Постанова 4857 № 460/2946/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 рокуСправа № 460/2946/20 пров. № А/857/8250/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Большакової О.О., Кушнерика М.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року (суддя Недашківська К.М., м.Рівне,, повний текст складено 18 лютого 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - ВСТАНОВИВ: 14.04.2020 (здано на пошту) ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУПФ) в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована в грудні 2012 року на суму пенсії 24181,28 грн згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-III); зобов`язати ГУПФ нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з січня 2013 року по квітень 2018 року на суму пенсії в розмірі 24181,28 грн відповідно до Закону №2050-III. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року позов задоволено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В доводах апеляційної скарги наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи вказує, на відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу, оскільки перерахунок пенсії останнього на виконання судового рішення проведений своєчасно та у повному обсязі. Також, відповідач звертає увагу на те, що виплата коштів на виконання судового рішенню носить разовий характер та, відповідно, не підпадає під дію норм Закону №2050-III. Більше того, на переконання відповідача, така компенсація є видом цивільно-правової відповідальності, яка застосовується за порушення зобов`язання, та не може застосовуватися в правовідносинах щодо пенсійного забезпечення. Поряд з цим, відповідач зазначив, що позивач фактично повторно хоче отримати виплачені кошти у вигляді компенсаційної виплати, а тому така не підлягає виплаті. Крім того, на думку апелянта, позивачем пропущений строк звернення до суду з даною позовною заявою. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки несвоєчасне нарахування належних позивачу сум пенсії відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням пенсійним органом пенсії в меншому розмірі, що встановлено відповідним судовим рішенням, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Зарічненського районного суду Рівненської області від 7 квітня 2011 року у справі №2-а-814/11, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2011 року (далі Судові рішення), зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області (далі УПФ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком за шкоду заподіяну здоров`ю згідно з статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 29.09.2010 по 29.03.2011 (а.с.10-12). На виконання Судових рішень, відповідачем 09.12.2012 нараховано суму пенсії в розмірі 24181,28 грн, що підтверджується протоколом, а фактичну виплату пенсії, що підтверджується випискою банку, здійснено 25.05.2018 (а.с.13, 33-37). 09.10.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за втрату частини доходів (а.с.14). Листом від 08.11.2019 за №2407/02.9 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для виплати компенсації. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що сума перерахованої та сплаченої на виконання судового рішення пенсії носить разовий характер і не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом №2050-III, за порушення строків виплати яких сплачується компенсація. Крім того, пенсійний орган повідомив позивачу, що виплата коштів, нарахованих на виконання судових рішень, проводилась Державною казначейською службою України (а.с.15). Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, в тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема, пенсії. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Аналіз наведених вище нормативно-правових актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Водночас, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року в справі №21-518а14, 11 липня 2017 року в справі №21-2003а16, а також Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року в справі №522/5664/17, 8 серпня 2019 року в справі №638/19990/16-а. Зміст і правова природа спірних правовідносин в розумінні положень статті 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави стверджувати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Доводи відповідача, що перерахунок пенсії позивача на виконання судового рішення не є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ, а має характер одноразової виплати, є безпідставними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та з метою відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж було передбачено чинним законодавством. Тобто, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ. Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 3 липня 2018 року в справі №521/940/17. Оскільки несвоєчасне нарахування належних позивачу сум пенсії відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням пенсійним органом пенсії в меншому розмірі, що встановлено Судовими рішеннями, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати. А відтак, відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, є протиправною. Щодо тверджень відповідача про те, що виплату суми заборгованості позивачу проведено відповідно до вимог Закону України «Про гарантії держави з виконання судових рішень» та постанови КМУ «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою» від 03.09.2014 №440, якими передбачений інший механізм відшкодування Державною казначейською службою України коштів за рішенням суду, то суд зауважує, що спір у цій справі стосується нарахування компенсації на суму нарахованої, але несвоєчасно виплаченої пенсії, а тому спірні відносини не охоплюються дією зазначених нормативно-правових актів. Одночасно суд відхиляє доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на наступне. За правилом частини третьої статті 122 КАС (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частинами першою та другою статті 123 КАС у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. За приписами частини третьої статті 123 КАС якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Як зазначає апелянт, що ОСОБА_1 не звертався до ГУПФ із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з травня 2018 року (несвоєчасна виплата пенсії за Судовими рішеннями) по вересень 2019 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №

159. Хоча ще у 2018 році міг дізнатися про порушення своїх прав. Разом з тим, необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Отже, апеляційний суд доходить висновку, що у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати саме з моментом отримання листа-відповіді органу ПФУ про відмову у виплаті особі компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 пов`язується початок перебігу строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправним рішення власника або уповноваженого ним органу (особи) щодо відмови у виплаті відповідної компенсації та зобов`язання останнього її виплатити. Саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб`єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду. З огляду на наявний у матеріалах справи лист-відповідь ГУПФ від 08.11.2019, апеляційний суд зазначає, що наведений лист слід розцінювати як форму волевиявлення відповідача щодо відмови у виплаті позивачеві компенсації втрати частини доходів через порушення строку їхньої виплати. Саме про таке за своєю суттю публічно-владне управлінське рішення йдеться й у положеннях частини першої статті 7 Закону № 2050-ІІІ. За таких обставин саме з моменту отримання зазначеного листа-відповіді ГУПФ від 08.11.2019 розпочався перебіг передбаченого частиною другою статті 122 КАС шестимісячного строку для звернення ОСОБА_1 до суду із заявленими ним позовними вимогами, який станом на час подання позову (14.04.2020) не був пропущеним. Вказані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із позицією Верховного Суду щодо вирішення аналогічного питання, що викладена у постанові від 9 червня 2021 року у справі №240/186/20. Таким чином, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних відносинах, вимоги позову є підставними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 24 червня 2021 року