Постанова 4801 № 127/6093/20

Справа № 127/6093/20 Провадження № 22-ц/801/1382/2021 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 рокуСправа № 127/6093/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Медвецького С. К. (суддя-доповідач), суддів: Голоти Л. О., Копаничук С.Г., за участю секретаря судового засідання Очеретної М. Ю., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Сичука М. М. у залі суду, встановив: Короткий зміст позовних вимог У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності та визнання права власності на частку житлового будинку. Позовні вимоги мотивовані тим, що він та ОСОБА_2 у рівних частках набули право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 березня 2004 року після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2010 на території спірного будинковолодіння було добудовано будинок позначений під літ. «З», загальною площею 54,6 м2 та літню кухню позначену літ. «М». Для перерахунку часток сторони звернулися до КП «ВМБТІ». 31 січня 2012 року був здійснений розрахунок часток наступним чином: ОСОБА_1 7/25 часток житлового будинку з прибудовами, до складу яких входить в житловому будинку позначеному на плані літ. «А»: кухня 1-1, кімната 1-2, вбиральня 1-5, ванна 1-6, загальною площею 53,4 м2, житловою площею 19,5 м2; гараж літ. «Е», огорожа № 2, хвіртка № 3; ОСОБА_2 18/25 часток житлового будинку з прибудовами, до складу яких входить в житловому будинку позначеному під літ. «А»: кімнати 1-3 та 1-4, загальною площею 17,7 м2, житловою площею 17,7 м2; житловий будинок позначений літ. «З», загальною площею 54,6 м2, житловою площею 31,9 м2, літня кухня «М». На це нерухоме майно ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності від 15 березня 2012 року за № НОМЕР_1 . Указував, що він користується будинком позначеним під літ. «А». Його брат до липня 2019 року не мав наміру проживати у належних йому кімнатах, так як проживає в новозбудованому будинку, позначеному на плані під літ. «З». Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 листопада 2019 року зобов`язано його усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 належними йому приміщеннями у житловому будинку по АДРЕСА_1 , шляхом вселення останнього та передачі йому ключів від будинку. Це рішення державний виконавець виконати не може, так як кімнати, які належать ОСОБА_2 не мають окремого входу, а вхід до цих кімнат знаходиться через кухню, яка належить йому на праві власності. У користуванні ОСОБА_2 відсутні інші побутові приміщення: туалет, кухня тощо. Опалення та електропостачання спірних кімнат відбувається за рахунок належних йому комунікацій, які перенести в обхід спірних кімнат неможливо. У разі виконання рішення суду від 13 листопада 2019 року ОСОБА_2 буде користуватися належним йому майном без жодних на те правових підстав, що призведе до значних матеріальних втрат, погіршення його житлових умов та обмежить його права як власника. Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку йому належить земельна ділянка площею 0,0255 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд і земель. Спірні кімнати 1-3 та 1-4 розташовані на земельній ділянці, що належить йому на праві власності. 29 вересня 2011 року між сторонами був укладений договір про встановлення земельного сервітуту, відповідно до якого відповідач має право проходу та проїзду по частині земельної ділянки вздовж житлового будинку позначеного під літ. «А». На думку позивача, складна, неприязна ситуація, що має місце у відносинах між сім`ями сторін, не дозволяє спільне використання майна, що перебуває в їхній спільній частковій власності. Вважає, що припинення права відповідача на кімнати 1-3 та 1-4 в житловому будинку позначеному літ. А» не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, так як останній має у власності житловий будинок позначений під літ. «З» по АДРЕСА_2 , а також ним буде сплачена грошова компенсація. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив припинити право ОСОБА_2 на 6/100 (3/50) частки в житловому будинку, позначеному на плані літ. «А» по АДРЕСА_1 , загальною площею 17,7 м2, стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості у майні, що перебуває у спільній частковій власності в розмірі 188 711,00 грн; визнати за ОСОБА_1 право власності на 6/100 (3/50) частки в житловому будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 17,7 м2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що частка відповідача є незначною і вона не може бути виділена в натурі, а також те, що припинення права власності на належну відповідачу частку у майні не завдасть відповідачу істотної шкоди. Короткий зміст вимог апеляційної скарг. У травні 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Копаничук С. Г. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою та надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 червня 2021 справу призначено до апеляційного розгляду на 24 червня 2021 року о 08:30 год. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не дослідив зібрані у справі докази та невірно встановив обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи. Невірно застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, у якій указано, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Оскільки частка відповідача є незначною, спільне володіння майном неможливе, припинення права власності на частку у майні не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, то наявні підставі, передбачені ст. 365 ЦК України для задоволення позову. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Тетева-Родюк І. О. указує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню. Також указувала на необґрунтованість мотивів, викладених в апеляційній скарзі заявника. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що сторони у рівних частках набули право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 березня 2004 року після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2010 на території спірного будинковолодіння було добудовано будинок позначений під літ. «З», загальною площею 54,6 м2 та літню кухню літ. «М». Для перерахунку часток сторони звернулися до КП «ВМБТІ». 31 січня 2012 року був здійснений розрахунок часток наступним чином: ОСОБА_1 7/25 часток житлового будинку, загальною площею 53,4 м2, житловою площею 19,5 м2; гараж літ. «Е», огорожа № 2, хвіртка № 3; ОСОБА_2 18/25 часток житлового будинку, загальною та житловою площею 17,7 м2; житловий будинок літ. «З», загальною площею 54,6 м2, житловою площею 31,9 м2, літня кухня «М». На це нерухоме майно ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності від 15 березня 2012 року за №

602. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 листопада 2019 року зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 належними йому приміщеннями у житловому будинку, загальною площею 17,7 м2 по АДРЕСА_1 , шляхом вселення останнього та передачі йому ключів від будинку. Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 958138 від 21 травня 2010 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,0255 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд і земель. 29 вересня 2011 року між сторонами був укладений договір про встановлення земельного сервітуту, відповідно до якого відповідач має право проходу та проїзду по частині земельної ділянки вздовж житлового будинку позначеного під літ. «А». Відповідно до висновку експерта № 560 від 14 січня 2021 року частка кімнат 1-3 та 1-4, загальною площею 17,7 м2, розташованих в житловому будинку позначеному під літ. «А» по АДРЕСА_1 , від загальної частки домоволодіння становить: 6/100 або 3/50 (три п`ятдесятих). Ринкова вартість частки житлового будинку, загальною площею 17,7 м2 станом на час проведення дослідження визначена за порівняльним підходом, без урахування вартості земельного компонента, складає 188 711,00 грн. Влаштувати приміщення із житлових кімнат 1-3 та 1-4 загальною площею 17,7 м2, розташованих в житловому будинку, які відповідали нормам ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», які діють на час проведення дослідження неможливо. Від імені позивача на депозитний рахунок суду внесені 188 711,00 грн. Відповідач має власне житло - житловий будинок, загальною площею 54,6 м2, житловою площею 31,9 м2, літню кухню «М» по АДРЕСА_1 . Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. З матеріалів справи слідує, що предметом спору у даній справі є припинення права власності на частку у майні, що перебуває у спільній частковій власності та визнання права власності на частку житлового будинку. Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі (втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними); 2) чи переслідувало втручання легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті (якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів); 3) чи є відповідний захід пропорційним конкретній легітимній меті втручання у право (втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згідно із статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд ухвалює рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою іншого співвласника. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-68цс14, від 24 лютого 2016 року № 6-2784цс15 та підтверджена у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19) у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 569/10336/18 (провадження № 61-4829св20) та у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19). Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) звернула увагу на те, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Аналогічні висновки щодо застосування норм статті 365 ЦК України викладено також у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 343/2271/16-ц (провадження № 61-32св19), від 18 липня 2019 року в справі № 210/2236/15-ц (провадження № 61-33924св18). Указані судові рішення свідчать про єдність практики застосування положень статті 365 ЦК України. Виходячи із встановлених у справі обставин, з врахуванням при вирішенні спору інтереси всіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 належить 18/25 часток спірного домоволодіння. Ринкова вартість частки житлового будинку, загальною площею 17,7 м2 складає 188 711,00 грн. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що частка ОСОБА_2 у спірному домоволодіння, загальною площею 17,7 м2 є значною та у разі припинення права власності на неї завдасть істотної шкоди інтересам відповідача. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що виділення частки будинку не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, а тому відсутність основної умови виключає припинення права власності на частку у спільному майні. Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеності позивачем умов, за яких є можливим примусове припинення права співвласника на частку відповідно до статті 365 ЦК України, а також те, що таке втручання у право власності відповідача є виправданим відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Доводи апеляційної скарги про те, частка ОСОБА_2 є незначною і не може бути виділена в натурі з посиланням на постанову Великої Палати Верхового Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, не заслуговують на увагу, оскільки у даному випадку припинення права власності відповідача на відповідну частину спірного будинковолодіння завдасть йому істотної шкоди як співвласнику, а тому підстави стверджувати, що застосування цієї статті можливе лише за наявності хоча б однієї з обставин передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України відсутні. Постанова Великої Палати Верхового Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 ухвалена за інших фактичних обставин справи, а відтак не може бути застосована у цій справі. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неможливість спільного користування спірним будинковолодіння, оскільки це не є визначальною умовою для припинення права власності на частку у майні. Крім цього, рішенням суду від 13 листопада 2019 року визначено порядок користування спірним будинковолодіння та договором від 29 вересня 2011 року встановлено земельний сервітут, а тому між сторонами існує порядок користування нерухомим майном. Отже, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову. Інші доводи апеляційної скарги в їх сукупності фактично зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення правовідносин і висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, судові витрати пов`язані з апеляційним розглядом справи слід залишити за позивачем. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2021 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести за рахунок ОСОБА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий С. К. Медвецький судді: Л. О. Голота С. Г. Копаничук