєвих потреб, використовував кошти з сімейного бюджету на ремонт автомобіля, що зумовило певні душевні страждання і спричиняло неабиякий дискомфорт, що завдало йому моральної шкоди. За наведених обставин просив суд стягнути з відповідача на свою користь шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 39 665 грн та моральну шкоду у розмірі 3500 грн. Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 рокупозов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 39 665 грн шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, 3 500 грн завданої немайнової (моральної) шкоди та 1536,80 грн витрат по сплаті судового збору. 21 січня 2021 року адвокат Шуплякова С.Б. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року. (а.с.117-138). Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23 лютого 2021 року в задоволенні заяви адвоката Шуплякова С.Б. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року відмовлено. Не погодившись із заочним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що особою, відповідальною за завдані позивачу збитки є МТСБУ, яке за рахунок коштів централізованого резервного фонду (Фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах) здійснює регламенті виплати потерпілим особам, у разі недостатності коштів та майна ТДВ «СТ «Домінанта» - учасника МТСБУ, який ліквідовується. В той же час, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до МТСБУ, якого, між іншим не залучено до участі у справі, за отриманням регламентної виплати. Висновки суду першої інстанції про стягнення коштів (страхового відшкодування) безпосередньо із заподіювача шкоди суперечать меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, про що наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц. Ухвалами Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. За правилом частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що в матеріалах справи наявна відмова МТСБУ від відшкодування нанесеної йому шкоди, а згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 13.06.2019 року ТДВ «СТ «Домінанта» перебуває в стані припинення. Отже, для захисту його порушених прав та охоронюваних інтересів заподіяну внаслідок ДТП шкоду необхідно стягнути з винуватця ДТП. Також вказав, що у постановах Верховного Суду України від 20.01.2016 року у справі № 6-2808цс15 та від 14.02.2018 року у справі № 344/10730/15-ц наведено правовий висновок про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. Просив заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом встановлено, що 01.12.2017 близько 13 год. 25 хв. в м. Києві на перехресті вул. Садової та пр. Палладіна ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ВАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 8.7.3е ПДР України здійснив рух по перехрестю на заборонений червоний сигнал світлофора, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого він є та яким керував водій ОСОБА_3 , а також автомобілями Hyundai та Volkswagen, що призвело до пошкодження транспортних засобів. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 23.01.2018 у справі №759/19159/17, ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців. В результаті вчинення ОСОБА_1 протиправних дій, отримав пошкодження автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є позивач,та яким керував водій ОСОБА_3 , чим заподіяно майновий збиток позивачу. Вартість відновлювального ремонту встановлено актом виконаних робіт № 154 від 05.02.2018, складеним ФОП ОСОБА_4 , довідкою від 20.05.2019, виданою ФОП ОСОБА_4 , та товарними чеками про оплату матеріалів для ремонту автомобіля, згідно з якими вартість збитку, нанесеного власнику автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження становить 39750 гривень 67 копійок. На момент ДТП відповідальність власника автомобіля ВАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 була застрахована згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за полісом № АК 3563905 у ТДВ «СТ «Домінанта». 05.12.2017 за вх. № 40391 ОСОБА_3 , який на час ДТП керував належним позивачу автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , до ТДВ «СТ «Домінанта» подано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яке того ж дня прийнято уповноваженою посадовою особою страхового товариства. Позивачем 20.02.2018 за вх. № 00997 подано до ТДВ «СТ «Домінанта» заяву про виплату страхового відшкодування, яка також прийнята уповноваженою посадовою особою страхового товариства. У червні 2018 року позивач повторно звертався до ТДВ «СТ «Домінанта» з вимогою сплатити на його користь страхове відшкодування на підставі повідомлення потерпілої особи про дорожньо-транспортну пригоду за вх. № 40391 від 05.12.2017, проте до теперішнього часу страховим товариством не вчинено жодних дій, спрямованих на здійснення виплати страхового відшкодування позивачу. За інформацією Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків та фінансових послуг, ТДВ «СТ «Домінанта» анульовано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг з 07.07.2018 на підставі Розпорядження від 07.06.2018 № 866 Нацкомфінпослуг, а також товариство з 02.07.2018 втратило статус асоційованого члена МТСБУ у зв`язку з наявністю заборгованості по сплаті внесків та відрахувань фондів МТСБУ. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що з часу ДТП пройшло вже майже три роки, проте завдана позивачу матеріальна шкода не відшкодована ані завдавачем шкоди - відповідачем ОСОБА_1 , ані його страховиком - ТДВ «СТ «Домінанта», яке на даний час перебуває на стадії припинення. Зважаючи на абсолютне право позивача на відшкодування заподіяної йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з винної особи - ОСОБА_1 . З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погодитись не може виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). Згідно вимог статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Предметом позову по даній справі є вимога про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 21.02.2018 року. Статтею 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. За приписами статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Отже, вирішуючи спір в частині відшкодування матеріальної шкоди, суду першої інстанції слід було виходити із положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки саме страховик (ТДВ «СТ «Домінінта») є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Посилання позивача на необхідність застосування правового висновку, висловленим Верховним СудомУкраїни у справі №6-2808цс15 в постанові від 20 січня 2016 року є помилковими та відхиляються колегією з огляду на таке. Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду України у справі №755/18006/15-ц у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). У справі №755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. У справі №6-2808цс15 Верховний Суд України навів такий висновок про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі №755/18006/15-ц фактично вказала на те, що саме страховик є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, а покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, а відтак при вирішенні даного спору відсутні підстави враховувати висновки Верховного Суду України у справах №6-2808цс15 та № 344/10730/15-ц. Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, процесуальний закон, чинний на час розгляду справи, зобов`язує суд при вирішенні спору враховувати висновки, викладені в постановах Верховного Суду, а тому районний суд, ухвалюючи рішення, помилково керувався правовою позицією, висловленою Верховним Судом у справі №6-20цс11. Суд першої інстанції, залишивши поза увагою вимоги цивільно-процесуального закону, не застосував до спірних правовідносин правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, та як наслідок, дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача, цивільно-правова відповідальність якого застрахована, як заподіювача шкоди матеріальних збитків. При цьому, посилання ОСОБА_2 на те, що правова позиція, викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, не може братись до уваги судом при розгляді даної справи, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Матеріали справи свідчать, що ТОВ «Страхове товариство «Домінанта» позбавлено права укладати договори страхування ОСЦПВВНТЗ з 02.07.2018 року, оскільки розпорядженням Нацкрмфінпсолуг № 866 від 07.06.2018 року прийнято рішення «Про анулювання ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг ТОВ «Страхове товариство «Домінанта» (а.с. 9). Відповідно до статті 3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Згідно частини 3 статті 20 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом. Згідно ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу; транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи; особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону; у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством. Регламентні виплати, зазначені у підпунктах "а"-"д" цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ. За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі. При цьому,преамбула статті 41 Закону - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього закону, пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування». Отже, у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Після ліквідації страховика заборгованість перед потерпілими покривається за рахунок накопичених коштів в Фонді захисту потерпілих іншими страховиками-членами МТСБУ. Наведені норми закону з урахуванням встановлених обставин у справі, свідчать про те, що особою, відповідальною за завдані позивачу збитки після ліквідації ТДВ «СТ «Домінанта» є МТСБУ, а не ОСОБА_1 . При цьому, слід зазначити, що розмір заявленого позивачем до стягнення відшкодування, знаходиться в межах встановлено страховим полісом ліміту (100 000 грн.) Також, слід відмітити і те, що МТСБУ було розпочато врегулювання страхових випадків за зобов`язаннями ТДВ «СТ «Домінанта», прийом документів для отримання відшкодування за зобов`язаннями ТДВ «СТ «Домінанта» здійснювався в період 15.06.2019 року по 30.09.2019 року, про що було повідомлено на офіційному сайті МТСБУ. Тобто, вказана інформація перебувала у відкритому доступі. В той же час, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 звертався до МТСБУ щодо питання врегулювання страхового випадку за зобов`язаннями ТДВ «СТ «Домінанта» та отримав відмову у виплаті страхового відшкодування (регламентної виплати), що мало б наслідком виникнення у нього права вимоги безпосередньо до заподіювача шкоди. Більше того, позовна заява ОСОБА_5 подана до суду до початку прийому МТСБУ документів для отримання відшкодування за зобов`язаннями ТДВ «СТ «Домінанта». Посилання позивача на те, що в матеріалах справ наявні відмова МТСБУ не відповідають дійсності, оскільки відповідь Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків та фінансових послуг, про анулювання ліцензії ТДВ «СТ «Домінанта» на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг з 07.07.2018 не є такою відмовою. При цьому, слід відмітити, що у вказаному листі роз`яснено положення статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якими передбачено право на отримання регламентної виплати з централізованих страхових резервних фондів МТСБУ. Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що позов ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, за виключенням суми франшизи, пред`явлено до неналежного відповідача. Так, згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. ОСОБА_1 визнаються позовні вимоги в сумі 500 грн, оскільки це розмір франшизи, який перебачений полісом №АК/3563905, та який в силу ст.12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодовується за рахунок страховика (МТСБУ). Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Тобто, саме позивач, звертаючись з позовом до суду, визначає коло відповідачів та визначає предмет та підстави позову. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Із змісту зазначених норм права слідує, що залучення у справі співвідповідача і заміна неналежного відповідача належним можливі лише за клопотанням позивача на певній стадії процесу, а саме, до закінчення підготовчого провадження у справі. Як убачається із матеріалів справи, позивачем і його представниками таке клопотання у суді першої інстанції не заявлялось. Слід зазначити, що як і в ході розгляду справи у суді першої інстанції, так і в ході розгляду справи у суді апеляційної інстанції, сторона позивача, незважаючи на вимоги чинного законодавства, наполягала на позовних вимогах саме до ОСОБА_1 . Оскільки пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні таких позовних вимог, висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди у повному обсязі на підставі ст. 1188 ЦК України не можуть вважатись правильними, оскільки в даному випадку у відповідності до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з ОСОБА_1 як особи цивільно-правова відповідальність якої була застрахована, може бути стягнута лише сума франшизи. Ураховуючи, що вимоги про стягнення страхового відшкодування за вирахуванням суми франшизи (- 500грн) у розмірі 39 165 грн пред`явлені позивачем до неналежного відповідача, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення. За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Стягуючи із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 500 грн на відшкодування моральної шкоди, суд першоїінстанції, дослідивши докази у справі і давши їм належну оцінку, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості зазначених позовних вимог. Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач у зв`язку пошкодженням його автомобіля, позбавленням можливості ним користуватись для задоволення своїх життєвих потреб, та як, наслідок обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача моральну коду у розмірі 3 500 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає вимогам закону. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України). При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України). Як убачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір сплачено у розмірі 1536,80 грн. ОСОБА_1 , оспорюючи рішення суду першої інстанції, за подання апеляційної скарги судовий збір сплатив у розмірі 2305,20 грн. У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та скасуванням рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди та ухвалення у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову (9,26 %), витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню ОСОБА_2 у розмірі 142,30 грн, ОСОБА_1 (90,74%) - у розмірі 2091,73 грн, а тому на підставі положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю між зазначеними сумами у розмірі 1949,43 грн Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) франшизу у розмірі 500 (п`ятсот) грн. В решті заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1949,43 (одна тисяча дев`ятсот сорок дев`ять) грн 43 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий Т.О. Невідома Судді І.В. Іванова А.А. Пікуль