Постанова 4806 № 308/3887/18

Справа № 308/3887/18 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: Головуючого - судді Бисага Т.Ю. суддів: Фазикош Г.В.,Куштана Б.П., за участі секретаря: Волощук В.І., за участі представників сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03 вересня 2019 року, головуюча суддя Бенца К.К., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, приватного нотаріуса Хваста Мар`яни Михайлівни про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_3 в особі уповноваженого представника ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, приватного нотаріуса Хваста Мар`яни Михайлівни про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Позовну заяву мотивує тим, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської Ради від 26.12.1990 р. № 245 «Про виділення земельних ділянок» ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку площею 0,058 га поз. 283 під індивідуальне житлове будівництво у мікрорайоні «Шахта». В подальшому рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27 березня 1996 № 48 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» позивачу на підставі ст. 17 ЗК України раніше виділена земельна ділянка АДРЕСА_1 к 264 надана у приватну власність, на підтвердження чого їй було оформлено та видано Державний акт серії ЗК № 015-010175 від 17 липня 1996 року, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1171. Для встановлення кадастрового номеру та меж земельної ділянки в натурі позивач 22.08.2017 року звернулася до спеціалізованої організації ПП «Сьомий регіон». Листом від 12.12.2017 р. директора ПП «Сьомий регіон» позивача було повідомлено про факт передачі належної позивачу на праві приватної власності земельної ділянки у приватну власність іншій особі, а саме ОСОБА_4 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області. У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка за реєстраційним номером 1028493421248 обєкта нерухомого майна згідно кадастрового номеру 2124884800:10:015:0076 13.09.2016 р. зареєстрована приватним нотаріусом Хваста М.М. на підстав наказу № 2697 сг від 09.09.2016 року виданого головним управління Держгеокадастру у Закарпатській області. Після набуття права власності на земельну ділянку, відносно якої виник спір, позивач будь-якого рішення про відмову від вказаної земельної ділянки не приймала, ніяких звернень відносно свого майна до місцевого органу самоврядування не подавала, вказану земельну ділянку ОСОБА_4 не відчужувала, право власності на неї не втратила. За відсутністю обставин позбавлення позивача власності на земельну ділянку пл. 0,051 га по АДРЕСА_2 (к264), представник позивача вважає, що виданий наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 09.09.2016 року № 2697-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 та передачу у власність земельної ділянки є незаконним, та таким, що порушує право власності позивача на землю. Посилаючись на те, що позивач правомірно, раніше за ОСОБА_4 , набула право власності на земельну ділянку, тому набуття іншими громадянами права власності нату ж ділянку є незаконним, просить суд ухвалити рішення, яким: - Наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 09.09.2016 року № 2697 сг про передачу у приватну власність земельної ділянки кадастровий номер 2124884800:10:015:0076 ОСОБА_4 визнати недійсним та скасувати; -державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності не земельну ділянку ОСОБА_4 за реєстраційним номером 1028493421248, площею 0,0718 га для індивідуального садівництва, розташовану за межами населеного пункту Оноківської сільської ради кадастровий номер 2124884800:10:015:0076, яке внесене приватним нотаріусом Хваста М.М. районного нотаріального округу Закарпатської області, індексний номер : 31420345 від 16.09.2016 р. - скасувати. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03 вересня 2019 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 09.09.2016 року № 2697 сг про про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки кадастровий номер 2124884800:10:015:0076. Скасовано запис № 1028493421248 про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку ОСОБА_4 площею 0,01718 га для індивідуального садівництва, розташовану за межами населеного пункту Оноківської сільської ради кадастровий номер 2124884800:10:015:0076, яке внесене приватним нотаріусом Хваста М.М. районного нотаріального округу Закарпатської області, індексний номер : 31420345 від 16.09.2016 р. Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11 жовтня 2019 року вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись з рішенням суду Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській областіподало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку. Встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської Ради від 26.12.1990 р. № 245 «Про виділення земельних ділянок» було виділено громадянам, в тому числі і ОСОБА_3 земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво у мікрорайоні «Шахта», площею 0,058 га поз. 283, що стверджується випискою з рішення , копія якої долучена до матеріалів справи. Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27 березня 1996 № 48 «Про виділення, приватизацію та продаж земельних ділянок» , згідно ст. 17 ЗК України надані раніше земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку надані у приватну власність громадянам, в тому числі і ОСОБА_3 АДРЕСА_3 , що стверджується архівним витягом рішення, копія якої долучена до матеріалів справи. На підставі цього рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27 березня 1996 № 48 , 17 липня 1996 року, ОСОБА_3 було видано державний акт серії ЗК № 015-010175 на право власності на земельну ділянку, АДРЕСА_1 , який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1171, що підтверджується державним актом, копія якого долучена до матеріалів справи. З того часу позивач кожного року сплачувала земельний податок, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями квитанцій. 01 січня 2013 року набув чинності Закону України про державний земельний кадастр», відповідно ст. 1 якого Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувача-ми; а державна реєстрація земельної ділянки внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Для встановлення кадастрового номеру та меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості ) позивач 22.08.2017 року звернулася до спеціалізованої організації ПП «Сьомий регіон». Відповідно до листа директора ПП «Сьомий регіон» від 12.12.2017 р. позивача було повідомлено про виявлення в процесі виготовлення технічної документації факт передачі належної позивачу на праві приватної власності земельної ділянки у приватну власність іншій особі, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, кадастровий номер 2124884800:10:015:0076, копія листа долучена до матеріалів справи. Відповідно до діючого генерального плану м. Ужгорода затвердженого рішенням ХХІХ сесії ІV скликання від 04.09.2004р. АДРЕСА_2 , знаходиться поза адміністративно-територіальними межами міста, що стверджується листом міського голови від 16.02.2018 року № 74/03-23. Наказом Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області № 2697 сг від 09.09.2016 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки без зміни цільового призначення» затверджено проект землеустрою земельної ділянки з передачею у власність ОСОБА_4 , площею 0,0718 га, в тому числі багаторічні насадження площею 0,0718, кадастровий номер 2124884800:10:015:0076, розташовану за межами населеного пункту на території Оноківської сільської ради Ужгородського району. Так, судом обгрунтовано наведено посилання на ч.1 ст. 23 ЗК України 1990 року, чинного на час видачі державного акту позивачеві, якою нормативно затверджено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Згідно положень п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Відповідно до ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Частиною 1 статті 155 ЗК України установлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Апелянтом не спростовані наведеними доводами у скарзі правомірність застосування судом попередньої інстанції норм права, які регулюють правовідносини у спорі, що розглядається судом, а навпаки демонструється намір виправдати свої незаконні дії. Водночас апелянт ухилився від аналізу норм права, якими встановлені імперативні вимоги щодо права власності на земельні ділянки, набуті у відповідності до раніше діючого законодавства, а саме: Громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.(п.7 розд. X Перехідних Положень ЗК України); Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (ст.З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») 3) Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера (ст.2 розд. VII Прикінцевих та Перехідних Положень Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Таким чином, твердження апелянта про те, що державний акт на право приватної власності на землю серії ЗК №015-010175 від 17.07.1996 року є документом «старого взірця», який був виготовлений без проведення комплексу робіт з геодезичного встановлення меж земельної ділянки, відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру, що унеможливлює визначення точних меж земельних ділянок на місцевості та ідентифікувати земельну ділянку дає право відповідачу-2 на порушення права приватної власності власника цієї земельної ділянки, що не узгоджується з вимогами ст.19 Конституції України, є алогічними та неправомірними. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово зауважував, що не існує жодного володіння власністю до тих пір, доки особа не може заявити про своє право власності. «Заявления права» може означати «володіння майном», про яке йдеться у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, якщо є достатні підстави для забезпечення цього права через суд у примусовому порядку. Для того щоб довести, що втручання у право власності відбулося, необхідно довести, що гарантії захисту, передбачені статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції, було порушено. Як свідчить аналіз практики ЄСПЛ, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема органів виконавчої влади, шляхом прийняття законодавчих актів, тоді як стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. У правовому висновку Верховного Суду України, зробленому в постанові від 18 вересня 2013 р. (справа № 6-92цс13), зазначено таке: основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 р. у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", від 11 березня 2003 р. - "Новоселецький проти України", від 1 червня 2006 р. - "Федоренко проти України"). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.

1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 22 червня 2021 року. Головуючий Судді