Постанова Київський апеляційний суд № 2-4809/10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 2-4809/10 № апеляційного провадження: 22-ц/824/5560/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П. за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києві від 10 грудня 2010 року у складі судді Горбань Н.І., у справі за позовом публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В : 17 лютого 2010 року публічне акціонерне товариство Акціонерний Комерційний Банк «Індустріалбанк» (далі - ПАТ АКБ «Індустріалбанк») звернулося у суд із позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 11 грудня 2006 року № КRCK/0300/364/06 в розмірі 181 904 грн. 85 коп., яка станом на 09 лютого 2010року складається із заборгованості за кредитом, у сумі 18333грн.14коп., заборгованості за процентами, у сумі 4596грн.49коп.,152375грн.22коп.- пені та 6600грн.- комісії. Позов обґрунтовано тим, що 11 грудня 2006 року між ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано в користування кредитні кошти, у розмірі 20 000 грн. зі строком до 10 грудня 2009 року та сплатою 9 % річних. Відповідач взятих на себе зобов`язань за кредитним договором не належним чином виконував, унаслідок чого утворилася заборгованість. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києві від 10 грудня 2010 року позов ПАТ АКБ «Індустріалбанк» задоволено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується рішенням суду, вважає його незаконним, просить скасувати та ухвали нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ АКБ «Індустріалбанк». Зокрема за змістом, зазначено, що про оскаржуване рішення не було відомо, про його існування дізнався з Солом`янського РВ ДВС м. Києва, де було відкрито виконавче провадження на підставі оскаржуваного рішення. Вказано, що після ознайомлення з матеріалами справи, дізнався про те, що там міститься поштове повідомлення про вручення йому рішення суду, проте особистий підпис там відсутній, а отже рішення отримано невідомою особою, про що повідомлено правоохоронні органи, а також посилався на те, що за адресою, на яку направлялось рішення суду він не проживав, а тому не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Зазначено, що скаржник дійсно в 2006 році отримував споживчий кредит у ПАТ АКБ «Індустріалбанк» на суму 20 000 грн., проте до подачі банком позову він був погашений. Також посилався на те, що стягнута комісія у розмірі 6 600 грн. є незаконною, бо банком не надано доказів управління кредитом, тобто не доведено яка саме послуга надавалася за комісію. Крім того, посилався на те, що відповідно до вимоги позивача про дострокове погашення кредиту, відсотків, комісії та неустойки, порушення права позивача розпочалося з 01.08.2008 року, а тому згідно з правовою позицією ВСУ від 09.11.2016 року у справі № 6-2251цс16 та правовим висновком у справі № 6-1138цс15, вимога позивача про стягнення пені в розмірі 152 375 грн. за несвоєчасне погашення кредиту заявлена з пропуском строку позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ АКБ «Індустріалбанк» не погоджується з викладеними в скарзі доводами, вважає їх безпідставними та не підтвердженими доказами, а тому просить законне та обґрунтоване рішення суду, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, залишити без змін. В установленому законом порядку сторони повідомлялися про місце і час розгляду справи, проте на неодноразові судові виклики у судове засідання не зявлялися , від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі (а.с.225), а судова повістка, адресована відповідачу, повернулася без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», у зв`язку з чим виклик ОСОБА_1 у судове засідання було здійснено шляхом розміщення оголошення про його виклик на сайті судової влади України (а.с.204,222,223). За наведених підстав, суд дійшов висновку про можливість слухання справи за відсутності учасників судового розгляду. Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення повністю не відповідає наведеним вимогам. Як убачається з матеріалів справи, 11 грудня 2006 року між що ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № KRCK/0300/364/06, за умовами якого позичальнику надано в користування кредитні кошти у розмірі 20 000 грн. зі строком до 10 грудня 2009 року та сплатою 9 % річних (а.с. 16-20). У зв`язку з порушенням умов договору кредиту банком направлялись позичальнику лист від 23.01.2008 року № 370 та лист-вимогу від 04.08.2008 року про необхідність дострокового повернення кредиту, сплату відсотків, комісії, штрафних санкцій та надання документів (а.с. 21,22). На момент подання позовної заяви відповідачем жодних розрахунків проведено не було, у добровільному порядку виплатити всю заборгованість відповідач відмовляється, а тому позивач просив стягнути 181 904 грн. 85 коп. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, районний суд виходив з того, що відповідач не виконав взятих на себе за кредитним договором зобов`язань з повернення коштів, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. Колегія суддів в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, з огляду на таке. Як убачається з матеріалів справи, кредитодавець свої зобов`язання за кредитним договором виконав, видав позичальнику грошові кошти, проте останнім порушено умови повернення кредиту внаслідок чого виникла заборгованість. Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1054 ЦК України. Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до даних розрахунку, позивач установив заборгованість ОСОБА_1 по платежах станом на 09.02.2010 року на загальну суму 181 904 грн. 85 коп., що складається із заборгованості за кредитом - 18 333 грн. 14 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 4 596 грн. 49 коп., пені за несвоєчасне погашення кредиту - 152 375 грн. 22 коп., а також комісії, у сумі 6 600 грн. Колегія суддів погоджується з висновками районного суду про існування у позичальника заборгованості по кредиту, у сумі 18 333 грн 14 коп., оскільки відповідно до даних розрахунку заборгованості, боржником на повернення 20 000 грн кредитних коштів було сплачено 1 666 грн 86 коп. й останній платіж було здійснено 27 березня 2007 року (а.с.214). Між тим, з рішення суду в іншій частині вирішених вимог погодитися неможливо. Відповідно до пункту 7.1. Кредитного договору, за порушення строку погашення заборгованості за кредитом та/або сплати нарахованих відсотків Кредитор може нараховувати пеню розмірі 1 відсотку від своєчасно невиплаченої суми за кожний день прострочення платежу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. За умовами п. 1.1., 4.3 договору сторони погодили, що починаючи з 01 січня 2007 року боржник зобов`язаний погашати кредит у рівних частках у сумі не менш ніж 555 грн. 56 коп. та сплачувати нараховані відсотки за користування кредитом щомісяця, не пізніше 25 числа кожного місяця, у строк по 10 грудня 2009року. Отже, сторонами визначено строк дії договору з 11 грудня 2006 року по 10 грудня 2009 року (а.с.16). З долученого до справи розрахунку заборгованості убачається, останній платіж по виконанню зобов`язань за договором по сплаті відсотків ОСОБА_1 було внесено 05 лютого 2008 року, у сумі 271 грн 22 коп. (а.с. 25, 214). Разом з тим, в порушення умов договору та вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України, нарахування заборгованості по відсотках банком було здійснено поза межами строку дії кредитного договору - по 09 лютого 2010року. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав до нарахування й стягнення з боржника заборгованості по відсотках станом на 10 грудня 2009року, що становить 4 32грн 74 коп. (а.с.214,215). Окрім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо стягнення з боржника комісії, у розмірі 6 600 грн. За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. З Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Про незаконне нарахування комісії за обслуговування кредитом встановлено Верховним Судом у постанові від 27 грудня 2018року у справі 695/3474/17. За таких обставин, з загального розміру заборгованості ОСОБА_1 підлягає виключенню сума 6600грн., визначена фінансовою установою, як комісія. Окрім цього, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо розміру пені, у сумі 152 375 грн 22 коп., виходячи з наступного. Пунктом 5.2 Кредитного договору визначено, що у випадку затримання сплати частини кредиту та/або відсотків за користування ним щонайменше на один календарний місяць, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати відсотків, комісії та можливої неустойки, достроково стягнути суму заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків, і штрафних санкцій. Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Як свідчать матеріали справи, позивач просив стягнути заборгованість по пені, нараховану за період невиконання боржником грошових зобов`язань, у тому числі й з урахуванням несплати комісії. Між тим, за наведених підстав, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність нарахування пені і на комісію, а з урахуванням заяви про застосування строку давності, заборгованість по пені у зв`язку з несплатою кредиту становить 6 6915 грн 96 коп., та по відсотках - 2 602 грн 79 коп. (а.с.214-217). Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанцій) щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц та від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17. Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 5 ст. 12 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. З огляду на викладене та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав до зменшення пені, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , до загальної суми виниклої по справі кредитної заборгованості - 22 653,88 грн (18333,14+4320,74=22653,88). За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав до внесення змін у рішення районного суду й стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» заборгованість, у сумі 45 307 грн 76 коп. ((18 333,14 - (заборгованість по кредиту) +4 320,74 (заборгованість по відсотках) + 22 653,88 (заборгованість по пені) = 45 307,76)). Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення його процесуальних прав у зв`язку з неповідомленням по дату розгляду справи, колегія суддів визнає необґрунтованими. При цьому, колегія суддів враховує пояснення боржника про його не проживання за адресою, яка відображена у матеріалах кредитної справи, а також при наявності істотної суми кредитної заборгованості, неповідомлення ним про зміну місця проживання (перебування) кредитора за зобов`язанням. Такі дії колегією суддів розцінюються як бажання відповідача уникнути відповідальності за невиконання умов кредитного договору. Враховуючи викладене та те, що факт не проживання відповідача за відомою банку адресою матеріалами справи доведено, колегія суддів вважає належним повідомленням ОСОБА_1 про дату розгляду справи з урахуванням чинних на час розгляду справи положень ЦПК України шляхом розміщення оголошення про його виклик у судове засідання в друкованому засобі масової інформації - газеті «Урядовий Кур`єр» (а.с.70). Підстави для висновків про зміну позивачем строку виконання зобов`язання відсутні, остільки матеріалами справи не доведено факт вручення боржнику повідомлення від 04.08.2008року про необхідність дострокового погашення ним заборгованості протягом 30 днів з дня отримання повідомлення (а.с.21). З урахуванням внесених у рішення районного суду змін, колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму судового збору, що підлягає стягненню з відповідача з 1 700 грн. до 428 грн 74 коп. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, у сумі 120 грн., підлягають залишенню без змін. Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю/або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення районного суду й викладення резолютивної частини у наступній редакції : Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк», кредитну заборгованість, у сумі 45 859 грн 26 коп., 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також 428 грн 74 коп. судового збору, а всього 46 408 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києві від 10 грудня 2010 року змінити. Викласти резолютивну частину рішення суду у наступній редакції. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк», кредитну заборгованість, у сумі 45 859 грн. 26 коп., 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також 428 грн 74 коп. судового збору, а всього 46 408 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 24 червня 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: