Постанова 4851 № 520/16676/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 р.Справа № 520/16676/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 22.12.20 року по справі № 520/16676/2020 за позовом ОСОБА_1 до Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області, в якому просить суд: скасувати рішення Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області LIV сесії VIII скликання від 10.09.2020 за № 1813-VIII яким відмовлено гр. ОСОБА_2 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки щодо оформлення права власності на земельну ділянку, орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с. Наталине Красноградського району Харківської області; зобов`язати Наталинську сільську раду Красноградського району Харківської області прийняти на найближчій сесії рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства; судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області LIV сесії VIII скликання від 10.09.2020 року № 1813-VIII "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та оформлення права власності". Зобов`язано Наталинську сільську ради Красноградського району Харківської області прийняти на найближчій сесії рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області (код ЄДРПОУ 24288081). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Наталинська сільська рада Красноградського району Харківської області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 була ініційована процедура відведення земельної ділянки за рахунок поділу вже сформованої земельної ділянки кадастровий номер 6323383000:03:000:0045 площею 72,7148 га цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка належить Наталинській сільській раді Красноградського району Харківської області виключно у порядку, передбаченому ст.118 Земельного кодексу України. Крім того, обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями. Вказує, що прийняття рішення Наталинською сільською радою Красноградського району Харківської області LIV сесії VIII скликання від 10.09.2020 року за №1813-VIII, яким відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,000 га з вже сформованої земельної ділянки кадастровий номер 6323383000:03:000:0045 площею 72,7148 га, не спричинило безпідставного настання для заявника негативних наслідків та порушення прав. Щодо ефективності вибраного способу захисту стверджує, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Отже, прийняттю рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчините певні дії, а саме - надати відповідний дозвіл, має передувати повторне дослідження поданих матеріалів на їх відповідність встановленим законодавством вимогам відповідним суб`єктом. В даному випадку, єдиним суб`єктом, що має повноваження повторно розглянути можливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 , є Наталинська сільська рада. Зауважує, що застосування такого способу захисту вимагає з`ясування всіх обставин, зокрема, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Зважаючи, що відповідно до відомостей Відділу у Красноградському району ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 03.12.2020 №233/144-20, наявна сформована земельна ділянка із кадастровим номером 6323383000:03:000:0045 площею 72,7148 га належить до земель сільськогосподарського призначення, угіддя-пасовища, на яку претендує заявник ОСОБА_1 , а саме - 2,000 га без здійснення її поділу. Вважає, що за наслідками розгляду справи у суді відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, а саме - зобов`язати Наталинську сільську раду Красноградського району Харківської області прийняти на найближчій сесії рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, а відтак вказана заявлена вимога задоволенню не підлягає. Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 21.08.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області із заявою, в якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,000 га із земель комунальної власності Наталинської сільської ради кадастровий номер 6323383000:03:000:0045 цільове призначення 16.00 землі запасу та передати зазначену земельну ділянку у власність. Разом із заявою позивач надав копію паспорту, копію РНОКПП, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, які вказано як додатки до заяви (а.с. 11). Проте, рішенням Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області LIV сесії VIII скликання від 10.09.2020 року № 1813-VIII "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та оформлення права власності" відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо оформлення права власності на земельну ділянку, орієнтованою площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с. Наталине Красноградського району Харківської області (а.с. 14). Як підставу для відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою відповідач в рішенні зазначив, що зазначена земельна ділянка має цільове призначення пасовище та належить до земель колективної власності колишнього КСП Мир (нерозподілені між пайщиками земельні частки). Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою з підстав того, що земельна ділянка має цільове призначення "пасовище" та належить до земель колективної власності колишнього КСП Мир, яка не передбачена частиною 7 статті 118 ЗК України. З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку належним та достатнім способом захисту прав позивача у спірних відносинах є зобов`язання ради надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти. Положеннями ч.3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури. Відповідно до ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). За змістом ч.ч. 1-3, 5 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Частиною 6 ст.118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. За змістом ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.10.2018 у справі №806/1316/18 зазначив, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, який визначений ч. 7 ст. 118 ЗК України, є вичерпним. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. З аналізу ст.118 Земельного кодексу України слідує, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 року у справі №815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №545/808/17. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу. Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства мають право звернутися з відповідним клопотанням, з наданням відповідних документів. Згідно з п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць. Частинами 1, 2 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. При дослідженні рішення Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області LIV сесії VIII скликання від 10.09.2020 року № 1813-VIII встановлено, що підставою відмови у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стало те, що зазначена земельна ділянка має цільове призначення пасовище та належить до земель колективної власності колишнього КСП Мир (нерозподілені між пайщиками земельні частки). Колегія суддів зазначає, що відповідачем не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, за яких позивачеві було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Таким чином, відповідачем протиправно відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою з підстав того, що земельна ділянка має цільове призначення "пасовище" та належить до земель колективної власності колишнього КСП Мир, що не передбачені частиною 7 статті 118 ЗК України. Враховуючи викладене вище, а також те, що всупереч ч. 2 ст.77 КАС України відповідач не довів правомірності прийнятого ним рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області LIV сесії VIII скликання від 10.09.2020 року № 1813-VIII "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та оформлення права власності" є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що проведення процедури відведення земельної ділянки за рахунок поділу вже сформованої земельної ділянки кадастровий номер 6323383000:03:000:0045 площею 72,7148 га цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка належить Наталинській сільській раді Красноградського району Харківської області, виключно у порядку, передбаченому ст.118 Земельного кодексу України, є хибними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Щодо позовних вимог про зобов`язання Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області прийняти на найближчій сесії рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі №309/1877/17. Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права. Таким чином, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі №569/15527/16-а. Колегія суддів зауважує, що ч.4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту. Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №826/11251/18. За матеріалами справи, в обґрунтування підстави відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зазначено, що вказана земельна ділянка має цільове призначення пасовище та належить до земель колективної власності колишнього КСП Мир (нерозподілені між пайщиками земельні частки). Колегія суддів зазначає, що суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих частиною сьомою статті 118 ЗК України умов відповідності місця розташування об`єкта, якщо цього не здійснив відповідач. Колегія суддів враховує, що вказаним вище рішенням Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області LIV сесії VIII скликання від 10.09.2020 за № 1813-VIII було відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, з інших (відмінних між собою) підстав. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою. За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обгрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно. Суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом. Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади. На адміністративний суд покладено обов`язок контролю легальності дій та рішень суб`єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та ст.13 Конвенції у справі, а також виклав окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрив елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05). Керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.9 КАС України, з урахуванням означеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права вимагає оцінки усіх визначених законом умов, необхідних для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, проте таких обставин судом не встановлено, а оцінка правомірності рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведено у такому рішенні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі №420/914/19. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів, приймаючи доводи апеляційної скарги в цій частині, не погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача в межах даної справи буде зобов`язання ради прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки спірне рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем прийнято без дослідження всіх обставин, що мають значення для його прийняття, та наявність чи відсутність підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, відповідачем фактично не перевірялись. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 5 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць. Отже, чинним законодавством України не передбачено право суб`єкта владних повноважень змінювати встановлений законом режим (періодичність) проведення сесій рад не менше одного разу на місяць у випадку надходження на розгляд до ради документів з питань відведення земельних ділянок (зокрема, клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проекту землеустрою на погодження або затвердження тощо). Оскільки останні являються частинами єдиного процесу відведення земельних ділянок, а тому охоплюються терміном «питання відведення земельних ділянок». Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно з п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов`язання відповідача прийняти на найближчій сесії рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, з прийняттям в цій частині нового рішення, яким зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 по справі № 520/16676/2020 скасувати в частині зобов`язання Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області прийняти на найближчій сесії рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства . В цій частині прийняти нову постанову , якою зобов`язати Наталинську сільську раду Красноградського району Харківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 по справі № 520/16676/2020 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 22.06.2021 року