Постанова Харківський апеляційний суд № 638/14867/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2021 року м. Харків Справа № 638/14867/17 Провадження № 22-ц/818/2587/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Хорошевський О.М. суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б. за участю секретаря Пузікової Ю.С. Учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2021 року, постановлене суддею Подус Г. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,- УСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати недійсним договір №974 від 17.12.2001 року купівлі-продажу квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати квартиру АДРЕСА_2 , від набувачів - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. 25.01.2021 року відповідач - ОСОБА_3 звернувся з заявою про ухвалення додаткового рішення та вирішення питання про стягнення на його користь судових витрат пов`язаних з підготовкою до судового розгляду справи та розглядом справи по суті. Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що Дзержинським районним судом м. Харкова прийнято рішення по справі №638/14867/17 від 19.01.2021 року, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відповідач просить стягнути судові витрати в порядку ст. 137 ЦПК України, вказує, що між ним та АО «ПАРАДІГМ» в особі керуючого партнера адвоката Прилипко Д.В. укладено Договір про надання правової та професійної правничої допомоги 06Б2020-ФО. 28.02.2020 року ОСОБА_3 було надано АО «ПАРАДІГМ» Доручення №1 на надання правової та професійної правничої допомоги, узгодивши формулу визначення вартості послуг адвоката, який як вказує ОСОБА_3 встановлений у розмірі 85000 грн. в порядку передбаченому Дорученням. Заяву відповідача ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 5000,00 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить додаткове рішення суду скасувати, як незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви. Скарга містить посилання на те, що відповідачем не надано доказів здійснення витрат та оплати витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або`інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи). А відповідно до ч. 2 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Крім цього, до заяви про ухвалення додаткового рішення надано докази направлення копії заяви з доданими документами учасникам справи. Виходячи з наданих доказів, копія заяви з доданими документами відповідачу ОСОБА_4 не надсилалась. Відповідно до частини 9 ст. 83 ЦПК України, суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання їх копій іншим учасникам справи. Судом вказана норма також проігнорована. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить додаткове рішення суду скасувати, як незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове про задоволення заяви в повному обсязі. Посилання скарги містять доводи щодо протиправності зменшення судом розміру витрат, встановленого сторонами договору у фіксованому розмірі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 . Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що розмір винагороди адвоката у 85000,00 грн. є необгрунтовано завищеним. Судова колегія з таким висновком суду першої інстанції погоджується. ОСОБА_3 та АО «ПАРАДІГМ» в особі керуючого партнера адвоката Прилипко Д.В. укладено Договір про надання правової та професійної правничої допомоги 06Б2020-ФО. Відповідно до п. 4.3 Договору, Сторони домовилися, що за надання правової та професійної допомоги Клієнт виплачує АО винагороду у формі гонорару, розмір якого визначається Сторонами. Сторони на виконання п. 4.3 Розділу 4 Договору, узгодили спосіб визначення розміру гонорару. Погодивши до даного Доручення, що винагорода у формі гонорару за надання правової та професійної правничої допомоги, враховуючи складність необхідних Клієнту видів послуг, буде сплачена Клієнтом у фіксованому розмірі - 85000 грн. в порядку передбаченому Дорученням, відповідно до погодженого сторонами Звіту про виконання договору про надання правової та професійної правничої допомоги у формі Звіту про надану правову та професійну допомогу. На підтвердження надання правової допомоги стороною надано Звіт про надану правову та професійну правничу допомогу Неділько К.А. за Дорученням №1 від 28.02.2020 року, рахунок до Договору про надання правової та професійної правничої допомоги до Договору №06Б2020-Ф0 від 28.02.2020 року, тощо. Проте, дослідивши надані документи, суд першої інстанції не в повній мірі погодився з визначеним переліком, на підставі чого зменшив розмір винагороди до 5000,00 грн. з чим судова колегія погоджується та вважає висновки суду обгрунтованими. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)). У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром ". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару ", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про часткове задоволення заяв про стягнення витрат на правничу допомогу, з огляду на те, що стягнення витрат у розмірі 85000,00 грн. є необґрунтовано завищеним, стягнувши 5000,00 грн. у відповідності до кількості реально виконаних дій, які були необхідними, а саме: ознайомлення з матеріалами справи, подання відзиву на позовну заяву, участь в судових засіданнях (як встановлено, адвокат приймав участь у двох судових засіданнях). Оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, судова колегія не вбачає підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 , 376, 381-384 ЦПК України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишити без задоволення. Додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.М. Хорошевський Судді: І.В. Бурлака В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 23.06.2021.