Ухвала КЦС ВС № 742/2510/20

Ухвала 25 червня 2021 року м. Київ справа № 742/2510/20 провадження № 61-9650ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки спільного сумісного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю, ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання транспортного засобу марки Nissan модель Qashqai, кросовер - В, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, спільним сумісним майном подружжя, виділивши ОСОБА_2 транспортний засіб та стягнувши на її користь вартість 1/2 частини транспортного засобу в сумі 165 550 грн. В обґрунтування позову зазначала, що з 07 грудня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час перебування у шлюбі, в 2020 році, ними було придбано автомобіль Nissan Qashqai, який було оформлено на ОСОБА_2 . Після припинення шлюбних відносин автомобілем користувався відповідач, який у нього і залишився. В жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання автомобіля Nissan Qashqai його особистою приватною власністю. В обґрунтування зустрічного позову зазначав, що транспортний засіб був придбаний ним в травні 2020 року за його особисті кошти, які отримані як аванс від продажу належної йому на праві приватної власності частини будинку по АДРЕСА_1 . Після фактичного припинення шлюбних стосунків з ініціативи дружини, в зв`язку з тим, що він фактично залишився без даху над головою, йому довелось продати автомобіль для отримання коштів на нове житло. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки «Nissan» (д.н.з. НОМЕР_1 ) у сумі 165 550 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання автомобіля марки «Nissan» (д.н.з. НОМЕР_1 ) його особистою приватною власністю відмовлено. Додатковим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2020 року та додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2020 року скасовано частково. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки спільного сумісного майна подружжя відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 09 червня 2021 року ОСОБА_1 подала через засоби поштового зв`язку до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у вищевказаній справі. У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2021 року становить 2 270 грн. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що спірний автомобіль марки «Nissan» згідно договору купівлі-продажу № 744/2020/2005445 було придбано ОСОБА_2 21 травня 2020 року у ОСОБА_3 за ціною 344 320 грн. Таким чином, ціна позову у даній справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270*250=567 500 грн). У касаційній скарзі заявник посилається на незаконність постанови суду апеляційної інстанції. Проте, при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга не містить обґрунтувань випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 5 квітня 2018 року). Оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, ухвалене у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки спільного сумісного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Коротенко В. С. Жданова А. Ю. Зайцев