Постанова 4813 № 520/18393/19

Номер провадження: 22-ц/813/5338/21 Номер справи місцевого суду: 520/18393/19 Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.06.2021 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючої судді Ващенко Л.Г. суддів Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С., за участі секретаря Бєляєвої О.К., з участю: представника позивачки ОСОБА_1 розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року (одноособово суддя Пучкова І.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «ПроКредитБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про захист прав споживача шляхом припинення зобов`язань за кредитним договором, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА (короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) 06.08.2019 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до акціонерного товариства «ПроКредитБанк» (далі-Банк) про визнання зобов`язання ОСОБА_1 перед Банком за Рамковою угодою № 5.3920 від 23.07.2004 року та договором про надання траншу № 5.15085/3930 від 19.10.2007 року припиненими шляхом їх повного належного виконання. Позово обґрунтовано наступним. 23.07.2004 року між Банком і позивачко укладено рамкову угоду № 5.3920, на підставі якої укладений договір про надання траншу № 5.15085/3930 від 19.10.2007 року, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 126 000 доларів США зі строком користування 60 місяців та сплатою відсотків у розмірі 13% на рік. ОСОБА_1 виконала зобов`язання сплативши 441 564,31 гривень на рахунок Банка, шлязом виконання судового рішення. Посилаючись на те, що вона виконала судове рішення про стягнення боргу за кредитом, Банк відмовився скасовувати обтяження за договором іпотеки, стверджуючи про наявність начеб-то заборгованості за кредитом у розмірі 26 357, 73 доларів США через курсову різницію, оскільки кредит надавався у доларах США, а рішення суду ухвалено та виконано у гривні, позивачка просила про задоволення позову. Банк в особі представника надав відзив на позовну заяву, в якому просив у позові відмовити. Сторони не приймали участі у судовому засіданні 11.12.2019 року. Позивачка подала заяву про розгляд справи за її відсутності Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2019 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову. (короткий зміст вимог апеляційної скарги) Позивачка ОСОБА_1 не погодилась із рішенням суду від 11.12.2019 року і в особі представника подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. (узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу) Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 зазначає: 23.07.2004 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Рамкову угоду № 5.3930. На підставі Рамкової угоди був укладений договір про надання траншу № 5.15085/3930 від 19.10.2007 року, що є невід`ємною частиною Рамкової угоди, згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 126 000 доларів США на строк користування 60 місяців зі сплатою відсотків в розмірі 13% на рік. Передбачений угодою строк кредитування закінчився 19.10.2012 року. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2013 року стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Банка заборгованість за Рамковою угодою та укладеного на її підставі договору про надання траншу в розмірі 438 345,32 гривень і судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3 219 грн. На підставі рішення суду від 21.03.2013 року, судом 30.07.2014 року виданий виконавчий лист№ 1512/14278/2012, який Банк пред`явив до виконання. 29.01.2015 року ОСОБА_1 виконала рішення суду, здійснивши сплату коштів у розмірі 441 564,32 гривень (438 345,32 гривень боргу за кредитом + 3 219 гривень судового збору) на рахунок Банка, що підтверджується копією квитанції. Банк, відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду, у 2013 році звернувся із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, визначивши заборгованість у валюті - гривні України, вказавши, що саме 438 345,32 гривень є повним розміром заборгованості, включаючи заборгованість за тілом кредиту, за відсотками та пеню. Довідкою від 29.01.2015 року за вих. № 518 Банк підтверджує виконання рішення суду від 21.02.2013 року та погашення у повному розмірі заборгованості -41 564,32 гривень. Постановою старшого державного виконавця другого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції Полякова О.Г. від 26.03.2015 року закінчено виконавче провадження № 44624586 з примусового виконання виконавчого листа № 1512/14278/2012 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 441 564,32 гривень, зв`язку з фактичним повним виконанням судового рішення, на підставі п. 8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження». ОСОБА_1 належним чином виконала свої зобов`язання за Рамковою угодою від 08.07.2005 року та договором про надання траншу від 19.10.2007 року у зв`язку з фактичним повним виконанням судового рішення про стягнення із позичальника та поручителя всієї суми заборгованості за цим договором, у зв`язку із чим таке зобов`язання припинилось на підставі ст. 599 ЦК України. На момент виконання рішення суду від 21.02.2013 року про стягнення заборгованості у Банка не було вимог про наявність іншої, не врахованої судовим рішенням, заборгованості позичальника, тому зобов`язання за кредитним договором припинились у зв`язку з його виконанням. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 липня 2016 року у справі № 6-118цс16. Суд першої інстанції не дав належної оцінки наданому відповідачем розрахунку заборгованості та дійшов помилкового висновку, що основне зобов`язання не виконано. Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не мас права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.05.2018 року (справа № 750/8676/15-ц) та від 21.11.2018 року (справа №672/778/16-ц). Банк не має права нараховувати відсотки після закінчення строку кредитування (19.10.2012 року) та після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року (справа № 444/9519/12) зазначила наступне: право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ПК України (п.54). В розрахунку визначено заборгованість за пенею у розмірі 8 017 234,92 гривень, яку розраховано Банком за період з 19.11.2007 року по 03.10.2019 року. Слід зазначити, що до вимог про стягнення пені встановлено спецальну позовну давність строком один рік. Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище постанові від 28.03.2018 року (справа № 444/9519/12) зазначила наступне: ст.266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки (п.77). Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом (п.78). Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена (п.80). Оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування (див. пункт 54 цієї постанови), то необґрунтованою є вимога до суду (п.81). Отже, твердження про наявність невиконаного зобов`язання не грунтується на нормах матеріального права, суперечить судовій практиці та є безпідставним. Твердження суду із посиланням на рішення Київського районного суду м.Одеси від 16.09.2016 року у справі № 520/7662/16-ц, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про скасування обтяження, накладеного на квартиру про те, що судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлений факт того, що основне зобов`язання не виконано, є помилковими, не відповідають дійсності і не грунтуються на нормах права. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин (правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.08.2017 року по справі № 6-490цс17). У справі № 520/7662/16-ц розглядались позовні вимоги про скасування обтяження, накладеного на квартиру на підставі іпотечного договору, оскільки рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором виконане у повному обсязі. Вимоги щодо припинення зобов`язань за кредитним договором не розглядались і наявність заборгованості за кредитом, на предмет відповідності закону, не досліджувалась. Отже, відсутні підстави стверджувати про встановлення судовим рішенням в іншій справі відсутності підстав для визнання припиненим основного зобов`язання. (узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи) Відзив представника Банка зазначає: Рішення Київського районного суду м.Одеси від 11.12.2019 року є законним та обгрунтованим, з доводами, наведеними в апеляційній скарзі Банк не погоджується. 23.07.2004 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено Рамкову угоду № 5.3930 зі змінами та доповненнями. Відповідно до п. 1.1. Рамкової угоди, «Кредитор на положеннях та умовах цієї Угоди, договорів про надання траншу відкриває Позичальнику кредитну лінію в розмірі та на умовах, передбачених п. 1.2., статтею 2 даної Угоди». Водночас, відповідно до п.2.2. Рамкової угоди «Умови надання, термін погашення та розмір кожної(ого) кредитної лінії, траншу (порядок надання кредиту, гарантії, овердрафту та відкриття акредитиву) оформлюються договорами про надання траншу (договорами гарантії, овердрафту та договорами про відкриття акредитиву), які є невід`ємними частинами, цієї угоди. Згідно п. 2.4. Рамкової угоди «Умови та порядок надання кредиту, порядок та строки повернення кредиту, дострокове повернення кредиту, штрафні санкції, права та обов`язки сторін, вирішення спорів та інші умови встановлюється договорами про відкриття кредитної лінії та договорами про надання траншу». На підставі Рамкової угоди був укладений договір про надання траншу № 5.15085/3930 від 19.10.2007 р., згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 126 000 доларів США із сплатою відсотків в розмірі 13 % на рік. Додатковою угодою №2 від 19.10.2007 р. до Рамкової угоди встановлено строк у 180 місяців. Відповідно до п.7.5. договору «Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами при умові наявності відтиску круглої печатки кредитора та діє до повного погашення позичальником кредитної заборгованості (штрафних санкцій, відсотків за користування, суми кредиту). Вказані обставини встановлені рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2013 року по справі №520/1512/14278/2012, що набуло законної сили 30.04.2014 року. Крім того, вказаним рішенням зокрема з ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за вказаними зобов`язаннями, що станом на 25.09.2012 року становили еквівалент до 438 345,32 гривень, а саме заборгованості за кредитом в сумі 51 139,79 доларів США (за курсом НБУ на дату розрахунку 408 760,34 гривень); заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 1 737,47 доларів США (за курсом НБУ на дату розрахунку 13 887,59 гривень; пені в розмірі 15 697,38 гривень. Станом на дату складання цього відзиву, зобов`язання ОСОБА_1 перед Банком не виконано. Статею 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог цього Кодексу (ст.526 ЦК України). Статею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зміст договору як правочину складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (ч.1 ст.628 ЦК України). Оскільки основне зобов`язання встановлюється не рішенням суду, а Рамковою угодою, яка є діючою, неприпиненою і зобов`язання позичальника за нею залишається невиконаним, відсутні підстави вважати зобовязання за кредитним договором припиненими. 01.07.2016 року позивачка зверталась до суду із позовом до Банка про скасування обтяження, накладеного на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки № 5.6751-ІД 1 від 08.07.2005р., який був укладений в безпечення виконання зобовязань за Рамковою угодою та Договори про надання траншу №5.15085/3930, оскільки за переконанням позивачки основне зобовязання, яке було забезпечено такою іпотекою, виконано у повному обсязі, та відповідно, договір іпотеки є припиненим. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2013 року по справі №1512/14278/2012 було вирішено питання про стягнення з відповідачів заборгованості за зобовязаннями, що випливають з Рамкової угоди у гривневому еквіваленті і станом на 25.09.2012 року. За наданими до суду відомостями та доказами вбачається, що основне зобовязання позивачкою не виконано, а отже підстав вважати припиненю іпотеку не вбачається. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2016 року встановлено, що під час ухвалення рішення суду від 21.02.2013 року заборгованість позичальника в іноземній валюті була конвертована у національну валюту, що кореспондує виконано у гривнях. Якщо у зобов язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає стягненню у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлений договором або законом. Відповідно до п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року: при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. Також у разі пред`явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Вказане рішення суду було виконано позивачкою і позивачка сплатила суму боргу визначену у резолютивній частині рішення, разом з тим, виконання вказаного рішення у повному обсязі не є тотожнім із виконанням зобовязань за Рамковою угодою у повному обсязі. За наданими до суду відомостями та доказами вбачається, що основне зобовязання позивачами не виконано. При цьому питання про розірвання ОСОБА_5 угоди судом не вирішувалось, а з такого такий правочин, та всі права та обовязки, що витікають з нього, зберігають чинність, відповідно до положень чинного цивільного законодавства. Згідно положень п. 7.5 Рамкової угоди, даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного погашення позичальником кредитної заборгованості. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2013 року по справі №1512/14278/2012 містить саме преюдиційний факт щодо неприпинення зобовязання ОСОБА_1 , який був оцінений та встановлений судом. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.03.2018 р. по справі №638/1841/14-ц: судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті. При цьому погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що боржник, виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу (тобто день зарахування коштів на рахунок кредитора). Строки позовної давності не минули для нарахування процентів та пені, оскільки їх нарахування відповідає умовам договору та чинному законодавству. Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до ЦК, а тому, твердження позивачки щодо припинення зобовязань, неправомірне нарахування пені та процентів є безпідставними і не відповідають дійсності. Треті особи не скористались правом надати відзив, пояснення або заперечення на апеляційну скаргу. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА (встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини) Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини. 23.07.2004 року між Банком і позивачкою ОСОБА_1 укладена Рамкова угода № 5.3920. На підставі Рамкової угоди укладений договір про надання траншу № 5.15085/3930 від 19.10.2007 року, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 126 000 доларів США зі строком користування 60 місяців та сплатою відсотків у розмірі 13% на рік. У забезпечення повернення кредиту за рамковою угодою та договором про надання траншу, між Банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 5.3930-ДП 3 від 19.10.2007 року, за умовами якого позичальниця і поручитель несуть солідарну відповідальність за невиконання позичальницею умов договору про надання траншу та Рамкової угоди. Крім того, у забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання траншу та Рамкової угодою між Банком і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладений договір іпотеки № 5.6751-ІД 1 від 08.07.2005 року (а.с.8,9,11-16). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2013 року з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Банка стягнуто у солідарному порядку заборгованість за Рамковою угодою та договором про надання траншу у розмірі 438 345,32 гривень. В рахунок погашення заборгованості перд Банком звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 виселено з квартири АДРЕСА_1 , а також визнано такими, що втратили право користування вказаною квартирою (а.с.11- 20). На підставі рішення суду від 21.02.2013 року, 30.07.2014 року Київський районний суд м. Одеси видав виконавчий лист № 1512/14278/2012, який був пред`явлений Банком до примусового виконання. 29.01.2015 року ОСОБА_1 виконала рішення суду від 21.02.2013 року, здійснивши оплату коштів у розмірі 441 564,32 гривень (438 345,32 гривень боргу і 3 219 гривень судового збору) на рахунок Банка, що підтверджується квитанцією (а.с.20). Банк, на підставі довідки від 29.01.2015 року за вих. № 518 підтвердив виконання ОСОБА_1 рішення суду від 21.02.2013 року, тобто сплату заборгованості у розмірі 441 564,32 гривень (а.с.21). Постановою старшого державного виконавця другого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції від 26.03.2015 року закінчено виконавче провадження № 44624586 з примусового виконання виконавчого листа № 1512/14278/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банка 441 564,32 гривень у зв`язку з фактичним повним виконанням судового рішення, на підставі п. 8 ч.І ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.22). У зв`язку з повним виконанням судового рішення про дострокове стягнення боргу за кредитом та сплатою виконавчого збору, ОСОБА_6 19.05.2016 року звернулась до Банка із заявою про зняття іпотеки, листом від 26.05.2016 року Банк відовив надати запитувані документи зі посиланням на те, що зобов`язання перед Банком не виконано: заборгованість за капіталом за кредитом, що виданий на підставі договору про надання траншу № 5.15085/3930 від 19.10.2007 року складає 26 357,73 доларів США (а.с.23). За розрахунками Банка від 03.10.2019 року, ОСОБА_1 має перед Банком заборгованість за кредитним договором №5.15085 від 19.10.2007 року з 19.11.2007 року по 03.10.2019 року у розмірі 9 471 963,81 гривень (655 247,08 гривень капітал; 799 524,97 гривень проценти за неправомірне користування кредитом; 8 017 191,76 гривень пеня , а.с.35-41). 06.08.2019 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до Банка про захист прав споживача шляхом визнання зобов`язання ОСОБА_1 перед Банком за рамковою угодою № 5.3920 від 23.07.2004 року та договором про надання траншу № 5.15085/3930 від 19.10.2007 року припиненими шляхом їх повного належного виконання (а.с.1-5). Судом апеляційної інстанції нові обставини не встановлювались і нові докази не досліджувались. Між сторонами виникли правовідносини із кредитних зобов`язань, які регулюються нормами ЦК України. (доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції) Суд першої інстанції, відмовляючи у позові виходив з того, що кредитні кошти отримані в іноземні валюті, позивачка погасила кредит у гривнях, однак основне зобов`язання позивачкою не виконано (а.с.87-90). Колегія суддів не погоджується з висновками суду з таких підстав. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення (ст. 16 ч.1,ч.2 п.7 ЦК України). Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу (ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ч.ч.1,2 п.2 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 598 ч.1, 599 ч.1 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що 23.07.2004 року між Банком і позивачкою ОСОБА_1 укладена Рамкова угода № 5.3920. На підставі Рамкової угоди укладений договір про надання траншу № 5.15085/3930 від 19.10.2007 року, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 126 000 доларів США зі строком користування 60 місяців та сплатою відсотків у розмірі 13% на рік. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2013 року з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Банка стягнуто у солідарному порядку заборгованість за Рамковою угодою та договором про надання траншу у розмірі 438 345,32 гривень. 29.01.2015 року ОСОБА_1 виконала рішення суду від 21.02.2013 року, здійснивши оплату коштів у розмірі 441 564,32 гривень (438 345,32 гривень боргу і 3 219 гривень судового збору) на рахунок Банка, що підтверджується квитанцією. Постановою старшого державного виконавця другого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції від 26.03.2015 року закінчено виконавче провадження № 44624586 з примусового виконання виконавчого листа № 1512/14278/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банка 441 564,32 гривень у зв`язку з фактичним повним виконанням судового рішення, на підставі п. 8 ч.І ст.49 Закону України «Про виконавче провадження». Наведене свідчить про те, що Банк у 2013 році скористався правом на дострокове стягнення заборгованості та змінив строки і умови виконання зобов`язаньза Рамковою угодою від 08.07.2005 року і договором про надання траншу від 19.10.2007 року. Разом з тим, позичальниця ОСОБА_1 належним чином виконала свої зобов`язання за Рамковою угодою від 08.07.2005 року та договором про надання траншу від 19.10.2007 року, у зв`язку із повним виконанням рішення суду від 21.02.2013 року про стягнення всієї суми заборгованості за вказаними правочинами, тобто зобов`язання ОСОБА_1 перед Банком припинились на підставі ст. 599 ЦК України. З огляду на викладене, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Таких висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 року по справі № 753/12335/18, а саме: «Оскільки банк 18 березня 2015 року скористався правом на дострокове стягнення заборгованості та змінив строк і умови виконання зобов`язання, а ОСОБА_1 02 листопада 2017 року виконав зазначену вимогу банку у повному обсязі, що підтверджується відповідною банківською випискою від 02 листопада 2017 року, у зв`язку із чим таке зобов`язання припинилось на підставі статті 599 ЦК України, внаслідок чого припинилось і право іпотеки. Тому рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову…. Як на аргумент невиконання зобов`язання за кредитним договором банк посилався на наявність станом на 08 березня 2015 року заборгованості з пені у розмірі 1480,18 грн. Проте такі доводи є необґрунтованими, виходячи з такого. На підтвердження вказаного розміру заборгованості банк надав довідку від 05 лютого 2019 року (т. 1, а. с. 115), проте вона за змістом є інформацією сторони спірних правовідносин, а не доказом у розумінні статті 76 ЦПК України. …За обставинами справи на час припинення договірних зобов`язань банк визначив вичерпний обсяг зобов`язань боржника, на той час інших претензій не мав, як і на час сплати боргу та зарахування сум відповідно до призначення та черговості сплати платежів, що є свідченням того, що позивач виконав зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі. Вирішення спору шляхом задоволення позову відповідатиме загальним засадам цивільного законодавства, серед яких є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). (мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу) Доводи представника ОСОБА_1 у скарзі, що: ОСОБА_1 належним чином виконала свої зобов`язання за Рамковою угодою від 08.07.2005 року та договором про надання траншу від 19.10.2007 року і у повному обсязі виконала рішення суду від 21.02.2013 року; на момент виконання рішення суду від 21.02.2013 року про стягнення заборгованості у Банка не було вимог про наявність іншої, не врахованої судовим рішенням, заборгованості позичальника, тому зобов`язання за кредитним договором припинились у зв`язку з його виконанням; суд першої інстанції не дав належної оцінки наданому відповідачем розрахунку заборгованості і дійшов помилкового висновку, що основне зобов`язання не виконано, - прийняті до уваги і є підставою для скасування рішення суду. За змістом ч.3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. 29.01.2015 року ОСОБА_1 виконала рішення суду від 21.02.2013 року, здійснивши оплату коштів у розмірі 441 564,32 гривень (438 345,32 гривень боргу і 3 219 гривень судового збору) на рахунок Банка, що підтверджується квитанцією № 228233398/243453867/677707968/7109 (а.с.20). Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, районний суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_1 повністю виконав судове рішення про дострокове стягнення з позичальника та поручителя всієї суми заборгованості за кредитним договором, яка була визначена у розмірі 326 975,21 грн. у зв`язку із чим основне зобов`язання припинилось на підставі статті 599 ЦК України, внаслідок чого припинились і зобов`язання за похідним від основного договором іпотеки, укладеним з метою забезпечення виконання умов кредитного договору( постанова Верховного Суду від 06.08.2020 року по справі № 337/1000/19). Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 листопада 2006 року, оскільки позивач виконав рішення суду про стягнення з нього кредитної заборгованості. Зобов`язання, встановлене за рішенням суду, виконано повністю, суму боргу сплачено. що сторонами не заперечувалось, а тому в силу частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню (постанова Верховного Суду від 24.06.2020 року по справі № 323/3462/18). Доводи представника Банка у відзиві на скаргу, що:станом на дату складання відзиву зобов`язання ОСОБА_1 перед Банком не виконано; основне зобов`язання встановлюється не рішенням суду, а Рамковою угодою, яка є діючою, неприпиненою і зобов`язання позичальника за нею залишається невиконаним, відсутні підстави вважати зобовязання за кредитним договором припиненими; рішенням суду від 21.02.2013 року по справі №1512/14278/2012 вирішено питання про стягнення заборгованості за зобовязаннями, що випливають з Рамкової угоди у гривневому еквіваленті і станом на 25.09.2012 року; рішенням суду від 16.09.2016 року встановлено, що під час ухвалення рішення суду від 21.02.2013 року заборгованість позичальника в іноземній валюті була конвертована у національну валюту, що кореспондує виконано у гривнях; виконання рішення суду від 21.02.2013 року не є тотожнім із виконанням зобовязань за Рамковою угодою у повному обсязі; рішення суду від 21.02.2013 року по справі №1512/14278/2012 містить саме преюдиційний факт щодо неприпинення зобовязання ОСОБА_1 , який був оцінений та встановлений судом; строки позовної давності не минули для нарахування процентів та пені, оскільки їх нарахування відповідає умовам договору та чинному законодавству, ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, - до уваги не приймаються. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.02.2013 року з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Банка стягнуто у солідарному порядку заборгованість за Рамковою угодою та договором про надання траншу у розмірі 438 345,32 гривень (заборгованість за кредитом в сумі 51 139,79 доларів США еквівалент 408 760,34 гривень; заборгованість за відсотками в сумі 1 737,47 доларів США еквівалент 13 887,59 гривень; пеня 15 697,38 гривень, а.с.11-16, 13). Постановою старшого державного виконавця другого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції від 26.03.2015 року закінчено виконавче провадження № 44624586 з примусового виконання виконавчого листа № 1512/14278/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банка 441 564,32 гривень у зв`язку з фактичним повним виконанням судового рішення, на підставі п. 8 ч.І ст.49 Закону України «Про виконавче провадження». Банк використав право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, пені за порушення умов Кредитного договору, звернувшись у 2014 році до суду з позовом про примусове солідарне стягнення цих коштів з боржника та з поручителя у судовому порядку.Таким чином, кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії Кредитного договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за кредитом, а також неустойки, з чим погодився й суд, задовольнивши позовні вимоги Банка у справі № 569/5813/14-ц за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Анласт» про стягнення заборгованості, позов Банка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 зі справи № 202/4494/16-ц). як встановлено судами попередніх інстанцій, судовим рішенням у справі № 569/5813/14-ц за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Анласт» про стягнення заборгованості, позов Банка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості заборгованість стягнуто у гривнях, без зазначення доларового еквіваленту, отже розмір грошового зобов`язання за Кредитним договором встановлений рішенням суду, а виконання здійснено шляхом примусового виконання зобов`язання в порядку, встановленому для виконання судових рішень (постанова Верховного Суду від 05.03.2020 року по справі № 918/319/19). У даному випадку позивач, як кредитор за кредитним договором відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК Українита реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2014 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 0023/08/271 Nv, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 523 079 грн 91 коп. є повним розміром заборгованості, включаючи заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за відсотками та пеню…. Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року по справі № 750/8676/15-ц). (чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду) Позивачка 29.01.2015 року належним чином виконала перед Банком зобов`язання, тому право позивачки на визнання припинення зобов`язання підлягає захисту судом шляхом задоволення позову. (висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції) Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ст. 376 ч.ч.1,2 ЦПК України). Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у позові, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив і неправильно застосував норми матеріального права ст. ст. 599, 1049 ЦК України, рішення суду підлягає скасувнаню з прийняттям нового судового рішення. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.ч.1,2 ЦПК України). Позивачка, як споживач, звільнена від сплати судових витрат. Витрати відповідача, у зв`язку із задоволення позову, відшкодуванню не підлягають. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.ч.1,2, 381. 382. 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року скасувати. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити. Визнати зобов`язання ОСОБА_1 перед акціонерним товариство «ПроКредитБанк» за рамковою угодою № 5.3920 від 23.07.2004 року та договором про надання траншу № 5.15085/3930 від 19.10.2007 року припиненим шляхом їх повного належного виконання. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови суду. Повний текст постанови суду складено 22.06.2021 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Г.Я. Колесніков Є.С. Сєвєрова