Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/2783/20

23.06.21 22-ц/812/1190/21 Справа №484/2783/20 Головуючий у першій інстанції Мельничук О. В. Провадження №22-ц/812/1190/21 Доповідач в апеляційної інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 23 червня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючої: Ямкової О. О., суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., із секретарем: Горенко Ю. В., за участю: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «СОПТЕК» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Мельничука О. В. в залі суду в місті Первомайську Миколаївської області о 16 годині 10 хвилині, зі складанням його повного тексту 22 квітня 2021 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «СОПТЕК» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та оплату вимушеного прогулу, У С Т А Н О В И Л А: 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «СОПТЕК» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що працював у якості водія у ТОВ «СОПТЕК» з 31 січня 2020 року. 16 липня 2020 року між ним та чоловіком директора ТОВ «СОПТЕК» мала місце сварка, внаслідок якої він захворів та з цього дня та по 23 червня 2020 року знаходився на лікарняному. 24 липня 2020 року позивач прийшов на роботу, та спочатку здав листок про тимчасову непрацездатність головному бухгалтеру підприємства, від якої випадково дізнався, що його нібито перевели з роботи водія на роботу у склад, але ніякого наказу про переведення не надали. Тому в цей же день він надіслав заяву на адресу керівництва підприємства, у якій зазначив, що до роботи водія його не допустили, наказ про переведення на іншу роботу у склад та аванс не надали. Не допустили його до виконання обов`язків водія 25 та 27 липня 2020 року. Обставини про не допуск ним також викладені у поданих керівництву підприємства заявах, які ним за місцем розташування не отримані. Разом з тим, без пояснення причини та відібрання від нього письмових пояснень, 28 липня 2020 року його звільнили з ТОВ «СОПТЕК» за здійснення прогулу без поважних причин. Посилаючись на вищенаведене, позивач вважав своє звільнення незаконним, та просив скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі в якості водія та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. У письмовому відзиві ТОВ «СОПТЕК» вважало позовні вимоги необґрунтованими та посилалося на те, що 24, 25 та 27 липня 2020 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі без поважних причин. На усні звернення до нього пояснення причин своєї відсутності не надав. Наказів про його переведення не видавалося, а тому він, як працівник, здійснив прогул без поважних причин, внаслідок чого відбулося його законне звільнення з товариства. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 березня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про залучення до справи електронного доказу залишено без розгляду. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалено про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлено ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ «СОПТЕК» з 28 липня 2020 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 серпня 2020 року по 12 квітня 2021 року. При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем від позивача письмових пояснень отримано не було, а його звільнення з роботи свідомо здійснено з порушенням прав працівника. В апеляційній скарзі представник відповідача ТОВ «СОПТЕК», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Судом не враховані надані відповідачем докази про відсутність позивача на робочому місці без поважних причин та не надання ним пояснень. Про правомірність дій відповідача, як роботодавця, свідчить акт інспекційної перевірки умов праці, у якому не встановлено порушень трудового законодавства. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а рішення суду таким, що ухвалено у відповідності до норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав. У відповідності до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Задовольняючи позов суд першої інстанції вважав, що докази самовільної відсутності ОСОБА_1 на роботі відсутні, внаслідок чого вважати, що працівником здійснено прогул без поважних причин немає, і тому його звільнення за п.1 ч.4 ст. 40 КЗпП України є незаконним. З такими висновками суду в частині незаконності звільнення позивача можна погодитися, так як вони відповідають нормам матеріального і процесуального права, та узгоджуються з обставинами, встановленими у справі. Так, у відповідності до змісту статей 21, 24, 36 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Підставами для припинення договору є угода сторін, закінчення строку дії договору або звільнення за ініціативою працівника чи власника. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював у якості водія в ТОВ «СОПТЕК» на підставі безстрокового трудового договору з 31 січня 2020 року, та за ним закріплено вантажний автомобіль з напівпричепом (а.с.7-8, 27-33). За період роботи ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не притягувався, а у зв`язку з виконанням покладених на нього обов`язків йому виплачувалася заробітна плата (а.с.7-8, 29). З 16 липня по 23 липня 2020 року включно позивач ОСОБА_1 на роботу не виходив, у зв`язку з перебуванням на лікарняному (а.с.9). В цей час у його трудову книжку внесений запис про його звільнення з 16.07.2020 за власним бажанням, яка потім зазначена, як недійсна (а.с.8), та 17 липня 2020 року створена комісія для перевірки технічного стану автомобіля, який був закріплений за позивачем, з передачею транспортного засобу іншому водієві (а.с.85). Посилаючись на такі обставини, позивач вказував на свій конфлікт з керівництвом товариства, яке бажало його звільнити, а відповідач зазначав про безпідставні образи водія та його поведінку, яка спочатку була розцінена керівництвом ТОВ «СОПТЕК», як бажання працівника звільнитися з роботи, внаслідок чого помилково була зроблена запис в його трудову книжку. Разом з тим, після закінчення лікарняного, який ОСОБА_1 24 липня 2020 року передав головному бухгалтеру, але не приступив до виконання трудових обов`язків в цей день та залишив територію підприємства. Був позивач відсутній на підприємстві 25 та 27 липня 2020 року, про що лише 27 липня 2020 головним бухгалтером подана доповідна записка на ім`я керівництва та у складі трьох працівників ТОВ «СОПТЕК» складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці (а.с.35-36). Такі ж відомості відображені в табелі обліку робочого часу за липень 2020 року (а.с.34). Письмових пояснень за фактом відсутності на робочому місці від працівника керівництвом не відібрано. Тому, вважаючи, шо працівник був відсутній на робочому місці без поважних причин, директором ТОВ «СОПТЕК» видано наказ №13 від 28 липня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади водія з 28 липня 2020 року за прогули без поважних причин. При цьому у наказі не вказано день здійснення працівником прогулу, внаслідок чого таким днем слід вважати день звільнення - 28 липня 2020 року, у який позивач був присутній на підприємстві, так як відмовився від отримання наказу, але отримав заробітну плату при звільненні та трудову книжку (а.с.37-41). В той же час за матеріалами справи вбачається, що фактичні обставини, які пов`язані з неможливістю виконання позивачем трудових обов`язків, викладені в адресованих ним керівництву заявах від 24, 25 та 27 липня 2020 року, які відправлені у відповідні дати поштою, але не отримані відповідачем з власної вини, та є за своїм змістом письмовими поясненнями ОСОБА_1 (а.с.10-18) За цими заявами слідує, що позивач був відсутній на підприємстві з поважних причин, у зв`язку з не допуском його до роботи в якості водія, передачі раніше закріпленого за ним автотранспортного засобу іншому працівникові. Таким обставинам керівництвом належної оцінки не надано, та вони не враховані при звільненні працівника з роботи за прогул без поважних причин. Згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України звільнення працівника з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Тобто звільнення працівника за зазначеною статтею є одним з видів дисциплінарного стягнення. При накладені дисциплінарних стягнень роботодавцем повинні бути дотримані процедура та порядок, передбачені статями 147-149 КЗпП України, а саме: проведені відповідні перевірки фактів порушення дисципліни, відібрані пояснення від працівника як порушника дисципліни, та застосовані види стягнень з урахуванням його попередньої роботи та інших обставин. Сама оцінка поважності причин визначається роботодавцем при прийнятті рішення про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, а судом при розгляді спору про звільнення. Вочевидь, поважними причинами необхідно визнавати причини, які виключають вину працівника. Такою поважною причиною може бути як не допуск працівника до виконання роботи, яка обумовлена трудовим договором, або відмова працівника від переводу на іншу роботу, якщо такий перевід є незаконним. За матеріалами справи позивачем зазначені поважні причини відсутності його на робочому місці, які пов`язані з не допуском його до виконання обов`язків водія, та повідомлення про перевід на іншу роботу у приміщення складу без ознайомлення позивача з відповідним наказом, та дотриманням його прав. Відтак, вважати, що усі визначені вищенаведеними нормами трудового законодавства процедури та порядок звільнення позивача ОСОБА_1 з роботи роботодавцем ТОВ «СОПТЕК» дотримані, не можна. Доводи відповідача у апеляційної інстанції про недоведеність позивачем поважних причин відсутності його на робочому місці, спростовується обставинами, вірно встановленими судом першої інстанції на підставі належно досліджених ним письмових доказів, що містяться у справі, та не спростовують встановлений ним факт наявності поважних причин не виконання працівником трудових обов`язків у визначені роботодавцем дати. Тому при встановленні фактів незаконності звільнення позивача судом вірно застосовані норми матеріального і процесуального права та обґрунтовано задоволено позовні вимоги, так як звільнення позивача здійснено керівництвом без дотримання норм трудового законодавства. За такого судове рішення, яке в цій частині ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права у відповідності до статті 375 ЦПК України не підлягає скасуванню або зміні. В той же час, вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку та період його нарахування за час вимушеного прогулу, суд не визначив його розмір у відповідності до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок) та пункту 32 постанови Пленуму ВС України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6.11.1992, а також положень статей 94, 235 КЗпП України, за якими середній заробіток за час вимушеного прогулу є неотриманою працівником заробітною платою, яка визначається у грошовому виразі, без врахування податків та зборів, які підлягають відрахуванню з неї при її виплаті роботодавцем на користь працівника. За таких обставин середній заробіток за визначений судом першої інстанції період, тривалість якого учасниками справи не оспорюється, та у відповідності до довідки, що надана відповідачем до суду апеляційної інстанції, складе 40 789 грн 76 коп., сума якого визначена без врахування податків та зборів, які підлягають відрахуванню роботодавцем з цієї суми при її виплаті на користь працівника. Тому рішення суду в частині стягнення середнього заробітку підлягає зміні у відповідності до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, із зазначенням загального розміру середнього заробітку в грошовому виразі - 40 789 грн 76 коп., без врахування податків та зборів. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду про незаконність звільнення працівника не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із цим висновком суду, в основному направлені на переоцінку тих доказів, які належним чином досліджені судом першої інстанції, та перепровірені судом апеляційної інстанції. Підстав, передбачених статтею 141 ЦПК України, для перерозподілу судових витрат, колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382, 384ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ТОВ «СОПТЕК» задовольнити частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 квітня 2021 року в частині визначення розміру середнього заробітку змінити, зазначивши про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в загальному розмірі 40 789 грн 76 коп., сума якого визначена без врахування податків та зборів. Рішення суду в іншій частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді С. Ю. Колосовський О. В. Локтіонова