Постанова 4855 № 640/9448/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9448/19 Суддя (судді) першої інстанції: Мамедова Ю.Т. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., При секретарі: Лещенко Д.С., За участю представника позивача: Косянчук Л.Г., представника відповідача: Ходорич О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа - Комунальне підприємство «Київблагоустрій» про визнання протиправними та скасування рішень, припису, - В С Т А Н О В И В : Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа - Комунальне підприємство «Київблагоустрій», в якому просив: визнати дії відповідача незаконними та скасувати рішення №064-9183 від 05.09.2017 про демонтування кіоску позивача, припис №№1717449 від 29.08.2017 та рішення про анулювання Договору №10300-16/6 від 19.12.2016. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року задоволено клопотання представника третьої особи про залишення позовної заяви без розгляду. Залишено без розгляду позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа - Комунальне підприємство «Київблагоустрій» про визнання протиправними та скасування рішень, припису. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та передати справу на продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що враховуючи практику Верховного Суду згідно якої подання скарги до вищого органу та очікування відповіді можуть вважатися поважними причинами пропуску строку на оскарження, листування та очікування відповіді, вказане дає підстави для висновку про наявність поважних причин для подання даної позовної заяви. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що позивачем було пропущено строк звернення до суду, та не подано відповідного клопотання про наявність поважних причин для його поновлення, тому наявні підстави для залишення даної позовної заяви без розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу третьою особою звернуто увагу на те, що з дати обізнаності про існування оскаржуваного припису до дати звернення до суду сплило більше ніж 636 календарних днів, що свідчить про необхідність для залишення даної позовної заяви без розгляду. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа - Комунальне підприємство «Київблагоустрій», про визнання протиправними та скасування рішень, припису. У подальшому, під час розгляду даної справи, на адресу суду надійшло клопотання Комунального підприємства «Київблагоустрій» про залишення даної позовної заяви - без розгляду. На обґрунтування вказаного клопотання третя особа зазначила, що заява позивача про поновлення строку не містить жодних належних обґрунтувань щодо поважності пропуску шестимісячного строку звернення до суду з відповідними доказами. Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки наведені позивачем причини невчасного звернення з позовом до суду не є такими, що пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист, та жодних інших належних доказів чи переконливих пояснень щодо існування причин, що об`єктивно перешкоджали позивачеві своєчасно реалізувати право на звернення до адміністративного суду з цим позовом позовна заява та заява про поновлення процесуального строку не містять, тому наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України). Згідно з п. 5 частини першої ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). У силу вимог частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, частиною другою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено шестимісячний строк звернення до суду, недотримання, якого є підставою для залишення такого позову без розгляду. Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий - один місяць, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар`єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби. Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об`єктивні причини. Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України. За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Згідно частини третьої вказаної статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Згідно правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №473/653/17, від 18.01.2019 року в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин. З матеріалів справи вбачається, що про анулювання договору №10300-16/6 від 19 грудня 2016 року позивачу стало відомо з листа від 21 серпня 2017 року №055-13610. У той же час, у позовній заяві ФОП ОСОБА_1 не вказує, коли позивачу стало відомо про рішення № 064-9183 від 05 вересня 2017 року про демонтування кіоску ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та про припис №1717449 від 29 серпня 2017 року. Натомість позивач зазначає, що 01 вересня 2017 року на вимогу припису №1717449 від 29 серпня 2017 року він надав лист з додатками на дозвільну документацію на розміщення споруди за адресою: АДРЕСА_1 . Також позивач зазначає, що 11 вересня 2017 року тимчасова споруда була знесена органом благоустрою. Таким чином, вказані обставини свідчать про те, що з рішенням про анулювання договору № 10300-16/6 від 19 грудня 2016 року позивач був обізнаний - 21 серпня 2017 року, з приписом № 1717449 від 29 серпня 2017 року - не пізніше 01 вересня 2017 року, а з рішенням № 064-9183 від 05 вересня 2017 року - 11 вересня 2017 року. У подальшому, 08 грудня 2017 року позивач звернувся зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо проведення перевірки дій посадових осіб Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради. З огляду на вказані обставини, позивач подав позов до суду про скасування рішення №064-9183 від 05 вересня 2017 року про демонтування кіоску ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та припису № 1717449 від 29 серпня 2017 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року у справі №826/12367/18 позовну заяву ФОП ОСОБА_1 про скасування рішення та припису залишено без руху. У зв`язку з невиконанням вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2018 року позовну заяву повернуто ФОП ОСОБА_1 . Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі №826/12367/18 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2018 року залишено без змін. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Надалі, 14 січня 2019 року позивачем направлено скаргу до Київської міської державної адміністрації про визнання дій протиправними. Крім того, 17 січня 2019 року позивачем складено претензію до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування шкоди, завданої знесенням тимчасової споруди. Разом з тим, з даним позовом позивач звернувся повторно до суду лише 22 травня 2019 року. У той же час, колегія суддів зауважує, що оскільки позивач вже оскаржував і рішення №064-9183 від 05.09.2017 про демонтування кіоску позивача, і припис №№1717449 від 29.08.2017 і рішення про анулювання Договору №10300-16/6 від 19.12.2016 в судовому порядку, тому останньому було достеменно відомо про порядок та процедуру оскарження зазначених рішень та строк їх оскарження. На обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення з даним позовом до суду ФОП ОСОБА_1 посилається на те, що він намагався у позасудовому порядку причину протиправності дій відповідача, у зв`язку з чим 14 січня 2019 року направив скаргу до Київської міської державної адміністрації про визнання дій протиправними, однак станом на дату звернення з позовом до суду відповіді він не отримав. Однак, як вірно звернуто увагу судом першої інстанції, вказану скаргу позивач до позову не долучив, а лише посилається на неї у тексті позовної заяви, що позбавляє суд можливості перевірити зміст цієї скарги, достовірність повідомлених позивачем відомостей та його спробу досудового врегулювання спору. При цьому, колегія суддів як і суд першої інстанції критично відноситься до поданої позивачем копії претензії від 17 січня 2019 року до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування шкоди, завданої знесенням тимчасової споруди, так як на такому документі відсутній штамп вхідної кореспонденції, у зв`язку з чим взагалі не зрозуміло чи вона була подана адресату. Колегія суддів також звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. У свою чергу у ст.атті 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Колегія суддів підкреслює, що з метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на судове оскарження рішень особа, яка має намір подати позовну заяву, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки позивачем не надано належного обґрунтування причин тривалого зволікання із оскарженням спірних рішень. Враховуючи, що первинно позову заяву ФОП ОСОБА_1 було подано ще у серпні 2018 року, у той час як з даним позовом останній звернувся лише 30 травня 2019 року з вимогою оскаржити рішення, про які останній дізнався у вересні 2017 року, тому наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду. У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський суд з прав людини у п. 41 зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata. Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33). Згідно з п. 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частиною третьою та частиною четвертою статті 123 вказаного Кодексу. Враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 294, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук