Постанова 4820 № 683/1894/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 683/1894/19 Провадження № 22-ц/4820/933/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Купельського А.В. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І., секретар судового засідання Філіпчук О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 квітня 2021 року (суддя Андрощук Є.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності в порядку спадкування, в с т а н о в и в : У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив: встановити факт його постійного проживання з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ним право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 . В обґрунтування заявленого позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_3 , яка на день смерті проживала за адресою АДРЕСА_1 . Після її смерті відкрилася спадщина, в склад якої входить 1/2 частка кв. АДРЕСА_3 . Він має право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , так як є її сином, проте нотаріусом йому відмовлено у прийнятті документів для оформлення спадщини у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Позивач вказує, що він постійно проживав з матір`ю ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_4 у вищевказаній квартирі, а у 2007 році він зареєстрував своє місце проживання в будинку с. Громівка Старокостянтинівського району Хмельницької області, який використовувався як дачний будинок, в якому він з батьками проживали у літній період. З 2011 року ОСОБА_3 важко хворіла, не могла рухатися, не могла самостійно себе обійти, тому він з того часу і до її смерті постійно проживав з нею в квартирі, так як вона потребувала сторонньої допомоги, а батько в силу похилого віку та стану здоров`я не міг забезпечити таку допомогу. Після смерті ОСОБА_3 позивач не звертався у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, так як вважав, що прийняв її, оскільки проживав спільно із ОСОБА_3 на день її смерті. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_4 , а він прийняв спадщину в встановленому законом порядку, оскільки подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. В червні 2019 року позивач звернувся до нотаріуса з приводу оформлення спадщини після смерті батьків, та йому стало відомо, що при житті батько склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 . Крім того з повідомлення нотаріуса йому стало відомо, що після смерті ОСОБА_3 була заведена спадкова справа 15.01.2016 року, де його батько ОСОБА_4 оформив спадщину після смерті ОСОБА_3 . Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1 ; у визнані недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 ; у визнані за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 на ј частку квартири АДРЕСА_3 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Зазначає, що він постійно проживав разом з матір`ю ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_4 в квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Зазначає, що з 2011 року його мати важко хворіла, не могла рухатися, не могла себе обійти, потребувала допомоги, яку надавав він. Звертає увагу, що суд необґрунтовано не прийняв до уваги покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які були друзями його батьків та підтвердили той факт, що він постійно проживав з матір`ю та доглядав її. Зазначає, що суд безпідставно не прийняв до уваги об`єктивні докази, якими є листи управління Пенсійного фонду України в Старокостянтинівському районі від 16.01.2015 р., 01.04.2015 р., повідомлення відокремленого підрозділу Південно західної залізниці 16.12.2014 р., які були направлені на його ім`я за адресою АДРЕСА_1 . Відзиву на апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду від учасників справи не надходило. В судове засідання сторони не з`явились, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином. У відповідності до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання не здійснювалось. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Здійснення права на спадкування визначено Главою 87 ЦК України. Згідно зі ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Згідно із ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до абз.3 п.3 роз`яснень постанови Пленуму ВСУ України від 30.05.2008р. №7 "Про судову практику у справах про спадкування" місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст.29, ч.2 ст.1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця. Згідно з ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов`язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно). Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом. Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1 ст.1269 ЦК України). Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним. Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Згідно з п. п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем. Як випливає із п.п.3.22 п.3 гл.10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем. За правилами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до копії свідоцтва про народження, виданого 14 липня 1970 року, позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 (а.с.6). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3 , що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 09 червня 2015 року (а.с.9). Відповідно до даних довідки відділу з питань реєстрації місця проживання виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 13.12.2018 р. ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала на момент своєї смерті по АДРЕСА_1 . На день її смерті за вказаною адресою був зареєстрований її чоловік ОСОБА_4 (а.с.55). На день смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на майно, а саме на 1/2 частку кв. АДРЕСА_3 , належну спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 1997р. (а.с.35) інвентарної справи Старокостянтинівської БТІ ОР. Відповідно до матеріалів спадкової справи №19/2016 від 15.01.2016 р., заведеної Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою до майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину на 1/2 частку кв. АДРЕСА_3 прийняв її чоловік ОСОБА_4 . Спадщина була прийнята шляхом подачі заяви 15.01.2016р. до нотаріальної контори про прийняття спадщини, при цьому у заяві зазначено, що інші спадкоємці до майна померлої ОСОБА_3 відсутні (а.с.44-55, а.с.46). ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , від 10.12.2018 р. (а.с.10). Згідно матеріалів спадкової справи №7/2019, заведеної приватним нотаріусом Старокостянтинівського райнотокругу Хмельницької області Лавутою Ю.А. до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , спадкова справа відкрита за заявою ОСОБА_2 від 30.01.2019р. (а.с.34), як спадкоємця за заповітом, залишеним на її ім`я спадкодавцем ОСОБА_4 (а.с.33-43). Згідно довідки відділу з питань реєстрації місця проживання виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 30.01.2019 р. ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав на момент своєї смерті по АДРЕСА_1 . На день його смерті за вказаною адресою був зареєстрований лише сам спадкодавець ОСОБА_4 (а.с.37). 08 травня 2019 року ОСОБА_1 було подано заяву до приватного нотаріуса Старокостянтинівського райнотокругу Хмельницької області Лавути Ю.А. про прийняття спадщини (а.с.41). Відповідно до листа роз`яснення від 21.06.2019р., приватний нотаріус Старокостянтинівського райнотокругу Хмельницької області Лавута Ю.А. роз`яснив, що задовольнити заяву ОСОБА_1 про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 неможливо, оскільки померлим складено заповіт на все майно не на ім`я ОСОБА_1 (а.с.5). Згідно даних акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 05 липня 2019 року, складеного комісією Огіївської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області було виявлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в с. Громівка Старокостянтинівського району Хмельницької області одиноко (а.с.59). Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем в судовому засіданні не надано належних, допустимих, достовірних доказів, які б кожен окремо, або в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку могли б беззаперечно доводити факт постійного проживання позивача із спадкодавцем на момент її смерті. З таким висновком погоджується Хмельницький апеляційний суд. Доводи апеляційної скарги про те, що при вирішенні справи суд не надав належної оцінки наданим заявником доказам на підтвердження його постійного проживання разом з матір`ю на час відкриття спадщини, зокрема, лист управління Пенсійного фонду України в Старокостянтинівському районі від 01.04.15 р., 16.01.2015 року, лист Відокремленого підрозділу галузевої служби колонії Південно західної залізниці від 16.12.14 р., які адресовані на ім`я ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 та показам свідків є неспроможними, оскільки суд врахував зазначені докази, але за відсутності інших належних та допустимих доказів, зокрема письмових доказів, які б у сукупності були достатніми на підтвердження зазначених обставин, дійшов переконливого висновку про недоведеність заявником його вимог. Разом з тим, проживання ОСОБА_1 разом з матір`ю ОСОБА_3 наприкінці її життя, викликане необхідністю догляду за нею, наданням їй сторонньої допомоги, було тимчасовим. На час відкриття спадщини позивач був зареєстрований за адресою відмінною від місця її відкриття: с. Громівка, Старокостянтинівського району Хмельницької області, що підтверджується відміткою у його паспорті (а.с.14). Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявників з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам Закону. Доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 375 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, Хмельницький апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Повне судове рішення складено 24 червня 2021 року. Судді А.В. Купельський Т.О. Янчук О.І. Ярмолюк