Ухвала КАС ВС № 160/8909/20

УХВАЛА 23 червня 2021 року м. Київ справа № 160/8909/20 адміністративне провадження № К/9901/16660/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі № 160/8909/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, де просила: визнати протиправними дії ТУ ДСА в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди - за період з 01.06.2020 по 15.07.2020 із застосуванням обмеження нарахування у сумі 56 388,80 грн; стягнути з ТУ ДСА в Дніпропетровській області на користь судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду в розмірі 56388,80 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01.06.2020 по 15.07.2020. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2020 по 15.07.2020 із застосуванням обмеження нарахування. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської ОСОБА_1 , в сумі 56 388,80 грн з відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів, за період з 01.06.2020 по 15.07.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів". Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання доказів сплати судового збору. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року отримано скаржником - 26 травня 2021 року. 07 червня 2021 року на адресу Верховного Суду від скаржника надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 160/8909/20, яке вмотивоване тим, що скаржник є бюджетною організацією фінансування якого здійснюється з Державного бюджету та на даний час відсутня можливість щодо оплати судового збору. При цьому, скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18 згідно висновків якої юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору. Вирішуючи вказане клопотання Суд виходить з наступного. Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до частини другої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Умови, за яких суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору та перелік суб`єктів, до яких таке відстрочення застосовується, обумовлені статтею 8 Закону України "Про судовий збір". Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення. Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи. Суд також виходить з того, саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про відстрочення від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв`язку із цим обставини пов`язані з відсутністю коштів призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення від сплати судового збору. Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14 травня 1981 року № R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D). Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя. Суд звертає увагу скаржника, що ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року вже було відмовлено в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги. У повторному клопотанні скаржник посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18 зробила висновок, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Разом з тим посилання скаржника на вказану постанову колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки відстрочення або розстрочення сплати судового збору є правом суду, а не обов`язком. Крім того, відповідач не позбавлений можливості протягом усього поточного бюджетного року здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору, на підставі кошторису, а у разі його відсутності - проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення своєчасної сплати судового збору з урахуванням обставин і факторів, які впливають на тривалість процедури проведення відповідних платежів. Особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору. Отже, фактично, зазначені скаржником підстави у клопотанні для відстрочення від сплати судового збору є аналогічними тим, які вже Судом були оцінені та визнані ухвалою про залишення касаційної скарги без руху такими, що не підлягають задоволенню, а отже відсутні підстави для задоволення повторного клопотання про відстрочення сплати судового збору. Враховуючи зазначене, є всі підстави вважати, що скаржником виявлені недоліки касаційної скарги не усунуто. За наслідками не виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, відповідно до частини другої статті 332 КАС України передбачено, що до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Виходячи з положень зазначеної вище норми та пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя повертає касаційну скаргу заявникові, якщо він не усунув недоліки скарги, яка залишена без руху. Відповідно до частини сьомої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Керуючись статтями 169, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі № 160/8909/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов