Постанова 4857 № 460/985/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/985/21 пров. № А/857/8505/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Шевчук С.М., Обрізка І.М. з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року про відмову у відкритті провадження (постановлена головуючим-суддею Щербаковим В.В. у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кузнецовського міського суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У лютому 2021 році ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними дії Кузнецовського міського суду та зобов`язати відповідача провести належний розгляд заяви від 25.09.2020. Позов мотивований тим, що відповідач протиправно не провів автоматичний розподіл заяви та не розглянув цивільний позов. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 було відмовлено у відкритті провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати та прийняти постанову, якою направити справу до суду першої інстанції до іншого судді для розгляду по суті. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що така відмова відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України являється винятковою, оскільки дії або бездіяльність суддів (судів) у питаннях здійснення правосуддя (пов`язані з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, постановленням рішень, зверненням рішень до виконання, оскарженням рішень, дотриманням строків розгляду справ, тощо) регулюються нормами відповідного процесуального законодавства. Правовідносини, які виникають у зв`язку із здійсненням судами (суддями) правосуддя, носять виключно процесуальний, а не управлінський характер, а тому юрисдикція адміністративних судів на такі відносини не поширюється. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України кожній особі гарантується право звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Згідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. У свою чергу, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України). За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої). Пунктомсьомим частини першої статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №914/2006/17. При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. Суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відтак, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору), то такий суб`єкт не знаходиться «при здійсненні управлінських функцій» та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб`єкта владних повноважень. Положеннями Закону України «Про судоустрій і статус судів» №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIII) визначено, що судоустрій в Україні побудований, зокрема, на засадах незалежності, спеціалізації та інстанційності судів, відповідно до яких один суд першої інстанції не має право втручатися в діяльність іншого суду чи суддів у зв`язку з їх рішеннями чи діями, пов`язаних з розглядом справ. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд в системі судоустрою, який здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів чи суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. Положеннями ст. 23 Закону №1402-VIII передбачено, що суддя місцевого суду здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом. Згідно ст.14 Закону №1402-VIII, учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (ст.6 Закону №1402-VIII). Таким чином, Закон №1402-VIII допускає оскарження рішень, дій чи бездіяльності судді чи суду лише у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом. Рішенням від 23.05.2001 №6-рп/2001 у пункті 4.2 Конституційний Суд України роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах. Відтак, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Суд зазначає, що усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.12.2018 по справі №804/285/16, від 06.02.2019 по справі №705/748/17, від 26.02.2020 по справі №280/1334/19. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 17.08.2020 по справі №640/10185/20 вказав, що відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухваленого або вчиненого після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між особою та судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду. Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що питання щодо реєстрації цивільної справи та зобов`язання іншого місцевого суду розглянути цивільну справу по суті не являється діяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним саме владних управлінських функцій, а суд в такому випадку не може бути відповідачем у справі про оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ, а тому його рішення, дії чи бездіяльність, вчинені у зв`язку з розглядом судових справ, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому КАС України. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Керуючись ст.ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року про відмову у відкритті провадження по справі №460/985/21- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук І. М. Обрізко Повне судове рішення складено 24.06.2021.