Постанова 4857 № 260/535/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/535/21 пров. № А/857/9954/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М., за участю секретаря Мельничук Б.Б., представника апелянта Аділова С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року (ухвалене головуючим суддею Дору Ю.Ю., у м. Ужгород) у справі № 260/535/21 за адміністративним позовом Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в особі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив, урахуванням заяв про збільшення позовних вимог: визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 19.01.2021 ВП № 64186911 «Про стягнення виконавчого збору»; визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 19.01.2021 ВП № 64186911 «Про відкриття виконавчого провадження» в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 24000, 00 грн. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що судове рішення державним виконавцем примусово виконане не було, державний виконавець не вчиняв дій, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», а отже у нього були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, в тому розмірі, який визначений в оскарженій постанові Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 відмовлено в задоволенні адміністративного позову. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем правомірно та обґрунтовано, у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1404), одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та визнає оскаржуване рішення таким, що прийняте згідно вимог частини другої статті 2 КАС України, а доводи позивача та представлені ним докази не спростовують вказаних висновків суду, у зв`язку з чим позов не підлягає до задоволення. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що перерахунок було проведено 21.12.2020 та направлено лист до Департаменту соціального захисту з проханням виділення коштів, проте 19.01.2021 державним виконавцем вже було відкрито виконавче провадження, тобто після виконання позивачем вимоги рішення немайнового характеру, виконавчий збір за невиконання вимоги немайнового характеру не стягується. Також вказує, що головний державний виконавець при визначені розміру виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження та в постанові про стягнення виконавчого збору повинен був застосувати ч.2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», яка регламентує обчислення суми виконавчого збору за примусове стягнення, зокрема 541,00 грн, а не 24000 грн. Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Поряд з цим зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи. Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов. Відповідач в судове засідання на виклик суду не з`явився, явку уповноваженої особи не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що 11.01.2021 Закарпатським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист в адміністративній справі № 260/2788/20 про зобов`язання Департамент праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 5410,00 грн. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 19.01.2021 відкрито виконавче провадження ВП № 64186911 з виконання виконавчого листа, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом у справі № 260/2788/20 та постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн. 19.01.2021 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про стягнення виконавчого збору, якою стягнуто з боржника Департаменту праці та соціальної політики Ужгородської міської ради виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн. Позивач вважаючи оскаржувані постанови відповідача протиправними, звернувся до суд з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України ,,Про виконавче провадження №1404-VIII від 02.06.2016 (далі Закон №1404-VIII). За змістом ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Згідно ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України ,,Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів. Частиною п`ятою статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Таким чином, примусове виконання рішення розпочинається з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, під час якого визначається розмір виконавчого збору. Відповідно до ч.1 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Положеннями вказаної статті визначено виключний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Частиною четвертою статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). У пункті 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 №512/5, закріплено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження. Аналізуючи положення статей 26, 27 Закону №1404-VIII, суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання, яке виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак, одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору, у якій зазначається розмір та порядок стягнення такого. Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку вчиняє державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постановах від 23 січня 2019 року у справі №703/1086/17, 28 квітня 2020 року у справі №480/3452/19 та від 21.05.2020 у справі №336/2056/17. Таким чином, як правильно вказав суд першої інстанції, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено. З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання до Відділу надійшов виконавчий лист на виконання рішення суду зобов`язального характеру, тому державним виконавцем правомірно із дотриманням положень статей 26, 27 Закону № 1404-VIII винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі чотирьох мінімальних розмірі заробітної плати. У позовній заяві позивач стверджує, що ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо добровільного виконання рішення суду ще до відкриття виконавчого провадження, а тому постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає скасуванню. Так, в матеріалах справи наявні докази, що боржником нараховано ОСОБА_1 недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 5410 грн. Однак виплату цієї допомоги стягувачу не здійснено. Суд вважає, що без фактичної виплати донарахованої стягувачу суми допомоги, рішення суду в справі № 260/2788/20 не може вважатися виконаним. Отже, судом встановлено, що на час відкриття виконавчого провадження та прийняття рішення про стягнення виконавчого збору, рішення суду в справі № 260/2788/20 боржником у повному обсязі не виконано, тому у державного виконавця були відсутні визначені ч.5 та ч.9 ст.27 Закону № 1404-VIII підстави для звільнення боржника від сплати виконавчого збору. Щодо посилань позивача, що про виконання відповідачем рішенням майнового характеру, то суд такі оцінює критично з огляду на наступне. Надаючи оцінку правомірності оскаржуваної постанови з точки зору дотримання державним виконавцем встановленого Законом способу визначення суми виконавчого збору, суд враховує таке. Розмір виконавчого збору згідно положень ч. 2 та 3 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ визначається виходячи з характеру вимог, за якими ухвалено судове рішення та яке підлягає виконанню за виконавчим документом. Тобто, якщо це рішення "майнового характеру", то розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А якщо ж виконується рішення немайнового характеру, виконавчий збір з боржника - юридичної особи стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати. Розміри мінімальної заробітної плати на 2021 рік встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 1082-IX від 15.12.2020, та з 01.01.2021 по 30.11.2021 такий розмір становить 6000 грн. на місяць. Як слідує із матеріалів справи постановою державного виконавця від 19.01.2021 вирішено стягнути з Департаменту виконавчий збір в сумі 24000 грн, тобто виходячи із чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати (4 х 6000грн.) як за виконання рішення немайнового характеру. Аналізуючи правову природу рішення яке підлягало виконання у рамках виконавчого провадження на предмет того, чи можна його вважати рішенням «майнового характеру», суд зважає на те, що за рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/2788/20, на підставі якого видано виконавчий лист «Зобов`язати Департамент праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 5410 грн». Відтак, враховуючи, що у вказаному рішенні суб`єкта владних повноважень лише зобов`язано вчинити певні дії суд вважає, що ним вирішено немайновий спір. Наведене кореспондується з положеннями статті 63 Закону № 1404-VІІІ, за змістом якої немайновими рішеннями є рішення, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення. Відтак, державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови вірно оцінив заявлені у виконавчому листі вимоги як вимоги немайнового характеру. На підтвердження даних висновків свідчить те, що в протилежному випадку (якщо вважати спір майновим) держаний виконавець був би позбавлений можливості дотриматись положень частин 5, 6 статті 26 Закону №1404-VIII, а саме визначити розмір виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження та відобразити його у постанові про відкриття виконавчого провадження, адже резолютивна частина рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/2788/20 містить лише вказівку щодо вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій. В сукупності викладених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року у справі № 260/535/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. З. Улицький Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 24 червня 2021 року