Постанова КЦС ВС № 532/1899/16-ц

Постанова Іменем України 16 червня 2021 року м. Київ справа 532/1899/16-ц провадження № 61-9871 св 20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»; відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року у складі судді Тесленко Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Карпушина Г. Л., Пікуля В. П., ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 28 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким останній було надано у кредит 22 тис. доларів США зі сплатою 12,5 % річних строком до 28 квітня 2022 року. У той же день для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені окремі договори поруки. Позичальник, як і поручителі, зобов`язання за кредитним договором та договорами поруки належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 04 жовтня 2016 року виникла заборгованість за кредитним договором, яка складається із: заборгованості за відсотками у сумі 14 722 долари 58 центів США, заборгованості за пенею в сумі 7 755 грн 96 коп. Ураховуючи наведене, ПАТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути з відповідачів солідарно на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені банком судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 04 грудня 2019 року провадження у справі за позовом ПАТ « УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито, в зв`язку зі смертю останнього. Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «УкрСиббанк»заборгованість за кредитним договором від 28 квітня 2007 року, а саме: заборгованість по процентах та кредиту у розмірі 14 722 доларів 58 центів США та заборгованість по пені у розмірі 7 755 грн 96 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник, як і поручитель, належним чином зобов`язання за кредитним договором і договором поруки не виконували, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено відповідно до умов договору та вимог закону. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 червня 2020 року,апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позичальник, як і поручитель, належним чином зобов`язання за кредитним договором і договором поруки не виконували, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено відповідно до умов договору та вимог закону. Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й залишити позов ПАТ «УкрСиббанк» без розгляду. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 761/13715/13-ц та від 06 лютого 2019 року у справі № 175/4753/15-ц, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 532/1899/16-ц із Кобеляцького районного суду Полтавської області. У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що враховуючи той факт, що договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування відсотків за кредитним договором в розмірі 12,5% річних та пені, та мав лише право на стягнення 3% річних, суд першої та апеляційної інстанції повинен був перевірити даний факт, та встановити, що після направлення вимоги про дострокове погашення заборгованості договір припиняє свою дію, а тому вважала, що нараховувати відсотки у розмірі 12,5% річних та пеню з лютого 2016 року позивач не мав права. Вказувала, що судами не надано правової оцінки тому, що банком не надано належних та допустимих доказів, а саме первинних документів, що засвідчують отримання нею кредитних коштів. Вважала також, що зобов`язання договором поруки є припиненим, оскільки банком було змінено строк виконання зобов`язання шляхом направлення попередження від 04 лютого 2016 року, надавши 3 (три) календарні дні від дати отримання даного листа для того, щоб погасити прострочену заборгованість. Банк з лютого місяця 2016 року по серпень місяць 2016 року мав право заявити вимоги саме до поручителя, але з позовом до суду звернувся у жовтні 2016 року, тобто з пропуском строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У серпні 2020 року ПАТ «УкрСиббанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні. Фактичні обставини справи, встановлені судами 28 квітня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 22 тис. доларів США шляхом зарахування на поточний рахунок ОСОБА_1 , зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12,5% річних строком до 28 квітня 2022 року (а.с.19-23, т. 1). У той же день для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договори поруки, за умовами яких поручителі, кожен окремо, зобов`язалися відповідати перед позивачем як солідарні боржники. Підписуючи кредитний договір, ОСОБА_1 фактично погодилась з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом у строки, встановлені договором. ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитного договору, які узгоджені та підписані сторонами. Факт надання відповідачу кредитних коштів, підтверджується меморіальним ордером від 28 квітня 2007 року № 0602640940 (а.с. 239, т. 1). Позичальник, як і поручителі, зобов`язання за кредитним договором та договорами поруки належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, унаслідок чого станом на 04 жовтня 2016 року виникла заборгованість за кредитним договором, яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 13 276 доларів 53 центи, заборгованості за процентами у сумі 1 446 доларів 05 центів США, заборгованості за пенею в сумі 7 755 грн 96 коп. Вимога про виконання кредитних зобов`язань, адресована позичальнику та поручителям, була надіслана банком листом від 14 липня 2016 року, в якому було змінено строк виконання кредитного зобов`язання (а.с. 26-28, т. 1). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Застосовуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси заявника забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 14 липня 2016 року банк пред?явив вимогу до позичальника та поручителя про дострокове повернення кредиту, яка була ними отримана, отже, банк змінив строк виконання зобов?язань за кредитним договором, а тому відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню після спливу 32 календарних днів з моменту отримання відповідачами зазначеної вище вимоги про дострокове повернення кредиту. Зі змісту вказаної вимоги про дострокове повернення кредиту убачається, що розмір заборгованості на момент пред`явлення вимоги складав 14 273 долари 52 центи США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 13 276 доларів 53 центи США, заборгованість за відсотками у розмірі 996 доларів 99 центів США. При зверненні до суду банком також були пред`явлені вимоги про стягнення пені, розмір якої розраховано станом на жовтень 2016 року, тобто після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Вирішуючи спір та погоджуючись із розрахунком заборгованості, наданим банком, суди вказаних обставин справи не врахували та допустилися помилки при визначенні розміру кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню. За таких обставин, загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 14 273 долари 52 центи США,з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 13 276 доларів 53 центи США, заборгованість за відсотками у розмірі 996 доларів 99 центів США, та пеня у розмірі 6 808 грн 82 коп. Відтак, оскаржувані судові рішення слід змінити в частині розміру боргу за кредитом, відсотками та пенею, визначивши її у вказаному вище розмірі. Посилання касаційної скарги на те, що зобов`язання за договором поруки є припиненим безпідставні, оскільки поручитель - ОСОБА_2 судові рішення не оскаржила, а докази того, що заявник касаційної скарги уповноважена нею представляти її інтереси в суді касаційної інстанції, в матеріалах справи відсутні. Крім того, є необґрунтованими посилання касаційної скарги на те, що банк пред`явив вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором 04 лютого 2016 року, оскільки у попередженні від 04 лютого 2016 року банк повідомив позичальника та поручителя про наявність простроченої заборгованості у розмірі 545 доларів 03 центи США, вимог про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором не пред`являв. Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 червня 2020 року змінити, визначивши загальну суму заборгованості за кредитним договором від 28 квітня 2007 року у розмірі 14 273 долари 52 центи США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 13 276 доларів 53 центи США, заборгованість за відсотками у розмірі 996 доларів 99 центів США, та пеня у розмірі 6 808 грн 82 коп. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович