Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/14048/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14048/20 Головуючий у І інстанції - Клименчук Н.М. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., за участю секретаря Кондраток А.В., представника позивача Кірчева В.О., представника відповідача Дубняк Н.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом,в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позов та збільшення позовних вимог, просив: - визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо прийняття постанови від 30.06.2020 №5/2/4-6588 про заборону в`їзду на територію України йому як громадянину Ізраїлю, на підставі якої прийнято доручення Служби безпеки України до Державної прикордонної служби України від 30.06.2020 №5/2/4-6589; - визнати протиправною та скасувати постанову Служби безпеки України від 30.06.2020 №5/2/4-6588 про заборону в`їзду на територію України громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі якої прийнято доручення Служби безпеки України до Державної прикордонної служби України від 30.06.2020 №5/2/4-6589; - визнати протиправним та скасувати доручення Служби безпеки України до Державної прикордонної служби України від 30.06.2020 №5/2/4-6589 про заборону в`їзду на територію України громадянину Ізраїлю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем 25.04.2018 прийнято постанову про заборону його в`їзду в Україну до 25.04.2023, яка в подальшому 26.05.2020 відповідачем була скасована як така, що прийнята неправомірно, проте, 30.06.2020 відповідачем прийнято нову аналогічну постанову про заборону в`їзду йому в Україну з підстав його причетності до терористичної діяльності. На думку позивача, відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги законодавства України, в тому числі Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 №344, та Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою КМ України від 17.04.2013 №280. Позивач наголошує на протиправності оскаржуваних ним рішень СБУ з огляду на відсутність будь-яких законних підстав для цього, а також відсутність будь-яких кримінальних проваджень відносно нього, в той час, як в рішенні про заборону в`їзду в Україну мають бути наведені конкретні підстави його прийняття, які визначаються на підставі спеціально складеної довідки. Позивач наголошує, що спірне рішення СБУ порушує його конституційні права на свободу пересування та вибору місця проживання в межах України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року адміністративний позов задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що постанова Служби безпеки України прийнята у порушенні п.2 Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 № 344, оскільки така постанова повинна бути прийнята за наявності усіх складових, а саме: якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції Служби безпеки України, проте оскаржувана постанова не містить жодного посилання на факт конкретного вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння, незалежно від території її вчинення. Суд першої інстанції зазначає, що позивач не набув статусу підозрюваного, обвинуваченого, не підпадає під ознаки особи у статусі «злодія в законі», або відносно нього здійснюється досудове розслідування кримінальних правопорушень за ст. ст. 255, 2551, 2553 КК України, в яких позивач є підозрюваним чи обвинуваченим. Крім того, суд зауважує, що проведення контррозвідувальної діяльності не передбачено як підстава для заборони в`їзду особі в Україну ані Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ані Інструкцією №

344. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення відповідача ґрунтується на вимогах законодавства України та відповідає Конституції України. Зазначено, що постанову від 30.06.2020, як і постанову від 25.04.2018 про заборону громадянину держави Ізраїль ОСОБА_1 в`їзду в Україну строком на 5 років прийнято. у зв`язку із отриманням інформації від Національної поліції України, згідно якої ОСОБА_1 в Національному Центральному Бюро Інтерпол значиться лідером російських організованих злочинних угрупувань (« Лужніковське ОЗУ »), причетний до вимагання та легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, а також має статус «злодія в законі» Апелянт зазначає, що рішення про заборону в`їзду ОСОБА_1 прийнято в рамках здійснення завдань, покладених на СБУ Законом України «Про контррозвідувальну діяльність», та мають превентивний характер, тому їх прийняттю не обов`язково має передувати здійснення цією особою порушення національного законодавства. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримала, наполягала на їх задоволенні, в той час, як представник позивача проти цього заперечував, просив рішення суду залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, щоОСОБА_1 ( ОСОБА_1) , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Держави Ізраїль . 22.01.2018 відповідачем отримано лист Національної поліції України №14/01/16-541, відповідно до якого ОСОБА_1 , згідно бази даних НЦБ Інтерпол є одним із лідерів російських організованих злочинних угруповань, у кримінальному світі відомий під прізвиськом « ОСОБА_1 », причетний до вимагання та легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом як на території РФ, так і в країнах ЄС. За результатом опрацювання вказаного листа, в інтересах забезпечення безпеки України, 25.04.2018 Службою безпеки України (далі - СБУ) винесено постанову №5/2/4-7799 про заборону громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_1 в`їзду в Україну строком на 5 років та надано відповідне доручення від 25.04.2018 № 5/2/4-7800до Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України). У травні 2020 року у зв`язку з приведенням документальних матеріалів у відповідність до вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Службою безпеки України прийнято постанову від 26.05.2020 №5/2/4-5249 про скасування постанови від 25.04.2018 №5/2/4-7799 та листом від 27.05.2020 № 5/2/4-П-16/31 СБУ повідомлено позивача через адвоката про відсутність заборони його в`їзду на територію України. 30.06.2020 Службою безпеки України повторно винесено постанову №5/2/4-6588 про заборону громадянину держави Ізраїль ОСОБА_1 в`їзду в Україну до 30.06.2023, строком на 3 роки та видано відповідне доручення від 30.06.2020 №5/2/4-6589. Дану постанову прийнято Службою безпеки України у зв`язку з причетністю позивача до терористичної діяльності, а правовою підставою для надання доручення до ДПС України стала контррозвідувальна справа №3945. Вказані дії та рішення СБУ є предметом цього позову, оскільки позивач вважає їх протиправними. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв у відповідності до вимог законодавства, розсудливо та пропорційно, тобто правомірно. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, згідно ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. В свою чергу, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI). Відповідно до ст. 13 Закону № 3773-VI, в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: - в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; - якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; - якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; - якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; - якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; - якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; - якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду. Вказаний перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. За наявності підстав, зазначених в абз. 2, 7 і 8 ч. 1 цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України. Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. Згідно ст.ст. 4, 9 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 року № 964-IV суб`єктом забезпечення національної безпеки є, зокрема, Служба безпеки України, яка в межах своїх повноважень забезпечує виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснює реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримує у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки. Статтею 1 названого закону визначено, що національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров`я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, кібербезпеки та кіберзахисту, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв`язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки» від 25.03.1992 року №2229-XII (далі - Закон №2229-XII) Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Згідно ч. 1 ст. 5, п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26.12.2002 року №374-IV, Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці. Статтею 2 Закону №2229-XII на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Пунктом 13 частини 1 статті 24 Закону №2229-XII встановлено, що Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну. Порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства визначено Інструкцією про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказом СБУ від 01.06.2009 року №344, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20.08.2009 року за №785/16801 (далі - Інструкція №344). Так, згідно п. 2 Інструкції №344 рішення про заборону в їзду в Україну особі приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБУ. Пунктом 3 Інструкції №344 визначено, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка. У довідці зазначаються: 1) дані про особу, якій передбачається заборонити в`їзд в Україну: прізвище, ім`я, друге ім`я, по батькові (українськими та латинськими літерами), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон; 2) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в їзду (викладаються згідно з п. 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України); 3) в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці; 4) пропонований строк заборони в`їзду в Україну особі (від шести місяців до п`яти років); 5) відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в`їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв`язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні. Згідно пункту 4 Інструкції №344 довідка, підготовлена регіональним органом, направляється на погодження функціональному підрозділу Центрального управління по лінії роботи. Начальник функціонального підрозділу Центрального управління зобов`язаний не пізніше десятиденного строку погодити довідку та повернути її регіональному органу, а якщо правових підстав для прийняття рішення про заборону недостатньо - повернути довідку без погодження з відповідним письмовим обґрунтуванням. В свою чергу, відповідно до пункту 6 Інструкції № 344 на підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі готується постанова про заборону в`їзду в Україну (додаток до Інструкції). Викладення інформації з обмеженим доступом у постанові не допускається. Отже, передумовою для прийняття СБУ постанови про заборону особі в`їзду в Україну є прийняття довідки. Водночас, матеріали справи не містять такої довідки і суду апеляційної інстанції її також не надано. Крім того, відповідно до наведених правових норм, рішення про заборону особі в`їзду в Україну приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність одночасно усіх складових, зазначених у п. 2 Інструкції №344. При цьому, оскаржувана постанова СБУ від 30.06.2020 не містить жодного посилання на джерело інформації щодо небезпеки, яку може становити ОСОБА_1 , та на факт вчинення ним суспільно небезпечного діяння, як на території України, так і за її межами. Як вірно підкреслив суд першої інстанції, проведення контррозвідувальної діяльності як підстава для заборони в`їзду особі в Україну не передбачено ані Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ані Інструкцією № 344,. Крім того, з аналізу пункту 3 Інструкції №344 слідує, що у довідці, на підставі якої СБУ приймає рішення про заборону особі в`їзду в Україну, зазначаються факти вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння з посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України. Разом з цим, матеріали справи не містять будь-яких доказів про те, що позивач набув статусу підозрюваного, обвинуваченого, підпадає під ознаки особи у статусі «злодія в законі», або відносно нього здійснюється досудове розслідування кримінальних правопорушень. Натомість матеріали справи містять копії листів Офісу Генерального прокурора №25/3-434 від 20.05.2020 та №25/3-1589 від 27.11.2020, з яких вбачається, що за результатами опрацювання масиву даних Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальних проваджень виявлено відсутність відомостей про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного чи обвинуваченого. Відповідно до довідок компетентних органів РФ від 04.10.2019 №35/2-234799Э та від 31.07.2020 №В/6-3313 стосовно ОСОБА_1 відсутні відомості про його засудження, переслідування або припинення переслідування на території Російської Федерації. Крім того, як слідує з листа офіцера Європолу від 11.08.2020, згідно зі ст.ст. 36 та 37 Регламенту Європолу, у Європолу немає жодних даних стосовно ОСОБА_1 , на які вона має право доступу відповідно до ст. 36 Регламенту Європолу. Також про відсутність у ОСОБА_1 статусу «злодій в законі», його причетності до злочинних спільнот та про вчинення ним протиправних діянь підтверджує низка судових рішень Російської Федерації та України, копії яких наявні в матеріалах справи і які ретельно проаналізовані судом першої інстанції. Відповідач посилався на превентивний характер рішення про заборону в`їзду стосовно позивача, проте, відповідних доказів на обґрунтування такого запобіжного заходу суду не надано. Колегія суддів зазначає, що необхідність заборони в`їзду, яка має превентивний характер, не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто посилання на можливість протиправної поведінки, мають бути обґрунтовані наявністю певної інформації у вигляді довідок, пояснень, тощо., що в даному випадку не дотримано. Отже, СБУ не надано належних доказів на підтвердження наявності відповідних підстав для прийняття оскаржуваної постанови. Оскільки колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова відповідача є протиправною, тому відповідно і доручення від 30.06.2020 №5/2/4-6589, яке приймається як наслідок рішення про заборону в`їзду в Україну, також є протиправним. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v.) серія A. 303-A; 09.12.1994 року, п. 29). Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, судом повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 238, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Служби безпеки України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Постанова в повному обсязі складена і підписана 22.06.2021 року. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.В. Карпушова