Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/1092/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/1092/21 пров. № А/857/6940/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Сеника Р.П., Хобор Р.Б. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Нововолинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року у справі № 140/1092/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Нововолинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції Дмитрук В.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Луцьк, дата складання повного тексту не зазначено,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся із позовом до Нововолинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області (далі апелянт, Нововолинське відділення управління виконавчої дирекції ФССУ у Волинській області) про визнання дій протиправними щодо відмови у перерахунку щомісячної грошової виплати у зв`язку з втратою працездатності, зобов`язання взяти до обрахунку середньої заробітної плати за розрахунковий період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року, нараховану заробітну плату за весь розрахунковий період з жовтня 2019 poку по вересень 2020 року без виключень, здійснити перерахунок щомісячної страхової виплати з дати її призначення. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправними дії Нововолинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області щодо відмови у перерахунку щомісячної грошової виплати у зв`язку з втратою працездатності ОСОБА_1 ; зобов`язано Нововолинське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області здійснити обрахунок середньої заробітної плати за розрахунковий період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року, нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за весь розрахунковий період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року без виключень; зобов`язано Нововолинське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області здійснити перерахунок щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з дати її призначення; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Нововолинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок. Не погодившись із прийнятим рішенням, Нововолинське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначило, що у довідці про заробітну плату №70 від 11.11.2020 ВП «Шахта №9» «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» зазначено, що єдиний соціальний внесок не сплачений з зарплати за грудень 2019 року, тому заробітна плата за цей місяць не була включена до розрахунку середньої заробітної плати. Судом першої інстанції при вирішенні справи не проаналізовано чи звертався позивач із позовними вимогами до роботодавця щодо зобов`язання здійснити перерахування та сплату ЄСВ. Вважає, що позовні вимоги є передчасними. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №К-11740/21), зокрема зазначив, що норми застосовані Волинським окружним адміністративним судом враховані та трактовані вірно. Позиції Верховного Суду, вказані у апеляційній скарзі зводяться лише до того, що обов`язок платника єдиного внеску - своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. У даному випадку платником єдиного внеску є роботодавець, а не позивач. Вважає, що факт порушення права на належне соціальне забезпечення є завершеним та вчинене самим відповідачем і полягає у тому що при розрахунку щомісячної соціальної допомоги не були взяті усі належні періоди, зокрема виключено грудень 2019 року. Отже позивач, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також позивач просив стягнути на його користь з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області 3000,00 грн.. Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі ч. 3 ст. 311 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 в період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року працював у Відокремленому підрозділі «Шахта №9 «Нововолинська» Державного підприємства «Волиньвугілля» на посаді гірника підземного 3-го розряду з повним робочим днем під землею, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.10.1992 (а.с.10-12). Відповідно до висновку МСЕК, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №693343 від 24.11.2020 позивачу було встановлено третю групу інвалідності та протипоказана робота в шкідливих і небезпечних умовах праці (а.с.9). Згідно із довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №022210 від 24.11.2020 встановлено, що ступінь втрати працездатності становить 55% (а.с.8). У зв`язку із стійкою втратою працездатності, в листопаді 2020 року Нововолинським відділенням управління виконавчої дирекції ФССУ у Волинській області було винесено постанову про призначення позивачу щомісячної страхової виплати та взято його на облік. Позивач звернувся до відповідача із вимогою взяти до розрахунку щодо призначеної щомісячної грошової виплати весь заробіток за розрахунковий період, оскільки його середньомісячна заробітна плата за період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року становила 9296,83 грн.. Листом від 21.01.2021 №16-01-13/74 Нововолинське відділення управління виконавчої дирекції ФССУ у Волинській області повідомило позивача, що наказом Міністерства соціальної політики України №1022 від 21.10.2015 затверджені «Приклади обчислення середньої заробітної плати (доходу) за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування», у яких зазначено, що «у випадку, якщо на дату призначення страхових виплат відсутні дані про сплату єдиного внеску за деякі місяці розрахункового періоду, розрахунок середньої заробітної плати проводиться без урахування цієї заробітної плати». В довідці про заробітну плату, яку надало підприємство, зазначено, що єдиний соціальний внесок не сплачений з зарплати за березень та квітень 2020 року, тому заробітна плата за ці місяці не включена до розрахунку середньої зарплати. У разі сплати підприємством єдиного соціального внеску за березень та квітень 2020 року середня заробітна плата буде перерахована (а.с.7). Позивач не погодившись з діями відповідача щодо розрахунку середньомісячної заробітної плати для призначення йому щомісячної страхової виплати, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи адміністративний позов повністю, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявність заборгованості ВП «Шахта №9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» перед Пенсійним фондом України зі страхових внесків не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи, а також заробітної плати до страхового стажу та середньої заробітної плати, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство - страхувальник, в якому працює застрахована особа. Відтак, внаслідок невиконання ВП «Шахта №9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, ОСОБА_1 позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів не встановила підстав для задоволення апеляційної скарги, та зазначає таке. Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV). Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону №1105-XIV встановлено, що загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 16 Закону №1105-XIV застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 36 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці». Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, та перелік професійних захворювань визначаються Кабінетом Міністрів України. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону №1105-XIV сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я. Максимальний розмір щомісячної страхової виплати не повинен перевищувати 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Згідно з ч. 9 ст. 42 Закону №1105-XIV середньомісячний заробіток для обчислення суми страхових виплат потерпілому у зв`язку із втраченим ним заробітком (або відповідної його частини) визначається згідно з порядком обчислення середньої заробітної плати для виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Під час обчислення середньомісячного заробітку враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески (ч. 10 ст. 42 Закону №1105-XIV). Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року №1266 (далі - Порядок №1266) відповідно до пункту 1 якого Порядок визначає механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників (далі - роботодавці). Відповідно до пункту 3 Порядку №1266 середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини). У разі коли страхові виплати призначаються виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати (доходу), середньомісячна заробітна плата (дохід) обчислюється шляхом множення середньої заробітної плати (доходу) за один календарний день на середньомісячну кількість календарних днів (30, 44) (пункт 6 Порядку №1266). Особливості обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, визначені пунктами 11-24 Порядку №1266. Згідно з пунктом 11 Порядку №1266 розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців за місцем роботи, де стався страховий випадок, починаючи з місяця, що передує місяцю настання страхового випадку. Відповідно до пункту 13 Порядку №1266 середня заробітна плата обчислюється за тією професією (посадою, розрядом, роботою) на підприємстві (в цеху, на дільниці, ділянці), за якою застрахована особа працювала до моменту ушкодження здоров`я і за якою медико-соціальною експертною комісією їй встановлено стійку втрату професійної працездатності. Середня заробітна плата (дохід) для призначення допомоги по безробіттю, для страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (крім допомоги по тимчасовій непрацездатності), та для призначення страхових виплат для добровільно застрахованих осіб обчислюється робочими органами фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування з використанням даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 31 Порядку №1266). Таким чином, розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата для розрахунку виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є 12 календарних місяців за місцем роботи, де стався страховий випадок, починаючи з місяця, що передує місяцю настання страхового випадку, при цьому, середня заробітна плата обчислюється за тією професією (посадою, розрядом, роботою) на підприємстві (в цеху, на дільниці, ділянці), за якою застрахована особа працювала до моменту ушкодження здоров`я і за якою медико-соціальною експертною комісією їй встановлено стійку втрату професійної працездатності. При цьому, повинні враховуватися всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески. Згідно з підпунктом 3 п. 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Відповідно до довідки форми ОК-5 у період з жовтня 2019 року по вересень 2020 року позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата роботодавцем ВП «Шахта №9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля». Водночас, роботодавцем позивача вчасно не сплачено суми нарахованого ЄСВ. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, тому дана обставина не залежала від позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №2464-VI посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску. Нормами Закону №1105-XIV (ч. 2 ст. 35) встановлено, що соціальне страхування здійснюється за принципами, зокрема, відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом (стаття 3 Закону); усі особи, в тому числі, які працюють на умовах трудового договору, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов`язань щодо сплати страхових внесків. Оцінюючи викладене у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що несплата роботодавцем єдиного страхового внеску із заробітної плати позивача, з незалежних від позивача обставин, не повинна спричиняти негативні наслідки для останнього у вигляді сплати грошових виплат у меншому розмірі. Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви №68385/10 та №71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки позивач дотримався всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу щодо отримання відповідного розміру щомісячної грошової виплати, він може вважатись таким, що набув права «правомірного очікування», яке б підлягало судовому захисту. Підсумовуючи вказане у сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що наявність заборгованості ВП «Шахта №9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» за страховими внесками не може бути підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірного періоду роботи, а також заробітної плати до страхового стажу та середньої заробітної плати, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство - страхувальник, в якому працює застрахована особа. Колегія суддів також вважає за доцільне зауважити, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржене відповідачем рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, за результатами всебічного і об`єктивного з`ясування обставин справи, а тому немає підстав для його скасування. Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності відмови у перерахунку щомісячної грошової виплати у зв`язку з втратою працездатності, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Стосовно викладеного у відзиві на позовну заяву від 05.05.2021 клопотання позивача про стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області 3000,00 грн. витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно зі ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України). Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 КАС України). Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Апеляційний суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивач надав суду докази (копії): договір про надання правової допомоги №1/адм від 22.04.2021. укладений з адвокатом Назарук Ю.В.; розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 22.04.2021; квитанцію до прибуткового касового ордера серії адм. №1 адвоката Назарук Ю.В. на суму 3000,00 грн.. Згідно з розрахунком витрат адвокатом Назарук Ю.В. проведено наступні дії: вивчення законодавства, що регулює спірні правовідносини та судової практики вартість 300,00 грн.; надання консультації вартість 300,00 грн.; складення відзиву на апеляційну скаргу вартість 2200,00 грн.; виготовлення копій документів 200,00 грн. Витрати пов`язані із наданням професійної правничої допомоги ОСОБА_1 становлять 3000,00 грн. Вказані послуги оплачені у сумі 3000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера. Проте, апеляційний суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд звертає увагу на те, що відзив на апеляційну скаргу, підготовлений представником позивача, по суті є компіляцією фрагментів, абзаців позовної заяви та рішення суду першої інстанції у цій справі, тобто фактично такий відзив ґрунтується на уже готовому текстовому матеріалів. Критична оцінка заявленої вартості послуги щодо підготовки відзиву на апеляційну скаргу зумовлює висновок про її не співмірність з обсягом наданої послуги, затраченим ним часом на надання таких послуг, а тому не підлягають відшкодуванню у повному обсязі, оскільки такі є необґрунтовано завищені. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Враховуючи те, що адвокатом було підготовлено відзив на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає що, враховуючи обсяг фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням та із врахуванням того, що такий відзив підготовлений на підставі висновків суду першої інстанції, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтованим буде стягнення на користь позивача понесених судових витрат на суму 500,00 грн.. Вказане буде відповідати нормам КАС України, принципам справедливості та співмірності. Ба більше, оскільки суб`єктом звернення до апеляційного суду є Нововолинське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, відповідне відшкодування слід здійснити саме за його рахунок. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Нововолинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 у справі №140/1092/21 без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Нововолинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області (43010. Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан. 6; ЄДРПОУ 41443509) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 (п`ятсот) гривень 00 (нуль) копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 22 червня 2021 року