Постанова 4857 № 460/6005/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/6005/20 пров. № А/857/8237/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Пліша М.А. за участі секретаря судового засідання Хомича О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року (суддя Недашківська К.М., м. Рівне, повне судове рішення складено 25 лютого 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у серпні 2020 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року та виплатити згідно зі статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум, а також здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до частини третьої статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі №460/6005/20 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року: щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум: щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позов подано після закінчення строків, встановлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Апелянт вказує, що пенсія є щомісячним платежем, а тому про порушення своїх прав позивач мала дізнатись, отримуючи таку виплату за відповідний місяць. Також зазначає, що позивач не зверталася із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідної форми, а звернулася із заявою відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Апелянт вважає, що з 01 січня 2014 року не відбулось жодних змін чи обмежень для застосування положень статті 39 та статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», чинним залишався і Порядок №1210. Звертає увагу, що бюджетні призначення на виплату пенсії в інших розмірах, ніж ті, що встановлені Порядком №1210 відсутні. Таким чином, виплата позивачу пенсії та додаткової пенсії здійснюється пенсійним органом правомірно у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 23 серпня 1993 року. Позивач проживає в селі Бережки Дубровицького району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення. ОСОБА_1 07.07.2020 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум, а також здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум. Листом від 29.07.2020 за № 6850-6616/К-02/8-1700/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки обчислення та виплата таких здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України у розмірах, визначених Постановою №1210. Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 № 719-VII, який набрав чинності з 1 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування статей 39, 51 Закону №

796. Суд першої інстанції вказав, що обмеження дії норм статей 39, 51 Закону № 796 у 2014 році відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII (далі - Закон № 1622), який набрав чинності 3 серпня 2014 року. Судом першої інстанції встановлено вчинення відповідачем протиправних дій, які виразилися у виплаті позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні добровільного гарантованого відселення, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в менших розмірах, ніж було передбачено чинним законодавством та зобов`язав відповідача нарахувати та виплати позивачу такі доплату та додаткову пенсію в належних розмірах. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України №1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01.01.2004 (далі Закон №1058-IV). Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором. Нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 (далі - Закон № 796-ХІІ) визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Відповідно до положень статті 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Отже, законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом №1058-IV або спеціальним Законом №796-ХІІ. Статтею 39 Закону №796-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин з врахуванням Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008, встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Відповідно до статті 51 Закону №796-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин з врахуванням Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008, особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Дія норм статей 39, 51 Закону №796-ХІІ неодноразово обмежувалася законодавцем у законах про Державний бюджет України шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених вказаними статтями, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік. Так, Законом України № 3491-VI від 14.06.2011 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» розділ VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (пункт 7). Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 пункт 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23 грудня 2010 року №2857-VI з наступними змінами визнано конституційним. На виконання пункту 7 Закону України № 3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 06.07.2011 № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23.07.2011, яка діяла до 01.01.2012, та якою встановлювались розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 51 Закону №796-ХІІ, підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбаченого статті 39 Закону №796-ХІІ. Також, Постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23.11.2011 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який визначав механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54 і 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Порядок №1210). Відповідно до положень вказаного Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснюється в таких розмірах, зокрема, тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні. Щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, зокрема, особам, що належать до категорії 3 - з 1 січня 2012 р. 10 відсотків, з 1 липня 2012 р. - 12 відсотків. В подальшому, з врахуванням змін, внесених згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 112 від 25.03.2014, Порядком №1210 встановлювалось, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах, зокрема, особам, що належать до категорії 3, - 113,88 грн. Разом з тим, Закон України № 719-VII від 16.01.2014 «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності з 01.01.2014, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, починаючи з 01.01.2014 законодавцем жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплат та додаткових пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлених статтями 39 та 51 Закону №796-ХІІ встановлено не було, а тому, враховуючи принцип пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, застосуванню підлягали саме вказані норми Закону №796-ХІІ, а не Порядку №1210. У подальшому обмеження дії норм статей 39, 51 Закону №796-ХІІ у 2014 році відбулося після прийняття Закону України № 1622-VII від 31.07.2014 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03.08.2014 та яким розділ «Прикінцеві положення» Закону України №719-VII від 16.01.2014 «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення ст.ст.20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Отже, починаючи з 03.08.2014 Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51 Закону №796-ХІІ, розміри доплат до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Так, як на цей час залишався чинним Порядок №1210, а Закон України № 1622-VII від 31.07.2014 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» прийнято пізніше Закону №796-ХІІ, то саме положення Закону України №719-VII від 16.01.2014 та вказаного Порядку підлягали пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03.08.2014. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2016 в справі №285/4300/14-а, а також у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 в справі №619/2262/17. Таким чином, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідач повинен нараховувати та виплачувати пенсію позивачу в розмірі, визначеному статтями 39, 51 Закону № 796-ХІІ, а не Порядком №1210. Разом з тим, необхідно зазначити, що відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Тобто, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, на переконання колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Також колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись 07.07.2020 до відповідача із заявою про перерахунок пенсійних виплат, позивач вже знала, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 розмір її пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до Порядку № 1210. Однак з адміністративним позовом про здійснення перерахунку та виплати пенсійних виплат за вищевказаний період ОСОБА_1 звернулася лише в серпні 2020 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України. Відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що отримання позивачем листа відповідача від 29.07.2020 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 6 років після отримання пенсії за серпень 2014 року. Щодо покликань позивача в позовній заяві на положення статті 87 Закону № 1788-ХІІ та статті 46 Закону № 1058-IV, то такі є безпідставними, оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом. До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися, як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Враховуючи те, що поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду. Вказана правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 122, 123 КАС України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а та постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19. За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги відповідача щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України є підставними і обґрунтованими. Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Враховуючи викладене, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми процесуального права, відтак оскаржуване рішення суду відповідно до вимог статті 319 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про залишення позову без розгляду з наведених вище підстав. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі № 460/6005/20 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш Повне судове рішення складено 24 червня 2021 року Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду