Постанова 4801 № 136/1422/20

Справа № 136/1422/20 Провадження № 22-ц/801/1285/2021 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 рокуСправа № 136/1422/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого : Копаничук С.Г. Суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В., учасники справи: позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач: ОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниці апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16.04.2021 року, постановленого в приміщенні того ж суду під головуванням судді Кривенка Д.Т., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в : В червні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі Банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказало, що ОСОБА_1 виявив бажання отримати банківські послуги, в зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 31.05.2016 року, якою підтвердив свою згоду на укладення договору про надання банківських послуг, на підставі якого він отримав кредитну картку, а Банк відкрив йому кредитний картковий рахунок, встановив початковий кредитний ліміт і видав кредитну картку № НОМЕР_1 . У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 9500 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним та банком кредитний договір. У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим в нього виникла заборгованість, яка станом на 13.08.2020 року, складала 10552,51 грн., з яких: 8201,46 грн заборгованість за тілом кредиту, 8201,46 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2351,05 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість та понесені судові витрати. Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 16.04.2021 року у задоволенні позову відмовлено, судові витрати залишено за позивачем. В апеляційній скарзі Банк, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, відсутність належної оцінки доказів по справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вказав, що активація картки відповідачем та користування ним картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Випискою по руху коштів підтверджується, що відповідач користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору протягом декількох років, частково сплачуючи заборгованість за договором, а отже визнав свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що останню слід залишити без задоволення. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду відповідає. Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України). Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву №б/н від 31.05.2016 року, згідно якої підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, з яким він ознайомився та був повністю проінформований про умови користування кредитом. Для користування кредитом відповідач отримав кредитну картку, розмір кредитного ліміту якої у подальшому збільшився до 9500 грн. Проте, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти, у зв`язку з чим в нього виникла заборгованість, яка станом на 13.08.2020 року, складала 10552,51 грн., з яких: 8201,46 грн заборгованість за тілом кредиту, 8201,46 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2351,05 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Проте, копія анкети-заяви про приєднання відповідача до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку №б/н від 31.05.2016 року не містить даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії, доказів отримання кредитної картки з ПІН кодом для верифікації в платіжній системі. Суд відхилив надану позивачем як доказ ксерокопію паспорту споживчого кредиту з тих підстав, що цей документ складався кредитодавцем 25.04.2019 року, натомість анкету-заяву про приєднання відповідача до Умов та Правил надання банківських послуг підписано 31.05.2016 року. Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості сам по собі не може являтись достатнім доказом існування заборгованості відповідача ,оскільки первинних документів ,які б його обгрунтовували (виписки з особового рахунку відповідача, відповідних квитанцій) Банк не надав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив із того, що наданий розрахунок заборгованості без первинних документів, не може являтись достатнім доказом наявності та розміру заборгованості відповідача, оскільки не є первинним документом на підтвердження руху грошових коштів. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права ,внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові з підстав недоведеності позивачем своїх вимог. Доводи апеляційної скарги проте що, випискою по руху коштів підтверджується той факт, що відповідач користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору протягом декількох років, частково сплачуючи заборгованість за договором, а отже визнав свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів, не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції правильно обґрунтував відмову у задоволенні вимог позивача тими обставинами, що останній не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження як наявності заборгованості, так і вірності даних наданого позивачем розрахунку та тих, що достовірно підтверджували б розмір заборгованості. Зі змісту ст.ст.77-80 ЦПК України докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, передбаченими ст.ст.77-80 ЦПК України. Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України). Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України). Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції здійснені протягом операційного дня і виписка про рух коштів є таким первинним документом, що підтверджує як отримання відповідачем кредитних коштів банку так і їх рух . Разом із тим, позивач надав до суду лише розрахунок заборгованості, що містить дані не обґрунтовані жодними первинними документами, на що вірно звернув увагу суд першої інстанції. Відтак, надані позивачем докази, що не містять первинних документів, не є достатніми, так як не містять відомостей, які б дозволили перевірити розмір отриманого кредиту , вірність нарахування відсотків позивачем, строки виникнення заборгованості за кожним платежем та напрямки зарахування грошових коштів, а тому доводи апеляційної скарги про використання відповідачем кредитних коштів, підтвердження наявності і розміру заборгованості є необґрунтованими, оскільки на час ухвалення судом рішення позивач не надав первинних банківських документів. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до наведення норм матеріального права і не містять посилання на конкретні допущені судом їх порушення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає ,що у відповідності до ст.141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає залишенню за останнім. На підставі викладеного, керуючись ст. 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16.04.2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя: С.Г. Копаничук Судді: С.К. Медвецький В.В. Оніщук